57. Радянсько-польсько-українська війна 1920 року. Друга редакція «воєнного комунізму».

Польсько-радянська війна 1920 — війна між Польщею і Українською Народною Республікою, з одного боку, і РСФРР та Українською Соціалістичною Радянською Республікою, з другого, у квітні-жовтні 1920. Це була спроба радянської армії прорватися через Польщу доНімеччини, щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.

Більшовицьке керівництво Росії розглядало Польщу як головний ворожий форпост Антанти на російських рубежах. Війська Врангеля і Польщі оцінювалися Леніном як "дві руки міжнародного імперіалізму". В той же час, в Москві не прагнули загострювати відносини з Варшавою. На початку 1920 р. радянський уряд (нота НКИД від 28 січня) звертався до Варшави з пропозицією миру на основі визнання незалежності Польської республіки. Певної відповіді від польської сторони отримано не було. Правда, в середині лютого 1920 р. у Варшаві був складений проект попередніх умов для переговорів з Росією. Від неї вимагали визнати "незалежність національних держав, що виникли на території колишньої Російської імперії, мають в даний момент свої уряди", вивести радянські війська з усіх територій, що входили до першого розділу Польщі до складу Речі Посполитої, а також погодитися на заняття цих територій польськими військами. Навіть країни Антанти віднеслися до цих умов скептично.

Підписання договору про перемир'я і прелімінарні умови миру відбулося 12 жовтня 1920 р. в Ризі. Сторони припиняли військові дії з 18 жовтня. Договір підтверджував державну незалежність УРСР і БССР. Проте, вигравши політично, радянські республіки поступилися Польщі землі Західної Білорусії і Західної України. Межа стала проходити значно східніше за "лінію Керзона", але на захід від тієї, яку радянське керівництво пропонувало до початку квітневого походу Пілсудского. РРФСР, Україна і Польща взаємно підтверджували повагу державного суверенітету і брали на себе зобов'язання "утримуватися від якого-небудь втручання у внутрішні справи іншої сторони" і підтримувати ворожі дії проти будь-якої з них. Польща повинна була відмовитися від підтримки Петлюри і Врангеля. Усі ці положення увійшли до остаточного мирного договору між РРФСР і УРСР, з одного боку, і Польською республікою, з іншою, підписаний 18 березня 1921 р. в Ризі. Міста Львів і Брест виявлялася у складі Польщі. Більше того, радянська Росія повинна була виплатити 30 млн. золотих рублів в рахунок визнання "історичного господарського значення польських земель у складі Російської імперії". Радянсько-польська війна серйозно вплинула на стосунки радянської Росії із західними країнами.

58. Придушення військово-бюрократичної диктатури Врангеля у Криму (червень – листопад 1920 р.).

Після розгрому військ Денікіна залишки білогвардійців укріпилися в Криму, де так звану "Російську армію" очолив генерал Врангель. Користуючись тим, що основні сили більшовиків були зосереджені на польському фронті, Врангель 6 червня 1920 р. виступив із Криму з 30-тисячною армією. Незабаром білогвардійці зайняли Мелітополь і вийшли на лінію Херсон - Нікополь - Бердянськ. У цих умовах керівники РРФСР запропонували Н. Махну укласти військовий союз проти Врангеля. Не йдучи на ідейно-політичний компроміс із більшовиками, Махно дав згоду виступити проти білих.

7 серпня, коли вдалося форсувати Дніпро і захопити плацдарм у районі Каховки. 21 вересня був створений Південний фронт під командуванням М. Фрунзе. Проте і білі встигли укріпити свої позиції в Північній Таврії. Крім того, в результаті проведеної ними мобілізації, чисельність "Російської армії" зросла до 45 тис. солдатів. У вересні війська Врангеля оволоділи Олександрівськом, Маріуполем, Нікополем, але скинути червоних із каховського плацдарму їм не вдалося. У жовтні білогвардійці перейшли до оборони.

29 жовтня Фрунзе завдав сильного удару з каховського плацдарму. У результаті запеклих боїв, зазнавши величезних втрат у людях і техніці, білі були вимушені знову відступити до Криму. Більшовиків чекав нелегкий штурм укріплень на Кримському перешийку. До цього часу співвідношення сил протиборчих сторін різко змінилося: Фрунзе мав у своєму розпорядженні 100-тисячну армію, війська Врангеля налічували близько 25 тис. солдатів і офіцерів.

7 листопада 1920 р. почався штурм Перекопських укріплень білих. При цьому важливу роль відіграли частини Махно, які разом із радянськими військами форсували Сиваш і вдерлися до Криму.

8 листопада червоні, ціною величезних жертв (у деяких частинах втрати склали 85 % особового складу) прорвали укріплення білогвардійців на перешийку. 13 листопада війська Червоної армії та загони Махна вступили до Сімферополя, 15 листопада був захоплений Севастополь. Наступного дня останні кораблі білогвардійців покинули Керч і Ялту. Крим повністю перейшов під контроль більшовиків.

Після розгрому Врангеля Радянський уряд більше не потребував допомоги військ Махна і повернув зброю проти своїх учорашніх союзників. 20 листопада два командири Кримської групи махновської армії були викликані до штабу Фрунзе, де їх розстріляли без суду. Війська Махна у районі Євпаторії оточили радянські дивізії. Не вступаючи в переговори із більшовиками, махновці раптовим ударом прорвали кільце їхніх військ і пішли із Криму, зазнавши при цьому значних втрат. 26 листопада частини Червоної армії оточили штаб Н Махна в Гуляйполі. Але і цього разу Махну вдалося вирватися з оточення і піти на Правобережну Україну. Н Махно продовжував боротьбу з більшовиками до серпня 1921 р., після чого перейшов кордон Румунії, де залишки його армії були інтерновані. Сам Махно емігрував до Франції, де і помер у злиднях.

Захопивши Крим, червоні влаштували тут небачену криваву вакханалію. За роки громадянської війни в Криму скупчилося величезне число біженців, переважно противників радянської влади, і далеко не всім з них вдалося емігрувати за кордон. Крім того, після здачі білими Криму, тут залишалося декілька тисяч білогвардійських офіцерів. Червоні оголосили про амністію всім колишнім офіцерам, але, коли офіцери пройшли реєстрацію, почалося їх масове винищення. Знищенням офіцерів, які повірили слову більшовиків, керували угорський комуніст Бела Кун і ветеран російських більшовиків Розалія Землячка. Були проведені й масові розстріли цивільних осіб. Всього за дуже приблизними даними у Криму було страчено понад 150 тис. чоловік.

Наслідком світової та Громадянської війни були величезні людські втрати. Люди гинули в боях та внаслідок розв'язаного терору. Однак ще більше народу загинуло від голоду та хвороб. Сотні тисяч людей змушені були покинути рідну землю, рятуючи своє життя та життя своїх близьких. В значній мірі це торкнулося культурної та інтелектуальної еліти країни.