129. Соціальні групи і політика.

Людина, особистість — первісний суб'єкт політики, наділений здатністю брати участь у політичному житті, впливати на владу. Ставлення людини до політики може набувати різноманітних форм політичної поведінки — від свідомого схвалення до стихійного заперечення. Політична активність людини, міра її участі в політичному житті, суспільна зрілість значною мірою залежать від якості політичної соціалізації, розвитку й вдосконалення політичної культури суспільства. Засвоюючи знання про політику, набуваючи досвіду політичної діяльності, людина стає громадянином — свідомим учасником політичного процесу.

  У демократичному суспільстві політика здійснюється людьми для людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як суб'єкта політики має вагоме значення. 

Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політична участь (участь громадян у політичному житті суспільства) і як політичне функціонування.

Політичне функціонування — забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.

Поняття "група" взято з математики й у політології вживається в двох значеннях:  - широкому,при визначенні будь-якого зібрання людей, між якими виникають хоча б якісь суспільні відносини;  - вузькому,при визначенні об'єднання людей, що сполучені суспільними зв'язками і усвідомлюють ці зв'язки у рамках групи або у відносинах з представниками інших груп.

  Американський соціолог Ч.Г.Коолей поділив групи на первинні і вторинні Допервинних належать групи, що складаються з невеликої кількості людей, які безпосередньо контактують, мають особисті зв'язки, певну сталість буття. Довторинних належать великі групи людей, які не мають жодних особистих зв'язків, контактів. Отже, до первинних може належати сім'я, сусідські спільності, тимчасові групи відпочинку і т.д. До вторинних - співробітники на фабриці, політичні партії тощо. Вторинні групи виникли в період розпаду первісного суспільства, з початком формування наступних, більш складних і чисельних суспільств. Далі відбувається поділ на формальні й неформальні, добровільні й недобровільні групи, зовнішні, внутрішні, групи натиску, референтні і т.п.

Людське суспільство складається з величезної кількості різноманітних груп. У політології панує погляд, що цю групову суспільну мозаїку можна впорядкувати з точки зору визначення суб'єктів політики.

 Отже, існують первинні й вторинні суб'єкти політики. Але, вважається, що первинними суб'єктами політики є великі суспільні групи як організовані цілості, об'єднані спільністю інтересів і прагнень. Вторинними суб'єктами політики є різні сили - політичні інститути, їх органи, малі групи, певні об'єднання, які реалізують у кінцевому результаті інтереси і волю великих суспільних груп, відіграючи суттєву роль у політиці в залежності від своїх можливостей служити інтересам й політиці первинних груп.

Первинні суб'єкти політики є вирішальними. Серед них розрізняються суб'єкти головні: нації, класи, верстви, та другорядні: групи маргінальні, малі групи. Все разом творить своєрідну суспільну політичну ієрархію, яка не є статичною, а перебуває в постійному русі. Серед вторинних суб'єктів можна виділити посередницькі суб'єкти (організації і інститути, які виражають інтереси великих суспільних груп) та безпосередні суб'єкти - малі групи, об'єднання і навіть особи, що діють як представники вищеназваних організацій, або діють самостійно.

Цікавими для аналізу є управлінські групи, які називають бюрократією (фр. слово - бюро і з грец. - влада). У сучасній політології існує не менше трьох значень поняття бюрократичної групи. По-перше, це буквальне розуміння бюрократа як управлінця, що керує, сидячи за бюро (спеціальним конторським столом) за допомогою державного апарату, його чиновників,

які призначаються владою й залежать від неї. Така влада відповідає закону, але чиновник реалізує владу без участі громадян. По-друге, поширеним є розуміння бюрократії, яке сформулював М.Вебер. Він розумів бюрократію:

а) як певну ієрархічну організацію чиновників, в якій є обов'язковими принципи компетенції, певного освітнього цензу;

б) як визначений тип відносин між адміністрацією і рештою суспільства; тобто тут бюрократія виступає як група, що має певні привілеї, вона виступає як стан і, не підлягаючи дієвому контролю, монополізує функції управління;

в) як певний тип поведінки і діяльності, який зумовлюється організаційною структурою сучасної адміністрації.

Таким чином, М.Вебер розумів бюрократію як раціональну діяльність певних суспільних груп і організацій, на основі визначених правил і функцій, відповідно до яких здійснюється розподіл компетенції і відповідальності. Основним принципом діяльності бюрократії він вважав ієрархічність (досить суворо дотримувану), розмежування компетенції на різних регламентованих рівнях, рутинний характер рішень, що приймаються. 

По-третє, існує і досить поширене розуміння бюрократії, як відчуженого апарату влади, що характеризується насамперед бездушністю, консерватизмом, прямолінійністю, формалізмом і безвідповідальністю.

В основі поділу суспільства на групи лежить той факт, що суспільні групи є рушіями суспільного поступу, адже без них, їх активності, дій суспільство припинить свій розвиток. Крім цього, від характеру самих суспільних груп залежать не лише динаміка суспільства, але і його статика, тобто якість функціонування всіх суспільних інститутів у той чи інший момент історичного розвитку. Залежно від того, з яких груп складається суспільство, хто з них панує, а хто підпорядковується, від реальної їх діяльності залежить і тип суспільства, його суспільно-політичний і державний лад.