- •ВСТУП
- •Розділ І. ВИНИКНЕННЯ РЕЛІГІЇ
- •Теологічні теорії походження релігії
- •Перші спроби наукового пояснення походження релігії
- •Наукові теорії походження релігії
- •Історичний характер релігії
- •Поява релігії
- •Чому виникла релігія
- •Первісні вірування
- •Форми первісних вірувань
- •Методи дослідження в релігієзнавстві
- •Методологічні принципи релігієзнавства
- •Структура релігії
- •Головні функції релігії
- •Класифікація релігій
- •Загальні зауваження щодо історії релігії в стародавньому світі
- •Початок цивілізації в Дворіччі
- •Релігійний культ у Дворіччі
- •Релігія Вавилону
- •Ассирійська релігія
- •Релігія нововавилонського царства
- •Історичні умови виникнення і розвитку давньоєгипетської релігії
- •Давньоєгипетські боги
- •Душа. Поховальний культ
- •Храми і жрецтво
- •Хетська релігія
- •Фригійська релігія
- •Халдейська релігія
- •Розділ VІ. ЗОРОАСТРИЗМ
- •Виникнення зороастризму
- •Заратуштра
- •Авеста
- •Віровчення зороастризму
- •Зороастрійська мораль
- •Зороастрійський культ
- •Культ Мітри
- •Розквіт зороастризму
- •Маніхейство
- •Маздакізм
- •Доля і заслуги зороастризму
- •Розділ VІІ. ІУДАЇЗМ
- •Біблійний іудаїзм
- •Іудейська Біблія
- •Іудейське віровчення
- •Елліністичний іудаїзм
- •Іудейські обряди
- •Єврейські свята
- •Рабиністичний іудаїзм. Талмуд
- •Хасидизм
- •Сучасний іудаїзм
- •Ведична релігія
- •Веди – священні книги давньоіндійських релігій
- •Головні особливості ведичної релігії
- •Віровчення брахманізму
- •Брахманістський культ
- •Розділ ІХ. ІНДУЇЗМ
- •Віровчення та основні напрями індуїзму
- •Шиваїзм
- •Індуїстський культ
- •Реформізм і індуїзм
- •Джайнізм
- •Сикхізм
- •Еволюція сикхізму
- •Сикхський фактор у суспільно9політичному житті
- •Розділ Х. БУДДИЗМ
- •Будда – засновник нової релігії
- •Історичні умови буддизму
- •Махаяна і хінаяна. Тантризм
- •Філософська концепція буддизму
- •Вчення Будди
- •Етичний аспект буддизму
- •Буддійський культ
- •Поширення буддизму
- •Стародавня китайська релігія
- •Конфуцій
- •Філософські концепції конфуціанства та даосизму
- •Даосизм
- •Буддизм у Китаї
- •Релігія в історії Китаю
- •Розділ XII. РЕЛІГІЯ В ЯПОНІЇ
- •Синтоїстський культ
- •Буддизм у Японії
- •Дзен9буддизм
- •Релігійний синкретизм у Японії
- •Релігія крито9мікенської культури
- •Релігія грецького полісу
- •Стародавньогрецька міфологія
- •Релігійний культ стародавніх греків
- •Релігія аттичної Греції
- •Релігія в епоху еллінізму
- •Започаткування римської релігії
- •Релігія в республіканському Римі
- •Стародавня римська релігія в імперії
- •Час і місце виникнення християнства
- •Історичні умови виникнення християнства
- •Релігійні попередники
- •Філософська підготовка
- •Проблема особи Ісуса. Євангельська концепція
- •Історична концепція
- •Міфологічна концепція
- •Ісус Христос, його біографія
- •Апостол Павло
- •Еволюція християнства в процесі його формування
- •Новий Завіт
- •Євангелія
- •Дії апостолів
- •Послання
- •Утворення християнської церкви
- •Перші віки християнства Християнство в Римі
- •Апологетика
- •Впорядкування християнського віровчення
- •Ранні єресі
- •Монтанізм
- •Гностицизм
- •Антитринітаризм
- •Маніхейство
- •Новатіанство
- •Аріанство
- •Отці церкви
- •Розбудова християнського культу
- •Таїнства і обряди
- •Свята і пости
- •Храми
- •Виникнення чернецтва
- •Християнська церква – державна
- •Остаточне утвердження християнства
- •Несторіанство
- •Монофізитство
- •Християнство в часи розпаду імперії
- •Утворення сучасних напрямів християнства
- •Розкол у християнстві
- •Особливості календаря християнських свят
