1.2. Єволюція концепції логістики

У спеціальній літературі можна зустріти різноманітні думки відносно етапів розвитку теорії логістики. Одні виділяють три періоди, другі — чотири, треті — п’ять. При цьому кожний етап характеризується відповідними концептуальними підходами формування систем товароруху.

Першим етапом еволюції, періодом виникнення і кристалізації теорії логістики, є десятиріччя з 1956 по 1965 рр. Поява теорії логістики у цей час обумовлена двома причинами. Перша полягала у трансформації економічного клімату, що почалася із середини 50-х років ХХ століття. Зростання продуктивності праці, загострення конкуренції об’єктивно сприяли зародженню тенденції зниження прибутку та стимулювали пошук резервів зменшення собівартості товарів. Друга причина — в постіндустріальній революції, яка обумовила модернізацію технологій і масове розповсюдження компьютерів. Наявність великої кількості ефективної, доступної компьютерної техніки нового покоління забезпечувала можливість зменшення логістичних витрат.

Формування теорії логістики здійснювалось за рахунок поступового синтезу чотирьох концепцій:

— аналізу загальних витрат;

— системного підходу;

— покращення сервісу;

— уваги до каналів фізичного розподілу.

Аналіз загальних витрат. У 1956 р. вчені Гарвардського університету Lewis H.T., Gulliton J.W., Steel J.D. при обгрунтуванні високих тарифів на вантажні авіаперевезення розробили концепцію аналізу загальних витрат (метод «TDC» — total distribution cost, «принцип однієї парасольки»), яка включає всі витрати, обумовлені виконанням логістичних операцій. Вони довели, що в деяких випадках, зростання транспортних витрат при повітряних перевезеннях в порівнянні з наземним чи морським транспортом перекривається економією на інших елементах витрат (зберігання, навантаження, перевантаження та ін.), що веде до зниження загальних витрат.

Системний підхід. Реалізація концепції аналізу загальних витрат привела до розуміння того, що мета логістики може бути досягнута тільки в результаті використання концепції системного підходу. Підприємство починає розглядатися як виробнича система, що складається із певної кількості достатньо автономних підсистем, кожна з яких, в свою чергу, є системою (маркетинг, менеджмент, логістика, інжиніринг, фінанси та ін.). Так, Joung S. зазначав: «…підприємство — це гнучка система, що перетворює потоки матеріалів, інформації, робочої сили….».

Логістична система стає самостійним предметом вивчення і вдосконалення. Як наслідок з’являється поняття «матеріальний потік», тобто сукупність сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів які рухаються від постачальників, у вигляді предметів праці надходять у виробничі підрозділи підприємства і, перетворюючись там в готові продукти праці, через канали фізичного розподілу доводяться до споживачів. Циркуляція охоплює надходження матеріальних ресурсів на склад, переміщення їх до цеху на початкову операцію, транспортування незавершених продуктів праці у межах цеху, між цехами і, наприкінці, після закінчення всіх операцій переміщення готових продуктів праці за межі підприємства у сферу споживання.

Комплексне розглядання формально різнорідних, але за змістом єдиних операцій з переміщення та зберігання відіграє важливу роль. Очевидно, що функції, які у сукупності супроводжують матеріальний потік підприємства, технологічно пов’язані, а локальні витрати, ним обумовлені, економічно залежні. Це означає, що зміни в одному виді діяльності впливають на інші, а спроби зниження окремих витрат можуть призвести до збільшення загальних витрат. Наприклад, недостатньо оперативні дії служб постачання можуть негативно вплинути на роботу виробничо-диспетчерського відділу, а в результаті дезорганізується діяльність збутового апарату. Бажання оптимізувати роботу виробничих підрозділів може призвести до перевантаження складів одними видами продукції і несвоєчасного забезпечення іншими. Малі витрати на транспортування можуть стати недоцільними, якщо транспортна служба досягає їх, приносячи в жертву швидкість та надійність доставки, або якщо це вимагає зростання витрат на упаковку. Чим більший розмір партії деталей, що запускається у виробництво, тим менші витрати на переналадку обладнання, проте збільшуються витрати на збереження незавершеного виробництва. І, навпаки, із зменшенням обсягу партії витрати на зберігання запасу деталей знижуються, а витрати на переналадку зростають. Розміщення виробничих потужностей, складів, пунктів технічного контролю впливає на витрати по внутрішньозаводських переміщеннях.

Для матеріального потоку підприємства головною характеристикою є безперервність. Його учасники повинні забезпечувати один одного і споживача «точно вчасно». Тому, взаємозв’язки між функціями матеріального потоку, з однієї сторони, і цільова спрямованність такого потоку, з іншої, — обумовили створення логістичної системи. В її рамках забезпечується об’єднання та координація взаємопов’язаних функцій матеріального потоку. Контролюються всі аспекти, що мають відношення до переміщення та зберігання матеріалів і продуктів у галузях постачання, підтримки виробництва, фізичного розподілу.

Покращення сервісу. Від початку 60-х років горизонт теорії логістики розширився за рахунок техобслуговування, яке використовувалось в той час, передусім, у галузях військово-промислового комплексу. Сервіс почали відносити до логістики. Кожний різновид сервісу характеризується певним набором операцій, величиною витрат, стандартом якості. Концепція покращення сервісу стала потужним імпульсом розвитку та широкого розповсюдження концепції логістики. Вдосконалення логістичної системи стало досягатися за рахунок мінімізації загальних витрат і покращення сервісу.

Увага до каналів фізичного розподілу. Масове розповсюдження маркетингу обумовило істотне ускладнення робіт з фізичного розподілу товарів¹. Погіршилась взаємодія між виробничими та збутовими підрозділами підприємства, збільшились товарні запаси. Проте в спеціальній літературі проблемі фізичного розподілу не приділялось належної уваги.

Важливість цієї проблеми була усвідомлена, і на протязі 1962 і 1963 рр. у Сполучених Штатах Америки була сформована Національна рада з управління фізичним розподілом (NCPDM — National Council of Physical Distribution Management) — професійна організація, створена для вдосконалення відповідної теорії і практики. В результаті через деякий час виник новий підхід організаційного вдосконалення управління матеріальним потоком у сфері розподілу товарів — «управління фізичним розподілом» (physical distribution management). Одним з перших його запропонував американський економіст Druker P.

У рамках відділу управління фізичним розподілом (physical distribution management department), — так назвали новий інтегрирований підрозділ, — задумувалось об’єднати операції, пов’язані з рухом і зберіганням товарно-матеріальних цінностей, які виконуються в «економічному просторі» між зберіганням готової продукції на території підприємства і сферою споживання (рис.1.1).