8.Соціальна самоорганізація слов’ян доби Великого переселення народів (іі – vі століття н.Е.).

Міграційна концепція: слов’яни прийшли з Передньої Азії на сучасну територію свого розташування в І тис. н.е. Цієї концепції дотримується меншість істориків світу. 2. Слов’яни — автохтонне населення Європи і прабатьківщину слов’ян треба шукати на тій території, яку вони заселяють на сьогоднішній день. Є різні концепції. • Дунайська концепція, представником є В. Ключевський, який вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю. • Більшість чеських та польських істориків вважають, що прабатьківщиною слов'янства є басейн річок Вісла та Одер. • Більшість сучасних українських істориків дотримуються концепції, що слов'яни формувалися одночасно на великій території від Вісли до Дніпра і протягом І тис. н. е. поступово поділилися на три гаки: західні, східні і південні слов’яни. Висновок Більшість істориків дотримується концепції автохтонності, а не міграційної концепції. Кочовий спосіб життя — відсутність осілості, переселення з місця на місце зі своїм житлом та майном. Осілий спосіб життя — постійне проживання на одному місці. Міграційні процеси — переселення різних народів з однієї території на іншу. Етногенез - походження народів.

9. Суспільно-політична самоорганізація слов’ян в умовах слов’янської колонізації Східної Європи (vіі – середина іх ст. Н.Е.).

Розташування племен

Кривичі – сучасна Білорусь. Радимичі – лівий берег Дніпра, басейн Сожа, невелике плем’я. Поляни – майбутній Київ, його околиці. Сіверяни – на схід від полян, лівий берег Дніпра. Вятичі – басейн Оки, належить до території Росії. Древляни – Прип’ять їх північна межа розселення, північно-східний кордон сягає берегів Дніпра, межують з полянами, західна – у поріччях Случи, Горини і Стира. Дуліби – на захід від древлян. Уличі – правий берег нижнього Дніпра, на півночі межують з полянами.

Київ – стояв на перехресті основних сухопутних та водних торгових шляхів.

Спільні елементи у слов’ян простежуються, зокрема, в топографії поселень, у житловому будівництві, у поховальному обряді. Провідним типом житла є квадратна в плані напівземлянка з піччю-кам'янкою в куті, інколи з вогнищем або глиняною піччю. Поховання здійснюються на ґрунтових (безкурганних) могильниках за обрядом тілоспалення. Новацією у поховальній обрядності слов'янського суспільства стали поховання під курганами.

Посуд виключно ліпний. Набір його сталий і бідний — горщик і сковорідка. Форми горщиків мають регіональні особливості, що розглядаються як етнографічні ознаки. Однаковими були також знаряддя праці та основні типи прикрас.

Однорідність ранньосередньовічних слов'янських археологічних пам'яток свідчить про існування цілком сформованого слов'янського етносу. Проте кожна слов'янська археологічна культура мала певні, притаманні лише їй, особливості, що дозволяє чітко визначити їх ареали.

10. Дохристиянська Київська Русь: економіка, етносоціальна структура, державний устрій, внутрішня і зовнішня політика (836 – 988 рр.).

У VIII–IX ст. у Середній Наддніпрянщині виникло державне об’єднання - Руська земля, до складу якого ввійшли поляни, древляни, сіверяни.

Так представляються нам політичні відносини українських племен в часах розселення. Бачимо згуртування в численні невеликі групи (мб. племінні), з начальниками на чолі; судячи по численності й ролі сих останніх, були сї племена менші від таких, які бачимо у нас в Х-XI в., але мусило це бути все таки щось більше як прості роди, хоч би й ширші. Постійної одностайної політичної організації нема, тільки від часу до часу повстають одностайні солідарні заходи в спільній небезпечності чи в спільному інтересу. Поруч старшинських династій широке значення віча. Від часу до часу ширші віча дають владу вибираним з поміж старшини воєнним вождям, що ставали понад звичайними властями й організували більші воєнні сили.

Згідно з літописною традицією в генезисі Давньоруської держави активну роль відігравали нормани, яких на Русі називали варягами.. Перші загони варягів з’явилися на слов’янській землі в IX ст. Вони нападали на міста і селища слов’ян, розташовані навколо озера Ільмень, на фінські і латиські племена, що жили у Прибалтиці. Окремі загони варягів йшли на службу до слов’янських князів, які брали участь у боротьбі з хозарами, у походах на Візантію. Як записано у “Повісті временних літ”, у 862 р. Рюрика запросили княжити в Новгороді на річці Волхові. Через 20 років (у 882 р.) один з варязьких проводирів Олег із загоном воїнів приплив з Новгорода до Києва. Виникає КР як моноетнічна спільнота.; склад. з полян. Якісне перетворення почин. З Олега (після 882р.). Етнічна основа Русі. Склад: поляни, кривичі, вірменські слов’яни, невеликі фіно-угорські племена. Далі етн. Склад розширився за рахунок радимичів, сіверян, можливо деревлян. Близько 940р. в результаті війни приєднали уличів. Далі Володимир приєднує вятичів і залишки дулібів. КР стає повноцінно поліетнічною державою. Не народи, а плем’я (на основі кровно-родинних зв’язків(. При правлінні Ольги відбув. короткострокове вигнання варягів. Їх було знищено або вигнано. В рамках політики придушення сепаратизму місцевих князів – політика етнічної колонізації. У кін. Х століття – перетворення племен в територіальний народ, у зв’язку з цим зникають поляни, деревляни … Замість них з’являються кияни, чернігівці, волиняни… Процес завершився за часи християнизації КР. _______________________________ Феодали годувалися за рахунок зібраної данини. Київському князю віддавмралось не все. Розвинулася феодальна власність за часи християнизації КР.