7. Соціотропний підхід

У 20-30 роки XX століття на проблему конфліктів звернули увагу соціальні психологи. На думку англо-американського психолога У. Мак-Дауголла, конфлікти у суспільстві неодмінно виникатимуть через те, що людям притаманні соціальні інстинкти. Він вважає, що в основі людського характеру і волі лежать два класи важливих і порівняно незмінних схильностей:

1) специфічні схильності, або інстинкти;

2) загальні або неспецифічні схильності, які залежать від будови духу та природи душевних процесів взагалі.

Оскільки людські інстинкти можуть збуджуватися під впливом складних ідей, часто трапляється так, що одночасно збуджується декілька інстинктів, причому декілька інстинктивних процесів у такому разі тісно переплітаються між собою. Головною умовою вияву інстинкту є деяке емоційне збудження особливого, лише йому притаманного характеру. Це особливе емоційне збудження, тобто афективний аспект операції У. Мак-Дауголл називає первинною емоцією. Конфлікти у людському суспільстві виникають через те, що людям притаманні суспільні інстинкти на зразок інстинктів страху, стадності, самоствердження та відповідні їм первинні емоції.

С. Сігеле вважає, що навіть у натовпі людина не втрачає власної індивідуальності, коли якась ідея для людини є безумовно ворожою, то її реалізація абсолютно неможлива навіть при навіюванні у стані гіпнозу. Можливість чи неможливість реалізації навіювання треба шукати в органічній схильності. Слабкість характеру робить людину піддатливою відносно впливів навколишнього середовища.

Джерелом конфлікту можуть стати і наші емоції та почуття, зокрема емоція обурення. Ця емоція виникає у тому разі, коли який-небудь об'єкт збуджує наше незадоволення та одночасно наш гнів. Зазвичай обурення викликається вчинками інших людей, жорстокістю або прихованим опором нашим діям. Воно також є головним джерелом наших моральних суджень.

При всякому засвоєнні найглибших сторін моральних традицій значну роль відіграють природні схильності індивідуума. "Почуття власного достоїнства з його силою чи емоціями часто вступає в конфлікт з моральними почуттями. Тому трапляється, що людина, яка володіє прекрасними моральними почуттями, чинить зовсім негарно". Для засвоєння вищого рівня поведінки необхідною є звичка до самокритики, яка, своєю чергою, потребує сильного почуття власної гідності. Головне моральне почуття - почуття до досконалого чи достатньо морального життя, в якому поєднуються та частково примиряються альтруїстичні та егоїстичні емоції та почуття.

Під впливом диференціації з інстинкту забіякуватості у людській душі розвивається імпульс суперництва. Цей імпульс прагне замінити собою імпульс забіякуватості і в індивідуальному житті, і у житті суспільства. Він не викликає знищення людей і суспільств, на зміну войовничості націй приходить суперництво. Моральні конфлікти між індивідуумами та суспільствами прагнуть стати простими інцидентами у торгово-промисловій конкуренції.

8. Етологічний підхід

Початок етологічного підходу до проблеми конфлікту був покладений у 30-ті роки XX століття роботами австрійського природодослідника К. Лоренца. Етологія (від гр. Ethos - звичай, характер, поведінка; logos - слово, вчення) - це наука про поведінку тварин у природному для них середовищі, яке є одним з напрямів порівняльної психології. Сам термін "етологія" був вперше застосований англійським філософом Дж. Мішіем у 1843 році для позначення "науки про характер", а пізніше І. Жоффруа Сент-Ілер цим поняттям позначив коло питань, пов'язаних із поведінкою, середовищем існування та екології тварин.

Спостерігаючи за поведінкою тварин, зокрема, за виявами агресивної поведінки у популяціях тварин, а також на основі спостережень за соціальною поведінкою у людському соціумі, К. Лоренц прийшов до неоднозначних висновків. Поєднавши натуралістичне вивчення агресивності як тваринного інстинкту з еволюційним підходом, К. Лоренц по-новому осмислив роль морально-етичних норм у цивілізованому суспільстві. Робота К. Лоренца "Агресія (так зване зло)", яка вийшла ще у 1963 році, стала підґрунтям для розвитку етології як однієї з наукових дисциплін. К. Лоренц вперше висловив думку про те, що агресивна поведінка є кінцевим продуктом тривалої попередньої внутрішньої мотиваційної напруженості та конфлікту різних мотивів, які знаходять своє вираження в агресії.

К. Лоренц вважає агресію інстинктом, який у природних умовах слугує збереженню життя та виду. Він виділяє чотири типи суспільної організації:

1) анонімна зграя, вільна від будь-якої агресивності, але водночас позбавлена і особистої самосвідомості, і спільності окремих особин;

2) родинне та суспільне життя, засноване лише на локальній структурі ділянок, які захищає вид;

3) гігантська родина пацюків, члени якої не розрізняють один одного особисто, але впізнають своїх завдяки знайомому запаху та лояльно ставляться один до одного;

4) такий тип організації, при якому зв'язки особистої любові та дружби не дають змоги членам спільноти боротися та шкодити один одному.

К. Лоренц вперше висловив гіпотезу про те, що головною причиною соціальних конфліктів є вроджена агресивність індивіда та натовпу.

Унаслідок збільшення кількості індивідів у спільноті порушується рівновага між інстинктами притягування та відштовхування. Тому є дві причини:

1) надмірна кількість особистих зв'язків, яка шкодить близькості стосунків;

2) висока густота населення на невеликій площі приводить до притуплення усіх соціальних реакцій. Внаслідок цих причин зростає готовність до агресивної поведінки та стає неможливою розрядка передбачених для виду агресивних потягів.

Людство не зможе у найближчому майбутньому побороти власні агресивні тенденції, але воно має замислитися над тим, як організувати виховання молодого покоління так, щоб хоча б припинити зростання агресивності. Треба шукати шляхи для облагороджування нашої агресивності та переводу її в інше русло: дослідження космосу, природи, будівництво і т.ін. Потрібно свідомо та цілеспрямовано виховувати терпимість.