83. Становлення і утвердження політичного режиму одноосібної влади Президента в Україні (1994 – 2004 рр.).

Одним з перших кроків Л. Кучми стало відновлення і перепідпорядкування собі вертикалі викнавчої влади. Вже в серпні 1994 р. своїми указами він підпорядкував собі уряд та голів районних та обласних державних адміністрацій. Водночас президент активно формував свою команду, призначаючи на вищі урядові посади відданих людей, переважно з Дніпропетровська. Також Л. Кучма активно намагався створити свою пропрезидентську силу в Верховній Раді, яка мала унеможливити протистояння парламенту з президентом.

Для уникнення політичних криз та конфліктів необхідно було активізувати роботу по підготовці Конституції України. У червні 1995 р. між Верховною Радою України та Президентом України підписаний Конституційний договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самовря­дування в Україні на період до прийняття Конституції України». Йо­го підписали О. Мороз і Л. Кучма. У червні 1996 р. закінчувався річний термін дії Конституційної угоди. 26 червня Президент JI. Кучма підписав Указ «Про винесення на референдум проекту Конституції України». Референдум призна­чено на 25 вересня 1996 р. Цей крок Президента ще більше загост­рив політичну обстановку. У кінцевому рахунку все ж таки між Вер­ховною Радою і Президентом досягнуто компромісу: була створена комісія з доопрацювання проекту Конституції. 28 червня 1996 р., після надзвичайно гострого обговореним, у Верховній Раді за Конституцію України подано 305 голосів народних депутатів. Нова конституція України була прийнята. Президент Л. Кучма отримав майже всі повноваження, яких він вимагав від Верховної Ради. Основний закон значно розширив повноваження президента аж до прямого управління урядом і видання "економічних" указів, що мають силу закону, та урізав повноваження Верховної Ради. Україна стала президентсько-парламентською республікою. Проголошена Л. Кучмою стратегія економічних реформ була схвалена Верховною Радою. Президент залучив нових людей, здатних проводити реформи і розпочав їх з ліберлізації цін та валютного курсу. В українській економіці впродовж п'яти років обертався купоно-карбованець. Вже у вересні 1996 р. в обіг була запроваджена національна валютна одиниця - гривня. .

В листопаді 1994 р. президент видав уаз "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогоспдарського виробництва". Розпочалось роздержавлення землі. Земля спочатку переходила в колективну власність колгоспів та радгоспів, а після цього ставало можливим паювання. Сертифікати, які засвідчували право на земельний пай, за 1994-2002 рр. отримали 7 млн чоловік.

Парламентські вибори 1998 р. Зростання ролі партій у політичному житті зумовило зміну виборчого закону, в жовтні 1997 р. Верховна Рада прийняла закон про вибори за пропорційно-мажоритарною системою. Половину виборчих округів мажоритарними, інша половина депутатських місць виборювалась в одному багатомандатному загальнодержавному окрузі. 29 березня 1998 р. відбулися вибори депутатів до Верховної Ради України.

Президентські вибори 1999 р. 25 березня 1999 р. в автомобільній катастрофі загинув лідер Народного руху В. Чорновіл. У політичних колах уже тоді вважали його смерть не випадковою. Саме перед цим стався розкол Руху і була спроба змістити В. Чорновола з посади голови Руху. Більше того, він розглядався як серйозний конкурент Кучми на президентських виборах. 14 травня 1999 р. почалась передвиборча президентська ка­мпанія. Першим кандидатом на посаду Президента України був висунутий Л. Кучма. Уряд В. Пустовойтенка перетворився на головний передвибор­чий штаб кандидата Л. Кучми у Президенти України. 31 жовтня 1999 р. відбулися чергові вибори нового Президе­нта України. У першому турі Л. Кучма набрав найбільшу кількість голосів, але сумарно ліві кандидати мали перевагу (О. Мороз, П. Симоненко, Н. Вітренко). У другому турі виборів, який відбувся 14 листопада, Л. Кучма здобув 56,2 % голосів виборців, П. Симоненко - 37,8 %.

