- •1.Суспільна самоорганізація на території України за доби первісного суспільства (пітекантропи, неандертальці). Від 1 млн. – 30 тис. Років тому назад.
- •2. Соціальна самоорганізація на території України за доби становлення общинно-родового ладу (пізній палеоліт, мезоліт).
- •4. Соціальна самоорганізація на території України доби енеоліту та мідного віку (племена ямної, катакомбної, зрубної археологічних культур, ііі – іі тис. До н.Е.).
- •5. Соціальна самоорганізація кіммерійських племен на українських землях (IX – VII століттях до н. Е).
- •6.Соціально-економічне життя і протодержавний лад скіфів на українських землях
- •7.Античні міста-держави на території Північного Причорномор’я.
- •8.Соціальна самоорганізація слов’ян доби Великого переселення народів (іі – vі століття н.Е.).
- •9. Суспільно-політична самоорганізація слов’ян в умовах слов’янської колонізації Східної Європи (vіі – середина іх ст. Н.Е.).
- •10. Дохристиянська Київська Русь: економіка, етносоціальна структура, державний устрій, внутрішня і зовнішня політика (836 – 988 рр.).
- •11. Київська Русь християнської доби: економіка, етносоціальна структура, державний устрій, внутрішня і зовнішня політика (988 – 1097 рр.).
- •12. Причини політичної роздробленості Київської Русі.
- •13. Давньокраїнська державність в умовах Монголо-татарської Руїни та Золотоординського ярма (1238-1362).
- •14. Боротьба давньоруських князів за давньоукраїнські землі та еволюція давньоруських князів (1097-1238).
- •15. Державність в умовах боротьби польських, литовських, угорських та ординських феодалів за українські землі у 14ст.
- •16. Державницькі елементи в умовах Першої української колонізаціїї Дикого поля ( 1362-1478).
- •18. Органи державної управління в Україні на першому етапі Другої української колонізації Дикого поля (1533 – 1569 рр.).
- •19.Заснування Запорозької Січі та козацьке самоврядування.
- •21. Формування економічних та етносоціальних засад буржуазної державності в Україні на другому етапі Другої української колонізації Дикого поля (1569 – 1647 рр.).
- •22. Визвольний рух в Україні кінця хvі ст. – 1647 рр.
- •23. Причини, характер і рушійні сили Української революції під проводом б. Хмельницького.
- •24. Основні етапи Української буржуазної революції 1648 – 1653 рр. І формування Гетьманської держави.
- •25. Переяславська рада та її безпосередній вплив на Гетьманську державу.
- •26. Гетьманщина і Січ за україно-російсько-польсько-кримської війни (1654 – 1657 рр.).
- •27. Гетьманщина і Січ в умовах Української Руїни (1658 – 1681 рр.).
- •29. Українська державність в умовах поступового обмеження автономії та ліквідації Гетьманщини
- •30. Нова Січ – останній осередок козацької державності 1734 – 1775
- •31. Розширення української території в складі Російської імперії у xviiі ст. Колонізація завойованих земель.
- •32. Диктатура дворянства: соціально-політична сутність та еволюція.
- •33. Економіка України наприкінці хvііі ст. – першій половині хіх ст.: а) підросійська Україна; б) підавстрійська Україна (Галичина, Буковина і Закарпаття).
- •34. Зміни в етносоціальній структурі українського суспільства наприкінці хvііі ст. – першій половині хіх ст.: а) Російська Україна; б) Галичина, Буковина і Закарпаття.
- •36. Національно-визвольні рухи в Україні першої половини хіх століття:
- •37.Російсько-турецькі війни першої половини XIX століття й Україна.
- •38. Реформи другої половини XIX століття в Україні.
- •39.Буржуазна індустріалізація в Україні другої половини XIX століття.
- •40.Етносоціальна структура укр. Суспільства другої половини XIX століття.
- •42. Національно-визвольні рухи в Україні другої половини хіх століття (український, польський, єврейський) .
- •45. Трансформація державності в Україні за доби революції 1905 – 1907 рр.
- •46. Суспільно-політичне життя в Україні 1907 – 1914 рр.
- •47. Держава і українське суспільство у роки Першої світової війни.