- •Християнське віровчення
- •Християнський культ
- •Християнські таїнства
- •Християнські свята
- •Храмові свята
- •Розділ ХV. ПРАВОСЛАВ’Я
- •Церкви Вселенського православ’я
- •Давні вірування та християнство в Україні Дохристиянські вірування українського народу
- •Головні дохристиянські боги
- •Початок християнства на українських землях. Хрещення Київської Русі
- •Митрополія Київська і всієї Русі
- •Українська автокефальна православна церква (УАПЦ)
- •Українська греко9католицька церква
- •Розділ ХVІ. КАТОЛИЦИЗМ
- •Розділ ХVІІ. ПРОТЕСТАНТИЗМ
- •Асирійська церква сходу
- •Християни Апостола Хоми
- •Вірменська Апостольська Церква
- •Коптська Церква
- •Ефіопська Церква
- •Сірійська Церква
- •Маланкарська Сірійська Церква
- •Еритрейська Церква
- •Білоруська Автокефальна Православна Церква
- •Македонська Православна Церква
- •Старостильні Православні Церкви
- •Східно9католицькі церкви
- •ЦЕРКВИ, ЩО НЕ МАЮТЬ ПАРАЛЕЛЕЙ У ПРАВОСЛАВ’Ї
- •Маронітськая Католицька Церква
- •ЩО ВІДОКРЕМИЛИСЯ ВІД АССІРІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ СХОДУ
- •Халдейська Католицька Церква
- •Вірменська Католицька Церква
- •Коптська Католицька Церква
- •Ефіопська Католицька Церква
- •Сірійська Католицька Церква
- •ЦЕРКВИ, ЩО ВІДОКРЕМИЛИСЬ ВІД ПРАВОСЛАВНОЇ
- •Мелькитська Католицька Церква
- •Українська Католицька Церква
- •Русинська Католицька Церква
- •Румунська Католицька Церква
- •Грецька католицька Церква
- •Греко9католики в колишній Югославії
- •Болгарська Католицька Церква
- •Словацька Католицька Церква
- •Угорська Католицька Церква
- •Виникнення і поширення ісламу
- •Україна і мусульманські країни. Їхній зв’язок
- •Кримське ханство
- •Сучасний релігійний стан ісламу в незалежній Україні
- •Коран – священна книга мусульман
- •Історія світу та людства за Кораном
- •Есхатологія ісламу
- •Соціальна етика ісламу
- •Віровчення ісламу
- •Ісламські обряди
- •Свята в ісламі
- •Іслам про неминучість
- •Сунітське богослів’я (калам)
- •Школи ісламського права (мазхаби)
- •Приписи і заборони ісламу
- •Мечеті і школи
- •Напрями, течії ісламу
- •Розділ ХХ. НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ
- •Бум "нових релігій”
- •Неохристиянство
- •Релігії орієнтального напряму
- •Синтетичні релігії
- •Езотеричні об’єднання і течії
- •Неоязичництво
- •Саєнтологічні рухи
- •Агностицизм
- •Індиферентизм
- •Фаталізм
- •Індивідуалізм
- •Імперіалізм
- •Релігія людства і космізм
- •Християнський соціалізм
- •Ніцшеанство
- •Нерелігійні вірування
- •ЛІТЕРАТУРА
- •СЛОВНИК НАЙУЖИВАНІШИХ ТЕРМІНІВ
- •СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
Авеста, бо редактори Авести, мабуть, відкидали намагання і Дарія, і Ксеркса самим стати посередниками між Ахура Маз дою і людством замість Заратуштри. В епоху Ахеменідів на сході Ірану Заратуштра був ще невідомий, релігія Ахеменідів ще не була зороастризмом. В.В.Струве вважає, що релігія ахе менідів і релігія Зороастра мали лише спільне джерело.
Інший історик стародавнього Ірану, М.А.Дандамаєв, вва жає, що в ахеменідському Ірані існували три релігії: перського народу, ахеменідських царів і магів. Першою був комплекс до зороастрійських релігійних уявлень племінного характеру, друга і третя – різними варіантами зороастризму, причому зороастризм магів був більш послідовним. Якщо ахеменідські царі ховали своїх мерців звичайним способом, то маги вистав ляли трупи на поїдання тваринами і птахами. Заратуштра ще не згадується в ахеменідських написах. Тим не менше вже за Дарія І зороастризм стає державною релігією Ахеменідів.
