78. Партійні системи: суть, типологія. Особливості формування партійної системи в Україні, її ознаки.

Партійні системи: суть, типологія. Особливості формування парт. сист. в Україні, її ознаки Залежно від багатьох обставин, а надто від пол. режиму, в кожній країні формується певна партійна система. П с-ма – це сукупність пол. партій, характер їх взаємодії, а також місце і вплив у держ. механізмі. (Сарторі) Типи, кожна з яких відображає конкретні особливості певного сусп: Однопартійна (в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається; парт. апарат зрощується з держ. Існувала в 20-40-х р ХХ ст. у Італії, у 30-40-х р – у Німеччині, у 20-80-х р – у РС. Сьогодні – на Кубі, в Північній Кореї, та деяких країнах Африки: Кенії, Малі, Лівії); Домінантна (з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років; уряд формується лише домінуючою партією); Двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу; впливова опозиція партії, що програла вибори); Трипартійна, яку ще називають (2,5) парт. сист. (характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті); Чотирипартійна, або двоблокова (наявність правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу); обмеженого (поміркованого) плюралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опозиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями); крайнього (поляризованого) плюралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними); Атомізована (не передбачає необхідності точного підрахунку числа партій, всі вони невпливові; тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення; уряд формується на поза парт. основі, або на засадах широкої коаліції).У становленні української багато парт. виділяють етапи.1. Допартійний етап (з весни 1988 р. до весни 1990 p.). На цьому етапі виникають політизовані й пол. організації, що своєю діяльністю підготували умови і дали поштовх процесові творення партій. З березні 1988 p. Української Гельсінської спілки (УГС). 2. початкової багатопарт. (кін.90 p. — до 19—24 серпня 1991р.). Започаткував його установчий з'їзд Союзу трудящих Укр. за перебудову, що відбувся 24 лютого 1990 p. 3. Посткомуністичний (1991 p. до виборів до ВР Укр. 1994).Відзначається принципово новими пол. і соц.-екон. умовами.

79. Проблема людини і держави в політичних теоріях Нового часу.

Проблеми людина та держави Новий час. Т. Гоббс: Людина — не сусп.-пол. істота, а егоїстична тварина. Рівна від природи, вона отримує «право на все», яке в умовах суц. егоїзму, честолюбства перетворюється війну всіх проти всіх. Для формування стану «людина людині бог» виникає штучна інституція —держава, яка відбирає в індивідів природні права, окрім права на фізичне життя. Безмежні права держави зосереджуються в руках абсолютного монарха, а тому поділ влад на гілки неприпустимий, бо знову призведе до гром. війни. Суверена над законом. Держава — це і є сусп., а сусп. — і є держава, які підносяться над людиною. Локк: «особа — сусп. — держ.» Держава виникла не внаслідок «війни всіх проти всіх», а з первісного миру і злагоди серед рівних і вільних людей для забезпечення цих природних, невідчужуваних прав і захисту приватної власності. Люди, передавши державі права, не втрачають їх. Формою держави ─ конституційна монархія. Гарантом запобігання в ній пол. сваволі щодо особи повинен є поділ влад на законодавчу, виконавчу (судову) та союзну (займається зовнішньою пол.). Кант: Людина - істота емпірична (підпорядковується закону причинності й не може бути вільною) і як «річ у собі» (цілковито вільна і діє згідно з законами свободи, моралі). Категоричний імператив: «Поводься так, щоб максима твоєї поведінки могла бути водночас і принципом усезагального законодавства». Людина може бути засобом тільки для досягнення відносної мети, а сама по собі є абсолютною метою, втіленням гідності, незалежно від походження, Мета держави — торжество ідеї права. Форми пол. Правління: деспотичні, автократичні, аристократичні, демократичні та республіканські, перевага автократії — абсолютній монархії Ідея нейтралітету. Всесвітнє громадянство.Гегель: суб'єктивний дух — об'єктивний дух — абсолютний дух; розглядає проблеми пол., права, держави, сусп. в площині об'єктивного духу, який аналізує з позиції духу абсолютного. Виникнення великої кількості сімей покликало до життя гром. сусп. Найвищу природну єдність індивідів, що примирює і знімає всі суперечності, втілює держава. Народ, який не створив власної держави, є позаісторичною людністю. Передумова її виникнення — зародження «народного духу». Гром. сусп. = сусп. власників, до нього належать вільні індивіди, котрі взаємодіють між собою в процесі реалізації власних потреб та інтересів переважно в сусп.-економічній сфері. Поділ на стани (корпорації) поліцію і судові установи. Сутність держави — суверенітет, поділений між монархом і народом. Держ. влада: законодавча, виконавчу (здійснюється урядом) та правлячу (втілює єдність законодавчої і виконавчої влади в особі монарха). Значне місце Гегель відводив «зовнішньому держ. праву», відкидав кантівську ідею «вічного миру», бо вів «розбещує націю», виправдовував війни, завдяки яким, вирішують «суперечності суверенітетів», охороняють нації від «застоїв та загнивання».

