39. Фактори визначення ситуації як конфліктної

Н.В. Гришина виділила три групи факторів визначення ситуації як конфліктної.

До першої групи вона віднесла "об'єктивні" фактори визначення ситуації. До них належать такі, які виникають незалежно від нас. Стосовно конфліктів об'єктивними факторами вона вважає особливості самої ситуації взаємодії, які на рівні "загальнолюдського" виміру викликають у людей однотипні реакції.

Друга група - це групові фактори визначення ситуації. Кожну людину можна віднести до певного соціального чи культурного прошарку. На те, як впливає соціальне середовище на виникнення тих чи інших проблем, звернула увагу у своїх працях К. Хорні: "Той факт, що більшості людей у цій культурі доводиться стикатися з тими самими проблемами, наводить на думку, що ці проблеми породжені специфічними життєвими умовами, які існують у цій культурі". Н. "синдрому професійного вигоряння", який виявляється у педагогів. Тому на визначення ситуації як конфліктної впливає належність індивіда до певної реальної або умовної групи: вік (особливо у критичні періоди), стать (жінки схильні оцінювати свої взаємини з колегами як конфліктні у тих аспектах, які прямо стосуються їхніх особистих потреб (заробітна платня, розподіл премій, час відпустки, графік роботи), а чоловіки відзначають підвищену конфліктогенність організаційних проблем (розподіл обов'язків, виробничі труднощі і т.ін.), соціальний статус, професія. У кожної групи існує певне "розділене" знання про те, що таке конфлікт. Це і дало змогу Н.В. Гришиній говорити про групові фактори визначення ситуації як конфліктної.

Третя група - це індивідуальні фактори визначення ситуації, які існують поряд із об'єктивними та груповими. На думку Н.В. Гришиної, "суб'єктивне" у визначенні ситуації як конфліктної пов'язане зі схильністю самої людини до оцінки ситуацій, подій та людей у певних термінах. Тобто існують такі психологічні характеристики, які зумовлюють схильність людей сприймати ті чи інші ситуації взаємодії з людьми як конфліктні.

Окрім стійких психологічних особливостей, на визначення ситуації як конфліктної впливає і актуальний психічний стан особистості. При оцінці простих, типових ситуацій люди рідко зважають на свій настрій, у той час як при оцінюванні та поясненні складних конфліктів ми не зможемо позбутися впливу настрою на цей процес.

40. Реакція людини на виникнення проблем

У разі виникнення проблем, перешкод на шляху до реалізації бажаного кожна людина обирає той чи інший спосіб поведінки, певним способом реагує на ситуацію. Індивід, визначивши ситуацію як конфлікту, здійснює миттєву емоційну реакцію на ситуацію.

Зазвичай переживання напруженості, дисгармонії, суперечностей викликає активність, спрямовану на усунення такого переживання, на відновлення гармонії.

Цікавим є підхід Ф. Василюка, який намагається співвіднести форми реагування особистості на складні життєві ситуації з особливостями її життєвого світу. У своїх роботах він виділяє чотири типи життєвого світу людини.

Перший - "інфантильний життєвий світ", який є внутрішньо простим і зовні легким. Людина з таким життєвим світом прагне до задоволення власних потреб і бажань "тут і тепер". А тому для такої людини найменша перешкода чи стрес набувають ознак кризи.

Другий - "реалістичний світ" - внутрішньо простий і зовні складний. Такі люди можуть реагувати на стрес адекватно. Але виникнення фрустрації як неможливості задовольнити свої прості потреби приводить їх до кризи. На думку Ф. Василюка, така особистість позбавлена конфлікту як усвідомлюваної, нерозв'язуваної у цей момент суперечності між двома мотивами. Внутрішня простота життєвого світу полягає у тому, що суб'єкт не прагне до єдності, цілісності свідомості, він не здатний врахувати, співвіднести кілька життєвих відношень. А тому об'єктивні суперечності у разі їхнього виникнення не стають предметом спеціальної психічної переробки. Вони вирішуються завдяки механічним зіткненням спонукань, а не через свідомі вольові зусилля. "Те з них, яке виявляється сильнішим у цей момент, захоплює владу над усім життєвим світом і монопольно володіє ним до того часу, поки якийсь інший мотив, який ситуативно виник, не перевищить його за силою спонукання".

Третій - "ціннісний життєвий світ". Внутрішньо складний, зовні простий. Для такої людини основною життєвою необхідністю є внутрішня цільність. Для неї на кризу перетворюється конфлікт як суперечність життєвих відношень.

Четвертий - "творчий життєвий світ" - внутрішньо складний і зовні важкий. Така особистість диференційовано переживає усі типи критичних ситуацій.

Усе викладене дало змогу Ф. Василюку зробити висновок про те, що одна й та сама ситуація у різних життєвих світах набуває різного психологічного змісту та по-різному переживається суб'єктом.

Аналіз конкретних форм реагування на конфліктні ситуації засвідчує, що психологи дійшли згоди стосовно принципових можливостей реагування індивіда на конфліктні ситуації.

Л. Китаєв-Смик визначив, що у разі виникнення стресу поведінка може змінюватися у двох напрямках:

1) активізації поведінкового реагування;

2) пасивного поведінкового реагування.

Н.В. Гришина, описуючи стратегії реагування, користується такими термінами:

1) уникання (відхід) від конфліктної взаємодії інтерпретується як уникання, ігнорування конфлікту;

2) "боротьба" з партнером або із собою - спроба пригнітити конфлікт;

3) діалог - поєднує стратегії пошуку подолання конфлікту за допомогою оптимальної альтернативи його розв'язання, інтеграції протилежних позицій або досягнення компромісу між ними.

Дж. Рубін та його колеги також виділяють три можливі стратегії поведінки у конфлікті:

1) стратегія суперництва: передбачає будь-які спроби врегулювати конфлікт на умовах однієї сторони без урахування інтересів іншої;

2) стратегія вирішення проблеми: передбачає докладання зусиль з метою з'ясування проблем, які розділяють сторони, розроблення та прийняття взаємовигідного рішення: сторони не відмовляються від власних домагань, а намагаються примирити їх із домаганнями одна одної;

3) стратегія поступок: одна сторона знижує свої домагання, але це не означає повної капітуляції: поступки можуть мати частковий характер.

Вони зазначають, що вибір однієї із стратегій знижує імовірність застосування іншої. Хоча іноді доводиться ці стратегії комбінувати, вони не можуть бути повністю сумісними з трьох причин:

1) вони є альтернативними засобами досягнення однієї і тієї самої мети - досягнення згоди з іншою стороною;

2) вони вимагають певної психологічної орієнтації;

3) обрана стратегія часто створює у сторони неправильне уявлення про іншу: стратегія поступок може викликати в іншої сторони ілюзію слабкості опонента, стратегія суперництва може підірвати довіру до нього.

Загальні стратегії проявляються у конкретних стилях поведінки, які особистість застосовує у ході перебігу конфлікту.

Найбільш універсальним є опис стилів поведінки у конфліктних ситуаціях, запропонований У. Томасом:

1) суперництво (конкуренція, домінування, боротьба, напористість);

2) уникання (ухиляння, відхід);

3) поступливість (пристосування);

4) співробітництво (кооперація, інтеграція);

5) компроміс.