Дарій І в “Бехістунському надписі” неодноразово, майже в кожному абзаці, згадує, що він одержав своє царювання і свої перемоги від Ахура Мазди.
Втім ще й досі існує сумнів: чи були перші Ахеменіди (Кір, Дарій, Ксеркс) зороастрійцями чи ні? Мабуть, вони були ак тивними провідниками в синтезі культур Ірану і Середньої Азії. Про це, зокрема, свідчить младоавестійський календар, у якому назви місяців і днів утворені з імен богів і персонажів зороастрійського пантеону і в якому використані досягнення єгипетської культури в галузі обчислення часу.
Заратуштра
Особа засновника зороастризму, Заратуштри, спричини ла дуже багато різних версій про його існування – від цілкови того заперечення до створення фантастичного образу надпри родної істоти. Заратуштра (Заратустра) – це іранська форма імені пророка; існує інша, грецька – Зороастр (“той, хто при носить жертви зіркам”).
Версії про роки його життя лежать у межах від XIV ст. до н.е. і до першої половини VI ст. н.е. Відома дослідниця зоро
103
Лубський В.І., Лубська М.В.
астризму Марі Бойс висловлює думку, що Заратуштра жив між 1500–1200 роками до нашої ери. Історик XIX ст. А.Мензис вважав, що його життя стосується часу десь близько 1400 р. до н.е. Припускають, що він жив за VI–VII тис. років до Алексан дра Македонського. А інші – всього за 258 років. Чи те, що він жив у VI ст. до н.е. і був сучасником Дарія І. Найбільш вірогід но те, що, на думку І.М.Дьяконова, Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е.
Місцем його народження називають і Східний Іран, і Се редню Азію, і Афганістан. Те саме стосується і місця його дія льності. Зороастрійська історіографія схиляється до думки, що Заратуштра народився в місті Рага (поблизу сучасного Теге рана), де жили його батьки з роду магів Спітама. Але вона ж вважає й інше – він народився у 589 р. до н.е. в м. Урмії. Викла демо біографію Заратуштри в зороастрійському варіанті.
Усе життя Заратуштри від народження до смерті сповнене чудесами. Ще змалку він володів надзвичайною волею і творив чудеса: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості він навчався у халдеїв і досяг у цьому великої досконалості.
Коли він здобув освіту і став дорослим, бог Ахура Мазда (Ормузд) закликав його на гору Альборджа і повідомив про своє вчення: будь чистим серцем, правдивим, відмовся від ко ристолюбства. Вказав на джерело зла –злий дух Аріман. Зара туштра прохав у бога безсмертя, щоб повідомити цей закон і майбутнім поколінням. Але Бог відмовив йому в цьому, сказа вши, що якби він подарував йому безсмертя, то він сам же не забаром попросив би у нього смерті. Ахура Мазда навчив За ратуштру Авесті, тобто свого слова і поклоніння вогню.
Після бесіди з Ахура Маздою Заратуштра ще двадцять років прожив у пустелі. Потім він прийшов до царя Гістапа і став викладати нове вчення. Супроти нього відразу виступи ли маги, почали вимагати чудес і випробувань. Його зв’язали, облили їдким зіллям, а потім розтопленою міддю. Але Зарату штра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька
104
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
днів виріс у дерево в десять обхватів, на верхівці якого поміс тився палац.
Творячи чудеса і перемагаючи ворогів, Заратуштра успі шно проповідував при дворі Гістапа. У нього було три дружи ни, він мав трьох синів і три дочки. За іншими джерелами, За ратуштра мав двох дочок.
Слава про нього дійшла до Індії. До Заратуштри приїхав брамін Ченгречхачаха, почав з ним дискутувати, але був пере можений і повернувся до Індії проповідувати зороастризм.
Останні роки життя Заратуштра прожив тяжко: при дворі Гістапа точилася релігійна боротьба, у пророка було багато ворогів. Заратуштра пішов у місто Балк, де й помер у 512 р. до н.е. своєю смертю (за версією стародавнього історика Зердуст Наме), а згідно з переказом і за словами Меджіді і Шах Наме – був убитий туренцями.
За іншими джерелами, Заратуштра походив з родини свя щеннослужителів, із семи років сповідував стародавню релі гійну традицію. У тридцятирічному віці він одержав одкро вення під час набирання води для виготовлення священного напою – хаоми. Облитий чистим потоком води, в чистому ра нковому повітрі він побачив сяючого Воху Монах, тобто бога Благої Думки, який привів його до Ахура Мазди та інших бо гів. Після побачення з Ахура Маздою він став вважати його єдиним, неповторним, одвічним творцем добра.