80. Референдуми та плебісцити як форми демократії участі.

У світовій державно-правової теорії та практиці референдум трактується який завжди однаково.

Тому потрібно сказати, що правове поняття плебісцит і референдум недостатньо рівнозначні і несинонимичние.

Поняття референдуму:

>Референдум (відлат.referendum— те, що має бути повідомлено)— механізм правління, яким передбачено розв'язання найважливіших суспільству питань (рішення з конституційним, законодавчим або іншим суб'єктам всередині- і зовнішньополітичним питанням) у вигляді всенародного голосування, результати якої мають вищий правової статусу і обов'язкові виспівати усіма державними органами.

Референдум— найважливіший інститут прямий демократії. Становить собою безпосереднєправотворчество народу. Референдум— це з способів участі у прийняття рішень, важливих держави й кожному за окремої людини. Прийняте людиною рішення впливає результат процедури і бути підкріплено поінформованістю (інформованістю) у питанні.

Умови проведення референдуму, і його процедура регулюються конституціями і законодавством відповідних країн.

Поняття плебісциту:

«>Плебисцит латів.plebiscitum, відplebs - простий люд іscitum - рішення), постанову)- у Давньому Римі постанову, прийняте зборами плебеїв. Одне з видів народного голосування. У міжнародних відносинах застосовується під час опитування населення території про її приналежність до тому чи іншому державі. Уформально-юридическом сенсі те, щореферендум.[1]» «У деяких країнах (напр., мови у Франції) вважається синонімом референдуму. З формально-юридичної погляду процедури П. і референдумусовпадают»[2]. «Проте стилістична різниця є: плебісцитом називають референдум з питань, у яких є чи регіону, як, доленосний характер. Наприклад, якщо голосуванням виборців формально і/або сутнісно вирішується питання державної приналежності спірною території, форму правління, подальше існуванні правлячого режиму, довіру лідеру країни й т.п., такий референдум нерідко офіційно чи неофіційно називаютьплебисцитом.»[3]

Отже, у поняття «плебісцит» мінімум дві значення:

1. Закон чи рішення, прийняті зборами плебеїв (у Давньому Римі).

2. Одне з видів всенародного голосування,устраиваемого на вирішення будь-яких особливо важливих питань.

Вибори президента, якщо виборцям пропонується одна кандидатура, у що розвиваються називають і референдумом (Єгипет), і плебісцитом. (Пакистан). Як очевидно з цього прикладу чіткості з цього питання у світі немає. Не можна як і не відзначити, що використовуючи ці терміни, треба мати у вигляді точність їх перекладу з інших мов, особливо неєвропейських, оскільки смислові позначення який завжди збігаються.

Хоча поняття «плебісцит» і «референдум» нерідко ототожнюються, таки можна знайти знайти ряд умовних подібностей й відмінностей.

Як було зазначено, багато авторів юридичної літератури бачить відмінностей плебісциту від референдуму з крайнього заходу з допомогою юридичної погляду. Та деякі автори юридичної літератури вважають корисним позначити їх співвідношення, якщо вони близькі за спрощеною процедурою проведення. Ось, наприклад:

«Проте плебісцитом в конституційному праві розвинених країн часто називають референдум з питань, у яких доленосний характер є чи регіону: про державної приналежності спірною території, форму правління, подальше існування правлячого режиму, довірі лідеру країни.Плебисцит використовується політиками задля досягнення як юридичних, а й політичних цілей, оскільки перемога позиції ініціатора плебісциту збільшує багаторазово її політичнішанси»[4].

