128. Політична людина. Основні форми політичної участі.

Політична участь – це вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і вироблення політичних рішень.

До найбільш розповсюджених видів політичної участі можна віднести: - дії по делегуванню політичних повноважень (електоральна поведінка);

- активістську діяльність, яка спрямована на підтримку кандидатів і партій у виборчих компаніях;

- професійну політичну діяльність як публічних політиків, так і осіб, що фахово забезпечують реалізацію політико-державних функцій;

- відвідування мітингів, політичних зборів та участь в демонстраціях;

- участь в діяльності партій, політичних рухів і груп інтересів.

Історія людства доводить, що всі досить помітні політичні зрушення супроводжуються і, водночас, спричинюються прагненням раніше пригнічених груп і верств отримати доступ до політичної влади, до участі в державному управлінні. Становлення і занепад багатьох політичних утворень, життєздатність одних політичних феноменів, інститутів і нежиттєздатність інших, політична стабільність і нестабільність, війни, революції та інші політичні конфлікти тощо отримують глибинне пояснення завдяки розгляду саме політичної участі.

Суб’єктами політичної участі виступають – індивіди; соціальні групи і верстви; культурно-професійні, етнонаціональні, конфесіональні та політично згуртовані спільності; всі дорослі громадяни державно -організованих суспільств; врешті, міжнародні спільноти (наприклад, під час виборів у Европарламент). Вони безпосередньо чи будь-яким іншим чином залучені до вироблення і реалізації політичного курсу держав, політико-управлінс

ьких рішень, до рекрутування політико-посадових осіб та впливу на їх діяльність.

Політична участь характеризується багатоманітністю; це явище із захопленням класифікують політологи. За масштабами участь здійснюється на рівні місцевої, регіональної, державної чи міжнародної політики. Згідно сили політичного впливу участь поділяють на пряму (безпосередню) чи опосередковану, загальну і обмежену. Відповідно до системи використаних політичних засобів виокремлюють мирні та насильницькі, добровільні та примусові, традиційні й інноваційні, легітимні та нелегітимні, законі (легальні) і протиправні (нелегальні) різновиди політичної участі.

За ступенем активності політичну участь поділяють на пасивну і активну. Дані типи участі можливо сполучити ще з двома параметрами: припустимі та неприпустимі форми політичної участі. Політична активність класифікується також на конвенціальну, тобто легальну, регламентовану законом політичну участь та неконвенціальну – незаконні види участі /демонстрації, пікети, мітинги, не разрешенніе владами і т.п./.

Політичну участь можна також поділити на такі різновиди:

автономна участь – це добровільна політична діяльність людей, які переслідують особисті чи групові інтереси;

мобілізована участь – має примусовий характер, її стимулами є адміністративний примус, страх, сила традиції тощо. Як правило, мобілізована участь спрямована на підтримку політичної системи; її метою є демонстрація відданості правлячій еліті, “всенародної єдності” і схвалення чинної політичної лінії. Такий тип участі домінує в автократіях (тоталітарних і авторитарних режимах);

“ангажована” участь – характеризує цілеспрямовану на реалізацію групових інтересів (партій, руху, лобі, політичної “команди”) політичну поведінку, яка є цілком усвідомленою, спланованою та, здебільше, професійною. Ангажовану позицію посідають природно всі партійні лідери та помітні партійні діячі, практично всі відомі публічні політики є безпосередньо чи приховано “ангажованими” впливовими політичними силами; абсолютна більшість засобів масової інформації також “ангажована” певними політичними групами, організаціями чи державою