- •48. Причини, характер і рушійні сили Великої російської та Української революцій 1917 – 1921 років.
- •49. Лютневе збройне повстання 1917 року та українське суспільство
- •50. Українська центральна рада в умовах розвитку революції (березень – жовтень 1917 р.).
- •51. Проголошення унр та третє двовладдя в Україні (листопад 1917 р. – січень 1918 р.).
- •52. Український Брестський мир та відновлення влади Центральної Ради в Україні. Прихована окупація України військам Центральних держав (січень – квітень 1918 р.).
- •53. Гетьманат п.Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.).
- •54. Українська Директорія та інтервенція проти неї Антанти і Радянської Росії (грудень 1918 р. – червень 1919 р.).
- •55. Перша редакція «воєнного комунізму» в Україні (перша половина 1919 р.).
- •56. Воєнно-політичні події в Україні влітку 1919 р. – березні 1920 р.
- •57. Радянсько-польсько-українська війна 1920 року. Друга редакція «воєнного комунізму».
- •58. Придушення військово-бюрократичної диктатури Врангеля у Криму (червень – листопад 1920 р.).
- •59. Усрр в умовах повстанського руху в Україні (листопад 1920 р. – листопад 1921 р.).
- •60. Нова економічна політика в Україні (1921 – 1929 рр.)
- •61. Утворення срср та участь українського народу в цьому процесі. Місце і роль усрр в срср.
- •62. «Українізація»: соціально-політична сутність і наслідки (1923 – 1933 рр.).
- •63. Утвердження однопартійної системи в Україні (1921 – 1925 рр.).
- •64. Боротьба в середині правлячого класу України (1921 – 1929 рр.).
- •65. Радянська індустріалізація: соціально-економічна сутність і наслідки (1925 – 1939 рр.).
- •66. Колективізація: соціально-економічна сутність і наслідки (1929 – 1939 рр.).
- •67. Масові репресії: основні етапи, їх особливості та наслідки ((1928 – 1939 рр.).
- •68. Радянізація західноукраїнських земель (вересень 1939 – червень 1941 рр.).
- •69. Радянська державність в усрр доби Другої світової війни (червень 1941-літо 1942рр; 1943-1945рр)
- •70. Фашистський окупаційний режим в Україні: організація управління та політика (1941 – 1944 рр.).
- •71. Антирадянський Рух Опору в Україні: програма державотворення і практика (червень 1941 р. – 1945 рр.).
- •72.Усрр доби культу особи й. Сталіна. Національно-визвольний рух у Західній Україні (1946 – 1953 рр.).
- •74. Соціально-економічна еволюція Радянської України доби «загальнонародної держави» (1961 – 1985 рр.).
- •75. Державний устрій і політичний лад Радянської України доби «загальнонародної держави» (1961 – 1985 рр.).
- •76. Державотворче питання у визвольному русі в Україні доби «загальнонародної держави» (1961 – 1985 рр.).
- •77. Українська радянська державність в умовах реформ м. Горбачова (1985 – 1991 рр.)
- •78. Піднесення національно-визвольного руху в Україні (1986 – 1991 рр.)
- •79. Ліберально-бюрократична революція 1991р. І відновлення незалежності України.
- •80. Соціально-економічна трансформації в українському суспільстві (1991 – 2015 рр.).
- •81. Особливості зовнішньої політики урядів України доби відновленої незалежності (1991 – 2015 рр.).
- •82. Пострадянська трансформація української державності у 1991 – 1994 рр.
- •83. Становлення і утвердження політичного режиму одноосібної влади Президента в Україні (1994 – 2004 рр.).
- •85. Суспільно-політичні трансформації в Україні у між революційний період (2005 – 2013 рр.).
- •86. Третя ліберально-бюрократична революція в Україні (листопад 2013 р. – листопад 2014 р.).
- •87. Українська державність в умовах реформ та іноземної інтервенції (2014 – 2016 рр.).
- •88. Науково-технічна революція і трансформація української державності у другій половині хх – на початку ххі століття.
65. Радянська індустріалізація: соціально-економічна сутність і наслідки (1925 – 1939 рр.).