У Франції плебісцит вважається синонімом референдуму. Прикладами плебісциту є голосування приводу отримання Наполеоном Бонапартом довічного консульства (1802) і спадкового імператорського гідності (1804), щодо державного перевороту, досконалого президентом Французької II Республіки Луї Бонапартом в 1852 р. Процедури проведення плебісциту і референдуму немає друг від друга. Фактичноплебисцитами були які проводилися на початку 70-х рр. референдуми мови у Франції, в Єгипті у період президентства А.Са-дата. голосування на Чилі в 1978, 1980 і 1988 рр. (останній П. 1988 р. було проведено щодо продовження мандата президента). бегемотів у Південній Кореї в 1969, 1972 і 1980 рр. У 21 квітня 1993 р. було проведено П., у результаті якого більшість поселення висловилося збереження країни президентської форми управління.

Інститут референдуму як форми безпосередньої демократії знайшов широке використання у суб'єктів федерації США. Інші види безпосередньої демократії у США - народна ініціатива, відгук посадовихлиц.[5]

Референдум і плебісцит безумовно близькі за значенням поняття, якщо вони нарівні зі вільними виборами є формами безпосереднього народовладдя та у її класичному розумінні.

Деякі автори не зараховують плебісцит до форми безпосереднього народовладдя, вважаючи, що з плебісциті, народ, не здійснює влада, а відповідає мали на той чи іншого питання, запропонований йому інститутом влади. І така думка не безпідставні, ще й тому, що «нині «пряма демократія» означає, що заслуговують приймати пряме що у виробленні рішень щодо ключових питань у вигляді загальнонародного голосування, – як у свого власного ініціативи, і внаслідок виконання необхідних положень Конституції, тобто. незалежно від бажання уряду чи парламенту.

Цю ухвалу містить у собі перший критерій прямий демократії: пряма демократія чи діє у відношеннірішень по ключових питань, а чи не щодо окремих осіб. Другий обов'язковий критерій можна сформулювати так: пряма демократія наділяє громадян владою, та її процедури спрямовані на поділ владних повноважень. Поділ повноважень зазвичай означає, що певну кількість громадян (чисельність групи має визначитися законом) може ініціювати процедуру прямий демократії незалежно від бажання виконавчої чи законодавчої влади. Цей критерій означає, що плебісцити, тобто. процедури загальнонародного голосування, які можна ініційовані не громадянами, авиключно владними інститутами, також немає відносини до прямий демократії. Відповідно до даним визначенням, різницю міжплебисцитами і референдумами базове розуміння сутності прямий демократії. Найчастіше ця різниця до уваги береться, що зумовлює взаємному нерозумінню сторін під час обговорення проблем прямийдемократии»[6].

Ці розбіжності та визначенням мають досить умовний характер. У деяких країнах, наприклад, у Швеції існуючий інститут плебісциту іменується консультативним референдумом. А, наприклад, у Болгарії визначено предмет плебісциту, але з референдуму. Отже, тут референдум носить консультативний характер, а плебісцит - вирішальний.

>Понятиями, близькими до "референдуму", вважатимуться плебісцит, всенародний опитування, всенародне обговорення. Всі ці чотири поняття пов'язані з виявленням волі виборців, але методи такого виявлення який завжди однакові.

Референдум (від латів. - "належне бути повідомленим") - це виборців, з якого приймають рішення державного чисамоуправленческого характеру, має загальнодержавне чи місцеве значення. Таке рішення діє закону, котрий іноді більшої сили, ніж звичайний закон парламенту (вважається, що ухвалено рішення, прийняте шляхом референдуму, годі було скасовувати звичайним законом), чи важливого постанови місцевого самоврядування.

>Плебисцит ("те, що сказав плебс", під що у тому випадку цей бачили народ, а чи не римська аристократія) - це теж голосування виборців, але часто плебісцитом називають голосування найважливішим є питанням, по територіальним, міжнародним проблемам, з питань, які належать до особистості (наприклад, під час голосування за єдину кандидатуру посаду президента).

Відмінності між референдумом і плебісцитом.

У результаті референдуму виборчий корпус висловлюється щодо якого- або законопроекту, правок Конституції, вирішальних кроків у внутрішній і до зовнішньої політиці.

У результаті плебісциту виборчий корпус голосує за довіру особистості.

>Плебисцити - це процедури загальнонародного голосування, які можна ініційовані не громадянами, а виключно владними інститутами. Тобто. влада має прерогатива бути прийнятим рішень про використання процедури плебісциту.

Референдум може відбутися з ініціативи певної кількості громадян країни.

Втім, ніякої чіткості у цій термінології і офіційному, і неофіційному рівні немає, тому й відмінності носять умовної характер.