Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
DEK.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
402 Кб
Скачать
☆
  1. Український консерватизм.

Украї́нський консервати́зм (також Теорія українського монархізму) — це пол. та ідеологічна теорія та доктрина, специфічний укр. варіант К, Липинським (теорія "укр. гетьманським націоналізмом") Липинський: Ідеї активної участі української шляхти в пол. та нац. відродженні укр. держави. До революції 1917 р. близькі до народництва. Підтримав Гетьмана Скоропадського, оскільки монархічна ідея була йому ближчою. Ідея пол. інтеграції як засобу творення незалежної нац. держави. Нація — це всі громадяни держави. Націоналізм: українці відрізняються від інших народів лише своєю пол. інтеграцією. Інтеґровані на ґрунті етнокультури і нац. самосвідомості, вони повинні згуртовувати всі народи в одне ціле. Ідеологію, він виводить із народних традицій та звичаїв, зокрема з держ. досвіду гетьмансько-козацьких часів, високої етичної культури хліборобської спільноти. Типологія форм держ. устрою: демократія (держ. влада в її умовах або ж потрапляє безпосередньо до рук "багатіїв-плутократів", або до рук найнятих ними політиків-професіоналів з-поміж інтелігенції. Стає знаряддям реалізації не народних, а приватних інтересів окремих осіб чи угруповань.), охлократія (революційні диктатури, фашизм, більшовизм; характерне зосередження пол. й духовної влади в одних руках), клясократія (рівновага між владою і свободою, між силами консерватизму і прогресу. В основу покладена правова, "законом обмежена і законом обмежуюча" конст. монархія. На чолі монарх (гетьман), влада якого передається в спадок, легітимна). Неординарний політико-плюралістичний підхід до питання про майбутній держ. устрій України, поєднання в єдиному сплаві соціальної, пол. і релігійної толерантності щодо вирішення найважливіших суспільно-пол. проблем. Вартісним є і його теоретичне осмислення на національному ґрунті проблеми легітимності влади. Політика не як засіб ідеологічного забезпечення влади, а як універсальний засіб, що сприяє вибору найоптимальніших методів здобуття та організації влади, досягненню сусп.. злагоди, утворенню і збереженню окремої держави на українській землі, забезпеченню існування й розвитку української нації.

  1. Взаємозв’язок та співвідношення внутрішньої, зовнішньої та міжнародної політики.

Взаємозв’язок та співвідношення внутрішньої, зовнішньої та міжнародної політики. ВП – діяльність держ. органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення, на певне їх підпорядкування та збереження існуючого стану в сусп. або на цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв’язку і взаємодії окремих сфер сусп. ЗП – загальний курс держ. в міжнародних справах, який регулює відносини з іншими держ. та міжнародними орг. відповідно до потреб, цілей і принципів її ВП. МП – сист. економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних відносин і зв’язків між народами, держ. та групами держ., провідними соц., економічними та пол. силами й організаціями, що діють на світовій арені. ЗП, як діяльність держ. за межами своїх нац. кордонів. Держава: як територіальне організоване й пол. незалежне сусп., і як пол. інститут – сист. організацій та установ. Суб'єкти пол.: організації міжнародного характеру. МП – це вся сукупність дій пол. суб'єктів у відносинах між державами «світова пол.» У визначенні специфіки ЗП важливе значення має з'ясування її співвідношення з ВП: 1. Теорія завоювання, виникнення держав завоюванням одних народів іншими. ЗП, в результаті якої виникають та існують держ., є визначальною стосовно їх ВП. Гумплович: внутрішній розвиток держ. визначається розвитком й зовнішніх сил. що внутрішня історія держави і простим додатком зовнішньої, зумовлюється останньою. Особливість ЗП - вона не має владного характеру Якщо ВП є діяльністю щодо здійснення влади, то суб'єктами та об'єктами ЗП виступають держави як суверенні утворення, жодне з яких не може нав'язувати свою волю іншому. ВП має відносну автономію стосовно зовнішніх чинників. Третьою особливістю ЗП є її залежність не тільки від держави, що її здійснює, а й від ступеня погодженості або конфлікту інтересів даної держави з інтересами та устремліннями інших держав: залежно від ступеня узгодженості цих інтересів проведення ЗП полегшується або утруднюється Четверта особливість вона має власне інституціональне забезпечення (вищі органи законодавчої і виконавчої влади). ЗП: в її основі лежать нац. інтереси як інтегральне вираження інтересів усіх членів сусп., що реалізуються через пол. систему.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]