- •1. Проблема вивчення конфліктів на сучасному етапі розвитку психології.
- •2. Конфлікт: поняття та предмет вивчення
- •3.Конфліктологія - інтегративна галузь наукових знань про конфлікт.
- •4. Передумови формування конфліктологічних ідей: еволюція філософських уявлень про конфлікт
- •Проблема насильства та ненасильства у релігійних вченнях
- •Практичні знання як джерело конфліктологічних ідей
- •Відображення конфліктів у мистецтві та змі
- •5. Вивчення конфліктів у першій пол. Хх ст.
- •6. Психоаналітичний підхід
- •7. Соціотропний підхід
- •8. Етологічний підхід
- •9. Теорія групової динаміки
- •10. Фрустраційно-агресивний підхід
- •11. Біхевіористичний підхід
- •12. Соціометричний підхід
- •13. Інтеракціоністський підхід
- •14. Вивчення конфліктів у другій пол. Хх ст. Мотиваційний підхід
- •15. Організаційний підхід.
- •16. Теорія і практика переговорного процесу
- •17. Когнітивний та діяльнісний підходи
- •Діяльнісний підхід
- •18. Методологічні принципи дослідження к.
- •19. Експериментальні дослідження конфліктів у лабораторних умовах: ігрові процедури та створення к.
- •20. Експерименти з провокуванням конфліктів у природних умовах.
- •21. Вивчення специфічних форм соціальної взаємодії як моделей конфлікту.
- •22. Примирювальні та арбітражні процедури.
- •23. Методи опитування при вивченні конфліктів.
- •24. Допоміжні методи: тести, анкети, моделювання,
- •25. Класифікація конфліктів.
- •26. Особистісні конфлікти.
- •27. Міжособистісні конфлікти.
- •28. Міжгрупові конфлікти.
- •29. Внутрішньогрупові конфлікти.
- •30. Спільне у конфліктах різних видів.
- •Об'єктивні чинники виникнення конфлікту.
- •34Суб'єктивні чинники виникнення конфлікту
- •35. Поняття про критичні життєві ситуації
- •36 Об'єктивно-суб'єктивна природа конфлікту
- •37. Сприйняття ситуації як конфліктної
- •38. Визначення ситуації як конфліктної
- •39. Фактори визначення ситуації як конфліктної
- •40. Реакція людини на виникнення проблем
- •41. Стилі поведінки у конфліктних ситуаціях.
- •42. Мотиви та цілі учасників взаємодії.
- •43. Стратегії і тактики взаємодії.
- •44. Регулятори конфліктної взаємодії.
- •45.Нормативні регулятори
- •46. Моделі розвитку міжособистісної конфліктної ситуації.
- •47.Становлення практики керування конфліктами
- •48. Основні поняття керування конфліктами
- •49. Психопрофілактика та попередження к.
- •50. Врегулювання конфліктів за допомогою третьої сторони.
- •51. Вирішення конфліктів у психологічній практиці: психологічні консультації та групова корекційна робота.
- •52. Взаємодія психолога та клієнта.
- •53. Поняття про психологічне посередництво.
- •54. Бар'єри комунікації у конфліктах та можливості взаєморозуміння.
- •55. Робота психолога з реальними ситуаціями міжособистісних взаємин
- •56. Процес психологічного посередництва
- •57. Теорія та практика вирішення конфліктів у практиці шкільного психолога
- •58. Практика вирішення конфліктів у сфері "діти-дорослі".
- •59. Формування навичок ефективної поведінки у конфліктах дітей різного віку
- •60. Орієнтація дорослих на конструктивну взаємодію
51. Вирішення конфліктів у психологічній практиці: психологічні консультації та групова корекційна робота.