Ще інші повідомляють, що Заратуштра, справді, у себе на батьківщині був визнаний пророком, але мав піти у вигнання, був радо прийнятий царем Каві Віштаспою в невеликій дав ньоіранській державі біля озера Хамун (тепер – на кордоні Ірану і Афганістану). Там він знайшов послідовників і продо вжувачів своєї справи. Дружина Віштаспи – Хутаоса першою зі своїми придворними стала послідовницею Заратуштри.
Щодо смерті Заратуштри є різні версії: чи то він загинув від блискавки, чи то від кинджала жерця якоїсь племінної ре лігії під час молитви, і було це в 583 р., коли йому виповнилося 77 років.
105
Лубський В.І., Лубська М.В.
Безумовно, Заратуштра був конкретною історичною осо бою. Його ім’я в перекладі з авестійської дослівно означає “той, хто володіє старим верблюдом”. Це просте селянське ім’я, яке навряд чи дали б богоподібній особі.
Значна розбіжність у фіксуванні фактів з життя Зарату штри не є бажанням заплутати це питання, довести, що ця особа не була реальною. Зовсім ні. Сумніву в тому, що Зара туштра – історична особа, немає. Ця розбіжність пояснюєть ся тим, що зороастризм – яскравий спалах релігійної думки, і тому навколо особи його головного засновника склалося чимало таких самих яскравих міфів та легенд, а міфологіза ція особи завжди веде до втрати реальних орієнтирів. Це – по перше. А по друге, яскравість, з якою зороастризм проіс нував майже півтори тисячі років, спричинила відповідний спалах ненависті і зневаги до нього збоку його релігійних конкурентів тоді, коли він мусив зійти з історичної сцени. Усі світові релігії одностайно нищили і піддавали забуттю все зороастрійське, хоча щедро запозичували в нього і віро повчальне, і культове. Адже Авеста, яка в усній традиції збе реглася протягом багатьох століть, у фіксованому письмово му вигляді була майже вимита з іранської культури. Близько семисот років зороастризм був відсутній у культурному ба гажі людства, він не існував для християнської та ісламської цивілізацій.
Авеста
Усі релігії одкровення мають свої священні книги, в яких викладаються основні ідеї віровчення і основні принципи ре лігійного культу. В зороастризмі такою священною книгою є Авеста. Вважають, що це слово означає “настановлення”, “зве личення”, “уславлення”.
Авеста виникла в першій половині І тис. до н.е. Таке дату вання дуже приблизне – адже мова йде про діапазон часу в 500 років! – тоді як датування окремих новозавітних книг ви значається з точністю до кількох десятиріч.
106
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
Тривалий час Авеста зберігалася і передавалась в усній традиції, бо ще в часи Заратуштри його послідовники вважа ли, що письмо є винаходом злого бога Анхра Майнью і не ко ристувалися ним для зберігання думок. Потім, очевидно, з І ст. до н.е. Авеста була вже в записі, зробленому при Аршакі дах; до нас цей текст не дійшов. Вважають, що найбільш вірогі дний запис і, мабуть, остаточна редакція Авести була зробле на в IV ст. до н.е. за часів сасанідського царя Шапсура ІІ (310– 379 до н. е.), але він не зберігся. Цей запис при кодифікації тексту було зроблено спеціальним шрифтом з великою кількі стю знаків, що дало змогу більш точно передати вимову термі нів. Поряд з цим текстом був текст мовою пехлеві (письмова мова при Сасанідах). Основний запис називався “Авеста” (“ос нова”, “головний текст”), а другий – “Зенд” (“викладання”, “по яснення”). Звідси з’явилася в подальшому неточна назва цієї священної книги “Зенд Авеста” і навіть хибне твердження про зендську мову.
Усі дослідники вважають, що Авеста є продуктом трива лого ретельного добору різних релігійних гімнів і молитов, ба гато з яких існували ще в доавестійський період. Це – залишок великої традиції, яка існувала до неї. Текст Авести поступово вдосконалювався, змінювався, доповнювався, він є продуктом творчості багатьох поколінь. Але найвагоміший внесок у його створення зробив, очевидно, всетаки Заратуштра. Дослідни ки виділили найстародавнішу частину священної книги, яка одержала назву Гат. Гати вражають глибиною і піднесеністю змісту, їх цілком можна визнати пам’яткою, достойною почат ку великої релігії, як вважає історик ХІХ ст. А.Мензис. Почат ково Авеста складалася з 21 книги (носк), більшість яких заги нула при вторгненні в Персію Александра Македонського; за лишилася лише одна носка.
