22. Примирювальні та арбітражні процедури.

Для розв'язання різноманітних конфліктів доволі часто застосовують примирювальні та арбітражні процедури, зокрема тоді, коли ситуація видається безвихідною і сторони не здатні розв'язати її самостійно.Застосування таких процедур можна віднести як до методів дослідження конфліктів, так і до методів керування ними. Сутність цього методу полягає в тому, що аналіз конфлікту здійснюється незалежною організацією, яка має визначений правовий статус. Така організація не належить до органів влади, хоча і спирається на них у своїй діяльності. Основне завдання, яке вона покликана виконати, - вивчити конфліктну ситуацію і запропонувати сторонам шляхи виходу з неї. В Україні такою незалежною організацією є Національна служба посередництва та примирення. Примирення є найменш раціональною процедурою з тих, які застосовують з метою врегулювання конфліктів, однак воно є конструктивним за своїми результатами. Необхідність примирення стає очевидною тоді, коли конфлікт стає потенційно небезпечним та шкідливим. Результатом примирення є припинення ворожнечі. Н.В. Гришина вважає арбітраж не лише державною чи офіційною практикою, спрямованою на розв'язання конфліктів, а й можливим алгоритмом дій у процесі розв'язання окремих видів інтерперсональних конфліктів. Найбільшого поширення практика арбітражу набула в організаційному середовищі, оскільки саме в ньому було практично напрацьовано певні способи регулювання конфліктів, які застосовували керівники колективів та організацій, які за характером своєї діяльності часто змушені були брати участь у вирішенні спірних питань. На думку Н.В. Гришиної, у разі виникнення конфліктної ситуації в колективі керівник реалізує відразу низку функцій: експертно-консультативну, комунікативно-регулювальну, дисциплінарну, виховну та психотерапевтичну. Під час емпіричного дослідження Н.В. Гришина виділила модель регулювання конфліктів, яка найчастіше застосовується в управлінській практиці, назвавши її "моделлю арбітражу". Вона має свій типовий алгоритм, який складається з таких елементів:

1) бесіда з одним із учасників конфлікту або за його ініціативою, або з ініціативи самого керівника, який вважає за необхідне втрутитися у ситуацію;

2) бесіда з іншим учасником конфлікту, якій може передувати збір певної уточнювальної або додаткової інформації;

3) аналіз ситуації керівником, спрямований на встановлення "істини" та вироблення власної позиції чи рішення;

4) зустріч із обома сторонами конфлікту, на якій ситуацію можна обговорити додатково, і керівник або здійснює вплив на учасників конфлікту з погляду власної позиції, або просто доводить до їхнього відома власне рішення щодо спірного питання. Арбітром може бути прийняте рішення на користь однієї із сторін конфлікту, воно може мати компромісний характер або втілювати зовсім новий підхід до розгляду та вирішення проблеми.

Загалом варто зазначити, що втручання третьої сторони у процес врегулювання конфліктів не можна розглядати як такий спосіб впливу, який матиме однозначно позитивний результат.