На сучасному етапі розвитку конфліктології основну увагу приділяють практиці керування конфліктами та їхньому розв'язанню. М. Дойч та його колега С. Шикман чітко сформулювали положення, на які мають спиратися спеціалісти у галузі конфліктології: 1. Загальна тенденція полягає у помилковому сприйняті конфлікту інтересів (так само, як і інших конфліктів) як конфліктів виграшу-програшу за своєю природою. Насправді такими є лише частина конфліктів. Потрібно розвивати технології, які допомагатимуть людям побачити та усвідомити спільні цілі, навіть тоді, коли вони мають справу з протилежними інтересами. 2. Якщо конфлікт не є за своєю природою конфліктом виграшу-програшу, треба розвивати та підтримувати кооперативну орієнтацію стосовно розв'язання проблеми. Така орієнтація має фокусуватися на інтересах різних сторін (а не на їхніх позиціях) та стимулювати пошук рішення, яке відповідає їхнім законним інтересам. 3. Повний, відкритий, чесний та взаємно шанобливий комунікативний процес треба посилити так, щоб сторони могли ясно висловлювати та емпатійно розуміти інтереси одна одної. Такий процес зменшить кількість помилок у розумінні, які приводять до захисних дій та розвитку орієнтації на виграш-програш. В останні роки соціальна психологія розвинула успішні технології стимулювання такого комунікативного процесу та зменшення неправильного розуміння і провокацій, які часто властиві для комунікації між сторонами у конфлікті. 4. Потрібно стимулювати розвиток широкого діапазону вибору для розв'язання проблем у разі розходження інтересів сторін конфлікту. Останнім часом набувають поширення техніки, які допомагають людям збільшити різноманіття, новизну та діапазон альтернативних можливостей, доступних у ході вирішення проблем. 5. Потрібно розвивати більш тонке усвідомлення норм, правил, процедур і тактик, а також зовнішніх ресурсів та засобів, які підтримують переговори доброї волі та запобігають уникненню, відходу від переговорів, нечесним вивертам та експлуатації осіб, втягнутих у конфлікт. Існують ресурси та ефективні процедури роботи з багатьма загальними проблемами та безвихідними ситуаціями, які часто призводять до деструктивного розвитку конфлікту. Тому потенційно корисною є участь третьої сторони - радників, медіаторів, миротворців та арбітрів, і відомі ефективні способи спонукання людини до переговорів, всупереч її внутрішньому опору. Зазвичай у разі виникнення конфлікту індивід схильний до нераціональної поведінки, яка зумовлюється значним емоційним відгуком на конфліктну ситуацію. Практика психологічного консультування та групової корекційної роботи показує можливості зміни поведінки особистості у конфліктних ситуаціях. Психологічне консультування - це професійна допомога пацієнтові у пошуку розв'язання проблемної ситуації. До таких проблемних ситуацій належать екзистенційні кризи, міжособистісні конфлікти, сімейні труднощі, проблеми професійного вибору. Відмінність між психотерапією та психологічним консультуванням полягає в тому, що у разі психологічного консультування пацієнт сприймається консультантом як дієздатна особа, яка здатна нести відповідальність за розв'язання своєї проблеми. Однак сьогодні день доволі часто межа між психологічним консультуванням та психотерапією залишається недостатньо чіткою, і ці поняття часто застосовують як синоніми. А. Анцупов та А. Шипілов визначають психологічне консультування як різновид психологічної допомоги, яка у своїй основі спирається на психологічну просвіту клієнта. У процесі консультації психолог має дати клієнтові можливість висловитися стосовно проблеми, надати підтримку, допомагає поглянути на ситуацію з іншого боку. Психологічне консультування досить широко застосовують з метою надання допомоги у разі виникнення сімейних, подружніх конфліктів, конфліктів між батьками й дітьми та інших міжособистісних конфліктів. Автори "Психотерапевтичної енциклопедії" виділяють такі основні підходи у психологічному консультуванні: 1) проблемно-орієнтоване консультування (consulting) спрямоване на аналіз проблеми та ситуацію, зовнішні причини її виникнення; 2) особистісно-оріснтоване консультування (counseling) передбачає аналіз особистісних детермінант виникнення проблеми в людини та роботу з ними; 3) рішення-орієнтованс консультування (solution talk) спрямоване на вирішення проблеми, пошук ресурсів та варіантів ЇЇ розв'язання. Окрему увагу у "Психотерапевтичній енциклопедії" звернено на той факт, що у разі особистісно-орієнтованого консультування консультант має утримуватися від того, щоб давати поради клієнтові та надавати організаційну допомогу щодо розв'язання проблеми.
