43. Стратегії і тактики взаємодії.

Стратегія поведінки у конфлікті - це орієнтація особистості чи групи щодо конфлікту, настанова на певні форми поведінки у конфліктній ситуації.Традиційно виділяють п'ять основних стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях, описаних К. Томасом, хоча у наукових працях вони можуть мати дещо різні назви:

1) домінування (суперництво, конкуренція, боротьба);

2) співробітництво (співпраця, кооперація, інтеграція);

3) ухиляння (уникання, ігнорування);

4) пристосування (поступливість);

5) компроміс.

Ці стратегії різняться залежно від орієнтації учасників конфлікту на реалізацію власних цілей чи на цілі партнера.Від того, яку стратегію обирають учасники конфлікту, часто залежить його перебіг та кінцевий результат.Ці загальні стратегії поведінки реалізуються у часткових тактиках.Тактики суперництва умовно можна поділити на легкі (ті, наслідки застосування яких або сприятливі, або принаймні нейтральні для іншої сторони) та важкі (ведуть до несприятливих для іншої сторони наслідків). Зазвичай тактики суперництва найчастіше застосовують за принципом наростання їхніх наслідків - від легких до важких.Тактика "зваблювання" - це поведінка, яка спрямована на те, щоб впливати на іншого, вихваляючи його позитивні якості. Цій тактиці властива певна психологічна особливість: що менше зацікавлена людина у досягненні успіху, у разі застосування цієї тактики, то легше його досягти.1 група тактик "зваблювання" - лестощі. Застосовуючи цю тактику, учасник взаємодії розраховує на те, що людям складно погано ставитися до тих, хто їх хвалить. Однак похвала мусить мати міру, інакше її будуть сприймати як нещиру. Наступна група тактик "зваблювання" - "єдність поглядів". Висловлюючи згоду щодо висловлювань іншої сторони, перша сторона прагне створити враження, що їхні позиції схожі. Третя категорія тактик "зваблювання" полягає у наданні послуг: люди добре ставляться до того, хто робить їм щось приємне. Четверта категорія - це тактики самопрезентащї: треба так подати свої достоїнства, щоб інша сторона визнала їх привабливими. Отже, тактики "зваблювання" мають на меті змусити опонента піти на поступки завдяки чарівності та хитрощам. Для успішного застосування цих тактик найголовнішою є умова, щоб інша сторона не запідозрила того, хто вдається до них, у корисливості.Наступний тип тактик - "скуйовджування пір'я" - застосовують із метою збити з пантелику іншу сторону, збентежити її і тим самим послабити її упертість у небажанні йти на поступки. Такого ефекту можна досягнути, будуючи свою поведінку в манері, протилежній до манери поведінки опонента. Третя група тактик - приховані докори. Під виглядом невинних зауважень щодо реальних фактів вони покликані зачепити та засмутити іншого. Власне кажучи, той, хто застосовує таку тактику, намагається викликати у іншого почуття провини. Четверта група тактик - переконлива аргументація, яка полягає в тому, що одна із сторін - учасниць конфлікту - схиляє іншу сторону до зниження домагань, керуючись логічними доводами. Таку тактику можна реалізувати двома шляхами:1) одна сторона мусить спробувати переконати іншу, що має законні підстави домагатися вирішення суперечки на свою користь.2) одна сторона мусить переконати іншу в тому, що зниження домагань піде їй на користь.П'ята група тактик - погрози. Вони полягають у тому, що одна із сторін виражає наміри поводитися так, щоб зашкодити іншій стороні, якщо вона не виконуватиме пред'явлених їй вимог. Така тактика є найпоширенішою формою соціального впливу у суперечках сторін. Погрози відрізняються від обіцянок тим, що містять вказівки на негативні наслідки для іншої сторони. Остання тактика - тактика невідмінюваних, або позиційних, зобов'язань, сутність якої полягає в тому, що одна із сторін конфлікту вдасться до певних дій і гарантує, що не відступиться від обраної лінії поведінки. Тоді відбувається перекладення відповідальності за наслідки конфлікту на іншого учасника.