67. Масові репресії: основні етапи, їх особливості та наслідки ((1928 – 1939 рр.).

Наприкінці 1920-х рр. більшовицький режим зіткнувся з новими викликами у внутрішній та зовнішній політиці. У Кремлі склалося тверде переконання, що внутрішні негаразди у поєднанні з низкою криз у міжнародних відносинах послаблюють позиції СРСР, сприяють активізації «контрреволюційних», «шкідницьких» і націоналістичних сил. Пожвавлення останніх пов’язувалося значною мірою з політикою «коренізації» (а отже «українізації»). Тому у вищих ешелонах влади було вирішено провести кілька відкритих політичних процесів, скерованих на залякування суспільства, тобто реалізацію політики терору.

У травні 1928 р. радянські органи державної безпеки провели операцію з арешту понад 100 «шкідників» у вугільній промисловості Донбасу, спрямовану проти дореволюційних технічних кадрів. Ця операція увійшла в історію як «Шахтинська справа». На судовому процесі, який відбувався у Москві, підсудним інженерам інкримінували «контрреволюційну змову», «колосальну шкідницьку роботу, спрямовану на руйнування вугільного господарства», яка начебто одночасно здійснювалася на користь кількох держав – Польщі, Франції та Німеччини.

Справи СВУ та УНЦ

Чекісти взялися і за «націоналістичні контрреволюційні елементи». Показовою у цьому відношенні є сфабрикована органами ДПУ «справа Спілки визволення України» (СВУ). Процес «СВУ», який його учасники називали «театром у театрі» (він відбувався у приміщенні Харківського оперного театру), тривав з 19 березня по 9 квітня 1930 р. На лаві підсудних опинилися 45 осіб, серед яких академіки ВУАН (2), професори ВНЗ (15), студенти (2), директор середньої школи (1), учителі (10), теолог (1), священик УАПЦ (1), письменники (3), редактори (5), кооператори (2), правники (2), бібліотекар (1). 15 підсудних працювали в системі ВУАН, 31 особа колись входила до різних українських політичних партій, 1 був прем’єр-міністром, 2 – міністрами уряду УНР, 6 – членами Центральної Ради. Між підсудними було 2 осіб єврейського походження, а також 3 жінки. Процес став своєрідним політичним сигналом для наступу проти тих українських сил, уособленням яких були представники старої, передусім академічної інтелігенції, а також діячі УАПЦ. Старший оперуповноважений Київського окружного відділу ДПУ С. Брук на допитах повторював: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання – і воно буде виконано; кого не поставимо – перестріляємо!».

Чистки у Червоній армії

Ще до початку «великого терору» об’єктом уваги чекістів стали військові. У 1929 р. у Червоній армії розпочалася велика «чистка» командного складу. Працівники особливих органів у владі викрили низку контрреволюційних організацій та угрупувань серед молодшого, середнього і навіть старшого командного складу. Лише за 1929–1930 рр. з РСЧА було звільнено 16 тис. 695 військовослужбовців, ліквідовано 594 контрреволюційні організації та угрупування, заарештовано 2 тис. 603 особи. У лютому 1930 р. було заарештовано 105 червоноармійців у гарнізонах Українського військового округу за погані висловлювання на адресу режиму у приватному листуванні, ліквідовано 19 антирадянських угрупувань.

Також відбувалися партійні чистки, репресії проти національних меншин.