69. Радянська державність в усрр доби Другої світової війни (червень 1941-літо 1942рр; 1943-1945рр)

22 червня 1941 р. фашистська Німеччина раптово напала на СРСР. Німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву та Київ. За три тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розгромлено, а ще 72 дивізії втратили понад половину особового складу. Уже 16 липня Гітлер ставив питання про приєднання до третього рейху радянських територій —України, Білорусії, Прибалтики та інших районів.

Основними причинами поразок Червоної армії на початку війни були раптовість фашистського нападу; матеріальна непідготовленість до війни, незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах, масові репресії наприкінці 30-х років проти армійського командного складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва тощо.

Український напрямок для Гітлера був одним із головних. Уже 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ.

Така зміна акцентів була зумовлена багатьма чинниками: економічними — захоплення України суттєво підривало військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни (напередодні війни частка УРСР в Радянському Союзі становила у видобутку вугілля 50,5%, залізної руди — 67,6, у виплавленні чавуну — 64,7, сталі — 48,9%); воєнними — окупація України давала змогу «нейтралізувати» Крим, який Гітлер називав «радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунських нафторозробках»; морально-політичними — взяття Києва могло підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, вселити впевненість у фашистські війська і зневіру в перемогу в Червоній армії.

На території України групі німецьких армій «Південь», якою командував генерал-фельдмаршал фон Рундштедт, протистояли війська Київського особливого і Одеського воєнних округів. На цьому напрямку німці мали незначну кількісну перевагу в живій силі, але значно поступалися у техніці: у радянських частинах було в 1,3 раза більше гармат і мінометів, у 4,9 раза —танків і в 2,4 раза літаків. Проте навіть за таких сприятливих для Червоної армії обставин втримати німців на радянському кордоні не вдалося. У середині липня 1941 р. на житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках точилися вирішальні бої.

Більше двох місяців (липень—вересень) тривала оборона Києва. Гітлерівці втратили під стінами української столиці понад 100 тис. війська. Після прориву німецькими військами Південно-Західного фронту захисники Киева опинилися перед загрозою оточення. Ситуація дедалі більше ускладнювалася, переростаючи у велику трагедію. Ліквідувавши під Уманню дві оточені радянські армії, німці замкнулися в кільце під Полтавою. Внаслідок цього в полон потрапило майже 660 тис. Осіб.

Велике стратегічне і політичне значення мала оборона Одеси, що тривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня Червона армія змушена була залишити Одесу і вести оборонні бої на Кримському півострові.

Розгром у грудні 1941 р. під Москвою 38 німецьких дивізій зірвав плани «Бліцкригу», створивши умови для контрнаступу радянських військ. У березні наступного року Генеральний штаб запропонував план операції на весну і початок літа 1942 р. Головна ідея цього документа — активна стратегічна оборона, накопичення резервів, а потім — рішучий наступ.

Неприємності почалися з того, що після трьох невдалих спроб (у лютому—квітні 1942 р.) прорвати оборону німців, Кримський фронт змушений був перейти до оборони. Уже 8 травня перейшло у наступ ударне угруповання гітлерівців. Битва закінчилася цілковитою катастрофою для радянських військ і втратою Керченського півострова. Це значно ускладнило становище захисників Севастополя. За час його понад 8-місячної оборони ворог втратив майже 300 тис. Осіб. 4 липня 1942 р. місто було захоплене фашистами.

Катастрофічною поразкою завершився і початий 12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. Погана організація, недостатнє матеріальне забезпечення, тактичні помилки призвели до трагедії (у полон потрапило 240 тис. червоноармійців).

Поразки радянських військ в Україні та Криму змінили ситуацію на користь німців. Вони 28 червня 1942 р. розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 p., після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської області, вся територія Української РСР була остаточно окупована.

Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. У вересні 1943 р. звільнили Донбас і вийшли до Дніпра. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро. Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Ціною величезних людських втрат радянські війська звільнили місто 6 листопада 1943 р. У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України: – Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 – січень 1944 рр.); – Корсунь-Шевченківська операція (січень – лютий 1944 рр.), де гітлерівці втратили 55 тис. солдат; – Ровенсько-Луцька операція (січень – лютий 1944 рр.); – Криворізька операція (січень – лютий 1944 рр.); – Наступ на півдні: визволення Одеси, Миколаєва (березень – квітень 1944 рр.) і визволення Криму (квітень – травень 1944 рр.); – Львівсько-Сандомирська операція (липень – серпень 1944рр.), в ході якої під Бродами було розгромлено дивізію СС „Галичина". 27 липня 1944 р. звільнено Львів; – Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1 944 рр.) – остання з великих визвольних операцій Червоної Армії, яка винесла на собі основний тягар по очищенню території України від нацистів.

2 травня 1945 р. штурмом була взята столиця Німеччини Берлін, а 8 травня завершилась Велика Вітчизняна війна капітуляцією гітлерівської Німеччини. 9 травня було оголошено Днем Перемоги.