20. Експерименти з провокуванням конфліктів у природних умовах.

Спроби експериментального вивчення конфліктів можуть здійснюватися і за допомогою створення конфліктних ситуацій у природних умовах людської взаємодії. Найбільш відомий приклад застосування цього методу - експеримент з вивчення міжгрупових конфліктів, проведений М. Шерифом та його послідовниками. Сутність експерименту Шерифа полягала у тому, що під час відпочинку у літніх таборах група хлопчиків-підлітків (11-14 років) ділилася на дві підгрупи, кожна з яких жила власним життям. Упродовж певного часу (приблизно тиждень) вони відпочивали, гралися, займалися господарством. Хлопчики потоваришували між собою і утворилися дві згуртовані групи. Після того, як у групах сформувалося сильне почуття групової приналежності, почався другий етап експерименту. На цьому етапі між групами була штучно створена конкурентна ситуація. Наприклад, проводилися різні змагання, унаслідок яких одна група ставала переможницею, а інша - переможеною. На цій стадії і був зафіксований той результат, який передбачався основною гіпотезою Шерифа: об'єктивна конкурентна ситуація, в якій виявлялися групи, викликала конфлікт між ними. На третьому етапі Шериф з метою зміни ситуації ставив перед групами спільні об'єднувальні ціли спільні загрози, небезпеки, проблеми, які можна було вирішити лише спільними зусиллями. Фактично він створив ситуацію, у якій групи опинилися в залежності одна від одної і були зацікавлені одна в одній. Своїм експериментом Шериф довів ситуаційну зумовленість міжгрупових конфліктів. Його експерименти намагалися відтворити Р. Блейк та Дж. Мутон. Однак експерименти, аналогічні тому, який провів Шериф, - величезна рідкість у психології через значну складність організації самої процедури. Також психологи вказують на певні етичні міркування, які теж потрібно враховувати при проведенні таких досліджень. Найчастіше для створення конфлікту у реальних умовах використовують прийом створення так званого "конфлікту думок". Його можна застосовувати у різних модифікаціях. Сутність цього методу зводиться до того, що тиск підставної групи йде у розріз із власною думкою окремої людини. Експериментальна процедура "конфлікту думок" виявилася плідною схемою для вивчення як особистісних особливостей, так і для розвитку уявлень про групи та групові явища.

Метод провокування конфліктів у природних умовах застосовували Берон та Річардсон. Наприклад, створювалися штучні перешкоди у русі водіїв або ситуації, у яких особа (асистент експериментатора) намагається пройти без черги чи штовхає інших людей під час посадки у транспорті.

Експериментальне дослідження конфліктів насправді пов'язане зі значними етичними та процедурними труднощами. Тому психологам довелося докласти багато зусиль для створення різних експериментальних процедур. Однак у кінці XX століття на перший план вийшли нові проблеми - пошук засобів та методів вивчення реальних проблем і конфліктів та шляхів керування ними.

21. Вивчення специфічних форм соціальної взаємодії як моделей конфлікту.

Однією з таких спроб Н.В. Гришина вважає працю П.М. Єршова "Режисура як практична психологія", видану у 1972 році. У ній Єршов спирається на положення про те, що конфлікт є основою драматичної вистави, яка відображає динаміку Його виникнення, розвитку і розв'язання, а матеріалом режисерського мистецтва є боротьба (а по суті - конфліктна взаємодія). Єршов описує механізми виникнення конфліктів, їхні різновиди та особливості поведінки людей у конфлікті.

М.В. Крогіус розглядав як ситуацію протидії людей у конфліктних умовах їхні взаємодії у процесі гри в шахи. На основі свого експериментального дослідження він розробив комплекс методик, які дають змогу отримати цілісну психологічну характеристику суб'єкта психічної діяльності. Також одним із результатів його дослідження стало виявлення особливостей самопізнання та самоуправління у конфліктній діяльності. Як основні принципи конфліктної діяльності він визначив:1) концентрацію сил;2) координацію дій;3) визначення напрямку та часу дій.

Він довів, що труднощі, які створюються супернику, мають бути максимальними, оскільки найменша поступка іншій стороні, яка не є об'єктивно необхідною, обов'язково посилює потенціал цієї сторони.

У деяких працях досліджується взаємодія людей у юридичній практиці. Як зіткнення сторін з протилежними інтересами можна розглядати очну ставку чи допит (В.Л. Васильєв, Л.Б. Філонов та В.І. Давидов).Однак взаємодія людей у юридичній практиці настільки специфічна, що її особливості навряд чи можна спостерігати у звичайних людських конфліктах.

Радянський дослідник М. Воробйов спробував створити математичну модель конфлікту ("Художнє моделювання, конфлікти і теорія ігор"). Однак він робить висновок про те, що для створення повноцінної математичної моделі конфлікту потрібно мати чітке уявлення про учасників конфлікту, їхні стратегії та виграші при кожному з варіантів завершення конфлікту. Однак у реальному житті усі ці аспекти доволі часто залишаються недосяжними і для психолога, а іноді і для самих учасників конфлікту.