- •1. Проблема вивчення конфліктів на сучасному етапі розвитку психології.
- •2. Конфлікт: поняття та предмет вивчення
- •3.Конфліктологія - інтегративна галузь наукових знань про конфлікт.
- •4. Передумови формування конфліктологічних ідей: еволюція філософських уявлень про конфлікт
- •Проблема насильства та ненасильства у релігійних вченнях
- •Практичні знання як джерело конфліктологічних ідей
- •Відображення конфліктів у мистецтві та змі
- •5. Вивчення конфліктів у першій пол. Хх ст.
- •6. Психоаналітичний підхід
- •7. Соціотропний підхід
- •8. Етологічний підхід
- •9. Теорія групової динаміки
- •10. Фрустраційно-агресивний підхід
- •11. Біхевіористичний підхід
- •12. Соціометричний підхід
- •13. Інтеракціоністський підхід
- •14. Вивчення конфліктів у другій пол. Хх ст. Мотиваційний підхід
- •15. Організаційний підхід.
- •16. Теорія і практика переговорного процесу
- •17. Когнітивний та діяльнісний підходи
- •Діяльнісний підхід
- •18. Методологічні принципи дослідження к.
- •19. Експериментальні дослідження конфліктів у лабораторних умовах: ігрові процедури та створення к.
- •20. Експерименти з провокуванням конфліктів у природних умовах.
- •21. Вивчення специфічних форм соціальної взаємодії як моделей конфлікту.
- •22. Примирювальні та арбітражні процедури.
- •23. Методи опитування при вивченні конфліктів.
- •24. Допоміжні методи: тести, анкети, моделювання,
- •25. Класифікація конфліктів.
- •26. Особистісні конфлікти.
- •27. Міжособистісні конфлікти.
- •28. Міжгрупові конфлікти.
- •29. Внутрішньогрупові конфлікти.
- •30. Спільне у конфліктах різних видів.
- •Об'єктивні чинники виникнення конфлікту.
- •34Суб'єктивні чинники виникнення конфлікту
- •35. Поняття про критичні життєві ситуації
- •36 Об'єктивно-суб'єктивна природа конфлікту
- •37. Сприйняття ситуації як конфліктної
- •38. Визначення ситуації як конфліктної
- •39. Фактори визначення ситуації як конфліктної
- •40. Реакція людини на виникнення проблем
- •41. Стилі поведінки у конфліктних ситуаціях.
- •42. Мотиви та цілі учасників взаємодії.
- •43. Стратегії і тактики взаємодії.
- •44. Регулятори конфліктної взаємодії.
- •45.Нормативні регулятори
- •46. Моделі розвитку міжособистісної конфліктної ситуації.
- •47.Становлення практики керування конфліктами
- •48. Основні поняття керування конфліктами
- •49. Психопрофілактика та попередження к.
- •50. Врегулювання конфліктів за допомогою третьої сторони.
- •51. Вирішення конфліктів у психологічній практиці: психологічні консультації та групова корекційна робота.
- •52. Взаємодія психолога та клієнта.
- •53. Поняття про психологічне посередництво.
- •54. Бар'єри комунікації у конфліктах та можливості взаєморозуміння.
- •55. Робота психолога з реальними ситуаціями міжособистісних взаємин
- •56. Процес психологічного посередництва
- •57. Теорія та практика вирішення конфліктів у практиці шкільного психолога
- •58. Практика вирішення конфліктів у сфері "діти-дорослі".
- •59. Формування навичок ефективної поведінки у конфліктах дітей різного віку
- •60. Орієнтація дорослих на конструктивну взаємодію
53. Поняття про психологічне посередництво.
Психологічне посередництво - це форма роботи психолога із врегулювання конфліктів, яка спрямована на розв'язання конкретних конфліктних ситуацій, це психологічна допомога людям у конфліктних ситуаціях, спрямована на відновлення порушених стосунків та їхнє продовження на новій, більш конструктивній основі (Н.В. Гришина).
Найголовніше, що психологічне посередництво спрямоване на вирішення конкретної конфліктної ситуації. Звичайно, наслідком такої роботи може стати загальне поліпшення міжособистісних взаємин клієнта з його оточенням.
Отже, психологічне посередництво поєднує у собі різні форми роботи з конфліктами, використовуючи досвід психологів та конфліктологів. Ці форми насамперед пов'язані з використанням ідей посередництва, медіаторства в організації процесу переговорів між учасниками конфлікту з метою вироблення взаємоприйнятного рішення. Однак слід пам'ятати, що хоча психологічне посередництво тісно пов'язане з медіаторством, ці процеси не є тотожними.
Сутність психологічного посередництва у міжособистісних конфліктах - це участь психолога у комунікативному процесі, спрямованому на створення такої ситуації у взаємодії учасників конфлікту, яка сприяє пом'якшенню їхнього протистояння та виникненню згоди (Н.В. Гришина).
Відмінність полягає насамперед у тому, що психологу доводиться працювати з людьми, які пов'язані між собою тривалими стосунками. Тому його робота має бути спрямована не лише на пошук взаємоприйнятного рішення, а й на відновлення та збереження взаємин між учасниками конфліктної ситуації.
Н.В. Гришина вважає, що процес психологічного посередництва мусить відповідати чітким принципам:
1) посередник нейтральний, він не виносить власних оцінок та суджень, не приєднується до сторін конфлікту;
2) посередник працює з процесом та не впливає на характер рішень, які приймаються;
3) посередник стимулює перехід учасників обговорення від конфронтації до домовленостей;
4) посередник забезпечує захищеність учасників переговорів;
5) посередник несе відповідальність за процес, але не за характер рішень, які приймаються.
Тобто психолог-посередник має керуватися тим, що люди здатні змінюватися самі та змінювати свої власні рішення, незалежно від того, наскільки складна ситуація, у яку вони потрапили. По суті, психологічне посередництво спрямоване не на прийняття рішення щодо проблеми, а на організацію взаємодії між учасниками, під час якої і буде прийняте те чи інше рішення.
Психологи дискутують про нейтральність психолога при роботі з клієнтом. Деякі психологи вважають, що психолог не має займати певну власну моральну позицію стосовно проблем клієнта, оскільки це може вплинути на прийняття клієнтом того чи іншого рішення. Інша точка зору передбачає, що психолог повинен має висловлювати позицію з приводу проблеми клієнта, оскільки інакше клієнт вважатиме припустимою будь-яку лінію поведінки зі свого боку.
На заперечення обох цих точок зору Р. Кочюнас вважає, що консультант мусить мати чітку ціннісну позицію і не приховувати її від клієнта.
У будь-якому разі психолог має бути переконаний у тому, що будь-які проблеми можна вирішити, однак для цього учасники конфлікту мусять налагодити спілкування між собою самостійно чи за допомогою психолога. Сама собою проблема не вирішується: замовчувати проблему не означає її вирішити.