Перемога Л. Кучми на президентських виборах призвела до концентрації влади в його руках, що не могло не викликати опір зі сторони народних депутатів. 23 грудня 1999 р. новим прем'р-міністром став Віктор Ющенко. Вже 16 квітня 2000 р. з ініціативи президента відбувся всеукраїнський референдум стосовно реформи сиситеми державного управління, але Верховна Рада так і не затвердила рішення референдуму. Водночас наростало незадоволення політичним курсом президента Кучми, його звинувачували в узурпації влади. Ситуацію ще більше ускладнило зникнення 16 вересня 2000 р. опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Офіцер президентської охорони, який втік за кордон, оприлюднив касетні плівки, на яких була записана розмова Кучми, в якій він вимагав покласти край журналістській діяльності Гонгадзе. "Касетний скандал" набув міжнародного резонансу, 2 листопада в лісі біля Таращі було знайдено обезголовлений труп. Дружина і друзі впізнали у ньому Георгія . Опозиція розгорнула масові акції протесту "Україна без Кучми", вимгаючи відставки президента. В травні 2001 р. В. Ющенка було відправлено у відставку, новим прем'єром став А. Кінах.

Парламентські вибори 2002 р. Вибори 2002 р. проходили надзвичайно напружено, участь взяли 63 партії. 31 березня перемогу здобув блок "Наша Україна", який очолював В. Ющенко. Блок отримав 23,8% голосів. Пропрезидентська сила "За єдину Україну" - 20%. Блок Юлії Тимошенко - 11,8% голосів. Але по мажоритарних округах перемогу здобули висуванці саме В. Литвина, глави Адміністрації президента. Із залученням самовисуванців-мажоритарщиків їм вдалось нівелювати перемогу опозиційних сил та забезпечити стабільність для президента Кучми, який розпочав підготовку до продовження своєї влади після нових президентських виборів.

В квітні 2003 р. Кучма запропонував перетворити Україну на парламентсько-президентську республіку, істотно обмеживши повноваження свого наступника, за рахунок розширення прав уряду. Після закінчення своєї другої каденції, Кучма мав намір очолити Кабінет міністрів, і таким чином, зберегти владу у своїх руках. В квітні 2004 р. ініційований Адміністрацією Президента законопроект про зміну форми правління був провалений. Тому Кучма розпочав підготовку свого наступника, ще в листопаді 2002 р. Прем'єром став Вікто Янукович, колишній голова Донецької ОДА, людина з кримінальним минулим. Саме його було висунуто в кандидати на посаду президента від влади.

84. Друга ліберально-бюрократична революція в Україні (листопад 2004 р. – січень 2005 р.).

Вибори 2004 р. Боротьба за президентське крісло розпочалась 3 липня 2004 р. На наступний день кандидат від опозиції Вікто Ющенко, лідер блоку «Наша Україна» в Києві на Співучому полі оприлюднив свою передвиборчу програму «Десять кроків на зустріч людям», мова йшла про створення нових робочих місць, забезпечення пріоритетного фінансування соціальних програм і т. п. В свою чергу, кандидат від влади, чинний Прем’єр-міністр України Віктор Янукович, був висунутий від Партії регіонів. Аби отримати політичні бонуси Янукович ініціював з 1 вересня 2004 р. підняття вдвічі мінімальних пенсій, але кошти на підвищення не були закладені в бюджет на 2005 р. Водночас кандидат від влади активно використовував адміністративний ресурс, а правоохоронні органи всіляко перешкоджали діяльності опозиції. 31 жовтня відбулись вибори. За підрахунками ЦВК (велися два тижні), В. Ющенко отри­мав підтримку 39,82 % голосів виборців, а В. Янукович - 39,32 %. Це означало, що ЦВК призначить другий тур виборів Пре­зидента України. На 21 листопада 2004 р. був призначений другий тур виборів Президента України. В. Ющенко провів успішні пере­говори з О. Морозом, А. Кінахом і групою «Центр», у результаті чо­го ці політичні сили заявили про свою підтримку у другому турі В. Ющенка.

