104. Національний інтерес: природа, структура, місце в зовнішній та міжнародній політиці.

Національний інтерес: природа, структура, місце в зовнішній та міжнародній політиці. Нац. інтерес - система цілей і завдань зовнішньої пол. держави. Інтегральний вираз інтересів усіх членів сусп., що реалізуються через пол. систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і сусп. загалом. Згідно з ученням школи пол. реалізму, НІ є причиною міжнародних відносин як таких. Г.Моргентау: зовнішня політика визначається НІ (об'єктивні, оскільки зв'язані з незмінною людською природою, географічними умовами, соціокультурними і історичними традиціями народу. Дві складові: постійну - імператив виживання; перемінну, що є конкретною формою, якої ці інтереси набувають у часі і просторі. В основі ЗП лежать нац. інтереси як інтегральне вираження інтересів усіх членів сусп., що реалізуються через пол. систему. Основа ж НІ, що відображає мову народу, його культуру, природні умови лишається постійною. Тому внутрішні фактори життя країни, які міняються в залежності від різних обставин, не розглядаються реалістами як здатні вплинути на природу НІ, не пов'язаний з характером пол. режиму. Охоплює: проблеми збереження нації незалежної держави; безпеки від зовнішньої загрози; зростання добробуту населення держави; захисту її економічних і пол. позицій у відносинах з іншими державами; збереження і розширення її впливу в світовій пол. Виражати НІ, тобто інтегровані інтереси всіх членів суспільства, покликана держава як головний елемент пол. системи сусп. Можливі певні розходження між НІ й державними як інтересами правлячих у данин момент пол. сил. Рівні: рівень головних інтересів і рівень специфічних інтересів (прагнення держави утвердити свій вплив у тих чи інших міжнародних організаціях, брати участь у розв'язанні регіональних конфліктів). На основі зовнішньополітичних інтересів визначаються цілі ЗП (забезпечення нац. безпеки держави: збільшення сили держави: зростання престижу та зміцнення міжнародних позицій).

105. Політична доктрина фашизму.

Політична доктрина фашизму. fascio (пучок, в'язка, об'єднання вербових гілок навколо сокирки ліктора, єдність вищої влади в Римі). В 1919 р. на базі злиття концепту нації, як вищої і одвічної реальності і догматичного принципу справедливості. Цей екстремістський пол. рух базується на єдності нації, заснованої на спільності крові, раси, і об'єднаної в одну державу. Ідеологія: проти ідеалізму і лібералізму, абстрактних демократичних цінностей, асоціативних проявів. На відміну від націоналізму, расизму або шовінізму фашизм (наприклад, в італійській версії) на перших етапах свого існування намагався поєднати піднесення нац. величі (Рим) з пол. демагогією псевдосоціалістичного типу. Певний час концепція виключної ролі держави стосовно нації і соц. спільноти визначала в середині XX ст. розвиток сусп.-пол. життя в багатьох країнах. Джентіле: держава – нація, що усвідомлює свою історичну єдність Риси: 1) встановлення однопартійної системи, єдиновладдя однієї партії; 2) будівництво тоталітарної держави (пол. диктатура, зрощення партапарату з держапаратом, примусова регламентована праця, безальтернативність прийняття пол. рішень); 3) уніфікація всього гром. життя, єдність усіх гром. об'єднань; 4) авторитарний спосіб мислення, панування ідеології, ідеологізація всього сусп. життя, крайня його політизація. Зосередження на суто національному та етнокультурному аспектах, етатизації (одержавленні) сусп. життя. Він обійшов стороною расизм. Дуче був главою виконавчої влади, військовим міністром, але сувереном був король. Неофашизм. — ідеї патріотизму, народного ґрунту, "природна держава" з "нещадним урядом". Сучасні ідейні різновиди фашизму: неонацизм (ґрунтується на принципі расової чистоти та ідеї надлюдини); націонал-лібералізм (ті ж ідеї боговибраності та етнічного гегемонізму, але з певною толерантністю до ряду буржуазних цінностей); неофашизм (відсутнє етнічне месіанство, але культивується крайня нетерпимість до інакодумців). Неофашистські організації, що об'єднані у Всесвітній союз нацистів (резиденція — у США), діють у 80 країнах світу (найбільше їх в Європі, Америці та країнах Азії).