У 1920-ті pp. за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав від передових країн Європи. ВКП(б) узяла курс на «побудову соціалізму в окремо взятій країні», перетворення СРСР на мілітаризоване індустріальне суспільство. У грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) було оголошено курс на проведення індустріалізації. XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного господарства. Індустріалізація — це система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни. Причини проведення індустріалізації · Необхідність створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення і можливої економічної ізоляції. · Прагнення влади до зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення кількісного складу робітничого класу. Проведення індустріалізації мало низку труднощів і особливостей. Країна могла розраховувати тільки на внутрішні джерела фінансування; суттєво бракувало кваліфікованих кадрів. Головними вадами проведення індустріалізації було те, що вона почалася не з легкої, а з важкої промисловості, а також мала надзвичайно прискорені темпи. Складові індустріалізації · Інвестиції у важку промисловість за рахунок легкої та харчової. · Примус населення до придбання облігацій державної позики. · Збільшення випуску й продажу горілчаних виробів. · Продаж за кордон нафти, газу, деревини, хутра за низькими цінами. · Використання позаекономічних примусів до праці (соціалістичні змагання, стаханівський рух, неоплачувана праця на суботниках, недільниках). · Широке використання праці в'язнів. · Жорсткий режим економії бюджетних коштів. Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів розвитку народного господарства. У роки першої п'ятирічки (1928—1932 pp.) було збудовано заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», Харківський тракторний завод, у наступні п'ятирічки — Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші підприємства. Підсумки індустріалізації Республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну. Зміцнилась обороноздатність країни. Відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості. Було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку). Монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки. Створено нову модель керівництва є кою — адміністративно-командну
66. Колективізація: соціально-економічна сутність і наслідки (1929 – 1939 рр.).
Причини колективізації:
- економічні - проведення індустріалізації потребувало великої кількості коштів на закупівлю устаткування, побудову підприємств. В аграрній країні їх можна було дістати лише за рахунок селян. Оскільки селянин-власник не хотів продавати державі свою продукцію за безцінь, влада привласнила її, вдавшись до примусової колективізації;
- політичні - з погляду марксизму селянин був дрібним власником, отже, ворогом пролетарської влади. Треба було перетворити селянина на найманого сільськогосподарського робітника, вилучивши у нього головну власність – землю.
Мета колективізації – створення колективних господарств Це давало змогу безконтрольно розпоряджатися ресурсами села. (25—ЗО млн індивідуальних селянських господарств, а на 200— 300 тис. колгоспів.)
У 1929 р. в Україні нараховувалось 4,6 млн. селянських дворів і більшість селянських господарств була малоземельною.
Водночас провадилося розкуркулення – вилучення майна у тих селян, яких влада вважала багатими. Чітко визначити, хто такі куркулі, влада не бажала. Якщо селянин не мав майна, але виступав проти колективізації, його оголошували“підкуркульником” і теж переслідували. Якщо, за науковими даними, в країні на той час було 2-3% дійсно багатих селян, які застосовували найману працю, то репресовано було до 15%,
Наприкінці 1927 р. 23,7% всіх селянських дворів складали бідняки, 72,3% — середняки, 4% — заможні.
Восени 1928 р. в Україні було колективізовано лише 4% селянських господарств
У жовтні 1929 р. трохи більше 10% всіх господарств були об’єднані в колгоспи. Це були в основному бідняцькі господарства.
Якщо в 1928 році офіційно визнана кількість куркульських господарств в Україні становила 71,5 тисячі, то в дійсності до 1932 року тут було ліквідовано 200 тисяч господарств.
Перша хвиля розкуркулення прокотилася республікою з другої половини січня до початку березня 1930 р. Вона охопила 309 районів, де налічувалося 2524 тис. селянських господарств. Станом на 10 березня під розкуркулення потрапило 61 887 господарств, тобто 2,5%.
“Куркулів” поділили на три категорії:
учасники антирадянських виступів, яких страчували або висилали до Сибіру чи на Північ СРСР;
ті, що чинили “пасивний опір” (їх висилали за межі республіки проживання);
ті, що висловлювалися проти колективізації (їх висилали за межі району).