Захід і Центр України 21 листопада проголосував за В. Ющенка, а Південь і Схід – в основному за Януковича. Проте кандидат від опозиції виграв би вибори якби не масові фальсифікації зі сторони чинної влади, яка абсолютно підтримувала Януковича. Відрив між кандидатами на користь провладного, за словами ЦВК, складав 812 тисяч голосів, а явка на вибори в Донбасі зросла на 843 тисячі. У другому турі були спостерігались масштабніші фальсифікації, ніж 31 жовтня 2004 p., - це відкріпні талони, які давали можливість одним і тим самим людям пересуватись на авто­бусах і здійснювати багаторазове голосування (так звані каруселі); переносні урни для голосування за межами виборчих дільниць. На­приклад, у Миколаївській області таким способом проголосувало 35 % виборців; збільшення показників явки виборців; недостовірні списки виборців тощо.

Майдан. Коли закінчувалось голосування, у Києві на Майдані Незалежності зібралось до 30 тисяч громадян. Вже 22 листопада їхня кількість зросла до 100 тисяч Лідери опозиції – В. Ющенко, Ю. Тимошенко, О. Мороз виступили перед мітингуючи і закликали відстояти втрачену перемогу. У скорім часі чимало вузів, шкіл особливо в захі­дних областях, оголосили страйк, а студенти та учні щодня збирали­ся на майданах на мітинг. Ю. Луценко (польовий командир) ого­лосив, що у центрі Києва буде встановлено 1,5 тис. наметів. З цього часу він оголосив акцію громадянської непокори, став «польовим командиром». Так в Україні почалася помаранчева революція, оскільки кольором команди Ющенка був саме помаранчевий. Паралельно свій майдан організували прихильники Януковича, який поступався чисельністю. Особливістю протестиого руху «біло-синіх» було те, шо в умо­вах України він набирав ознак і регіонального.

Одразу після оголошення ЦВК результатів другого туру виборів, Ющенко звернувся до Верховного Суду України з вимогою визнати недійсними результати голосування по Донецькій та Луганській областях у зв’язку з масовими порушеннями народного волевиявлення. Вже 25 листопада Верховний Суд призупинив процесс передачі влади новообраному президенту. Після багатьох днів протистояння Верховний Суд України визнав за необхідне провести третій тур виборів, який був призначений на 26 грудня.

Конституційна реформа. 8 грудня 2004 р. Верховна Рада України в пакеті ухвалила зміни до Конституції України, закон який вдосконалював систему проведення виборів. Припиняла свою діяльність діюча ЦВК і за­тверджувався склад нової ЦВК України. При голосуванні за відкріп­ними галонами на них ставився спеціальний штамп. Також Україна ставала парламентсько-президентської республікою. Передбачалося формування у майбутньому парламенті (з 2006 р.) парламентської більшості. Прем'єр-міністр призначається Верховною Радою за поданням Президента України, а кандидатуру прем'єра вносить Президент за пропозицією депутатської більшості у Верховній Раді. Міністр оборони, міністр закордонних справ приз­начається Верховною Радою за поданням Президента. Інші члени уряду призначаються Верховною Радою за поданням Прем'єр- мінісгра України. За Президентом зберігалося право дострокового розпуску Верховної Ради, якщо протягом 1 місяця не буде сформо­вано коаліцію депутатських фракцій, або за 60 днів не сформований склад уряду.

Третій тур виборів. 26 грудня 2004 р. вибори Президента України було проведено з дотриманням загальнови­знаних у світі демократичних виборчих стандартів. За В. Ющен­ка подано 51,99 голосів виборців, за В. Януковича - 44,19 %. Географія результативності голосування не змінилась. Ющенко мав цілковиту перевагу на Заході та Центрі, а Янукович – на Півдні та Сході. Настрої виборців, порівняно з попереднім туром не дуже змінились. Результат голосування змінився внаслідок усунення масштабних фальсифікацій.