Авестійська мова, тобто мова, якою написана Авеста, має два діалекти: гатський, яким написана її найстародавніша час тина – Гати, і пізньоавестійський – мова так званої Молодшої Авести, яка ніколи не була розмовною, відразу склавшись як
107
Лубський В.І., Лубська М.В.
мова жрецтва, “мертва” мова, що має виключно релігійно ку льтове призначення. Так вона вживається послідовниками зороастризму і тепер.
Найбільш стародавній рукопис Авести датується 1288 р. н. е., усі попередні оригінали і псевдооригінали загинули. Існу ють тексти Авести тільки авестійською мовою, так звані чисті тексти, і тексти, доповнені перекладами на перську мову та коментарями. Їх звичайно називають “Зенд Авестами”.
Вперше Авеста була перекладена з авестійської мови фра нцузькою в 1771 р., а потім і іншими мовами. Перекладу Авес ти українською мовою немає.
Питання про батьківщину Авести таке ж спірне, як і пи тання про батьківщину зороастризму в цілому. Останнім ча сом остаточно утвердилась думка, що нею є Середня Азія.
Основний сюжет Авести – боротьба бога добра Ахура Мазди з богом зла Ахра Манью (Аріманом). На тлі цієї бороть би викладається весь віроповчальний комплекс і культові по ложення зороастризму.
Існує дві редакції Авести. Перша – збірник уривків з різ них частин повного комплексу, який до нас не дійшов. Цей збірник компілятивний, це, так би мовити, книга для широко го вжитку. Друга – п’ять книг з цього комплексу, які зберегли ся, хоч і в далеко неповному вигляді. Вони й дають нам уяв лення про Авесту, яка колись існувала.
Перша книга Відевдат (Вендідат) – “Закон проти демо нів девів” – це звід юридичних і ритуальних положень, які мають літургійне застосування.
Потім іде книга Ясна (“богослужіння”, “поклоніння”, “жер твоприношення”). Це молитовні співи, текст зороастрійсько го богослужіння, який складається з магічних формул. До них входять найбільш стародавні тексти Хом Яшт, Гати і Ясна Хаптахаті. Вважають, що автором Гат є Заратуштра. Гати є яд ром, основою Авести, тобто це і є Авеста в найточнішому розу мінні слова, а решту тексту збірника називають Молодшою Авестою. З’ясовано, що Гати було написано специфічною ре
108
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
лігійною мовою одного із стародавніх іранських племен, вона і увійшла в мовознавство як авестійська мова.
Стародавність Ясни вбачають у тому, що в ній яскраво висловлені ідеали первісної племінної демократії, вихваляється мирна землеробська праця, що свідчить про перехід до земле робства і осілого скотарства, висловлюється співчуття бідним.
Ясну доповнює книга Віспрат чи Вісперед, що означає – “всі глави, всі головні”. Вона містить 24 розділи, звернені до окремих божествглав. Четверту книгу становлять Яшти – гім ни, які присвячені окремим богам. Завершується цей комплекс Малою Авестою (Хуртак Апастак) – виписками з попередніх текстів для широкого використання, тобто щось подібне до молитовника.
Дослідники вбачають в Авесті історію формування зоро астризму, його розвиток послідовниками Заратуштри, його доповнення віруваннями і обрядами тих племен і народів, се ред яких ця релігія поширювалася. Політичні, ідеологічні та релігійні особливості минулих історичних епох, безумовно, відбились у змісті Авести, але не настільки, щоб стерти зна чення Гат, вони таки залишилися визначальною частиною цієї книги.
Разом з тим Авеста містить неабиякий пізнавальний фі лософський, історичний, географічний та інший матеріал. З Авести можемо багато чого дізнатися про життя іранських і середньоазійських племен, навіть часів розпаду первіснооб щинного ладу. Це дало підставу історику В.П.Лівшицю виок ремити в історії таджицького народу період, який він назвав “Суспільством Авести”.
Авеста увібрала в себе багато матеріалів, які дають дуже ва жливі відомості про народи, серед яких поширювався зороаст ризм, і про ті часи, коли це відбувалося. Адже науково історич не значення Авести важко переоцінити, вона не тільки релігій на, а й культурна, мовна, історична та філософська пам’ятка.
109
