ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

ЩО ВІДОКРЕМИЛИСЯ ВІД АССІРІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ СХОДУ

Халдейська Католицька Церква

Уже в XIII столітті католицькі місіонери — головним чи ном, домініканці й францисканці — активно діяли серед віру ючої Ассірійської Церкви Сходу. Це привело до обігу декіль кох єпископів і визнання короткочасних уній, але постійної громади ассіро католиків не виникло.

У середині XV століття в Ассірійській Церкві затверди лася традиція спадкування патріаршого престолу від дядь ка до племінника, у результаті чого в Церкві панувало одне сімейство й на патріарший трон часом сходили неповно літні.

Коли в 1552 році був обраний такий патріарх, група ассі рійських єпископів відмовилася його визнати й вирішила шу кати унії з Римом. Вони обрали своїм патріархом настоятеля монастиря Юханнана Сулаку й послали його в Рим для ви знання унії з Католицькою Церквою. На початку 1553 року папа Юлій III проголосив Сулаку «патріархом халдеїв» Си моном VIII і 9 квітня 1553 року рукопоклав у соборі Св. Петра в Римі в єпископа.

Наприкінці 1553 року новий патріарх повернувся на ба тьківщину, де задумав провести ряд реформ, але зустрів най сильнішу протидію місцевого ассірійського патріарха. Неза баром Симон був схоплений пашею Амадіі, його піддали кату ванням і у січні 1555 року був страчений. Зрештою група, що очолювалася Сулакой, повернулася в Ассірійську Церкву Схо ду, але протягом 200 років у Церкві тривала смута й боротьба між про і антикатолицької партіями. Положення стабілізува лося тільки в липні 1830 року, коли папа Пій VIII затвердив митрополита Іоанна Горміздаса главою всіх халдейських ка толиків, привласнивши йому титул Вавилонського патріарха халдеїв з резиденцією в Мосулі.

543

Лубський В.І., Лубська М.В.

В час Першої світової війни халдео католики піддалися жорстоким гонінням, до 1918 року загинули 4 їхні єпископи, багато священиків і близько 70 000 віруючих.

Протягом століть резиденція патріарха неодноразово мі нялася, поки в 1930 році не був обраний Мосул. В 1950 році, після значної міграції халдео католиків з Північного Іраку в Багдад, патріарх також перебрався в столицю, де перебуває й у цей час.

Після підписання в листопаді 1994 року в Римі христоло гічної угоди між папою Римським й Ассірійським патріархом відносини між Халдейською Католицькою Церквою й Ассірій ською Церквою Сходу стали швидко поліпшуватися. У серпні 1997 року Священні Синоди обох Церков заснували комісію з діалогу для обговорення питань пасторського співробітницт ва на всіх рівнях.

Кандидати у священики вчаться в Багдадській патріар шій семінарії Св. Петра. Семінарія нині не дає вищого бого словського утворення. У Багдаді і Мосуле є центри по духов ному утворенню мирян. Розглядається питання про відкрит тя в Іраку католицького університету.

Найбільше халдео католиків живе в Багдаді (Ірак). Усьо го в Іраку є 10 халдейських діоцезів, 4 в Ірані й ще 4 в інших країнах Близького Сходу. У Церкві використовується халдей ська (або східно сірійська) літургія з елементами латинської. Мова богослужіння – сірійська.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ІРАК, ІРАН, СИРІЯ, ЛІВАН, ТУРЕЧЧИ НА, ІЗРАЇЛЬ,

ЄГИПЕТ, ФРАНЦІЯ, США

ГЛАВА: ПАТРІАРХ РАФАЇЛ I БІДАВІД (НАРОДИВСЯ В 1922 РОЦІ, ОБРАНИЙ В

1989 РОКУ)

ТИТУЛ: ВАВИЛОНСЬКИЙ ПАТРІАРХ ХАЛДЕЇВ РЕЗИДЕНЦІЯ: БАГДАД (ІРАК)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 304 000

544

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Сіро9Малабарська Католицька Церква

Ця Церква походить від християн Апостола Фоми, яких португальці зустріли в 1498 році, відкриваючи для себе Мала барське узбережжя Індії (нині штат Керала). Як говорилося (див. I. Християні Апостола Фоми), ці християни перебували в повнім спілкуванні з Ассірійською Церквою в Персії. Вони з радістю зустріли португальців як братів християн і представ ників Римської Церкви, особливий статус якої вони продов жували визнавати, незважаючи на роки ізоляції.

Однак португальці в цілому не визнали законності Ма лабарської традиції й стали нав’язувати християнам Апостола Фоми латинські обряди й канони. На Синоді 1599 року під головуванням португальського архієпископа Гоаського був прийнятий ряд латинізуючих змін, зокрема, про призначення єпископів з португальців, змін у літургії, використанні латин ських одягань, безшлюбності духівництва й, нарешті, про уста нову, інквізиції. Все це викликало загальне невдоволення, що привело до того, що в 1653 році більшість християн Апостола Фоми вирішилася порвати з Римом. У відповідь папа Олек сандр VII послав на Малабарське узбережжя монахів карме літів, щоб вони сприяли врегулюванню ситуації. До 1662 року більшість, що відпали, відновило спілкування з Католицькою Церквою.

Європейці кармеліти залишалися єпископами в Сіро Ма лабарської Церкви до 1896 року, коли Рим заснував для хрис тиян Апостола Фоми три апостоличних вікаріати (Тричур, Ер накулам й Чанганачеррі) під початком місцевих сіро малабар ських єпископів. В 1911 році з’явився четвертий апостолич ний вікаріат коттаям. В 1923 році папа Пій XI установив цер ковну ієрархію, що повністю складається з сіро малабарців.

Посилення автономії сприяло відродженню Церкви. Якщо в 1876 році налічувалося 200 000 сіро малабарських ка толиків, то в 1931 році їх число подвоїлося. В I960 року в Церкві було майже 1,5 мільйона віруючих, у цей час їх близько 4 міль

545

Лубський В.І., Лубська М.В.

йонів. Серед віруючих є сильним бажання стати священиком або ченцем. У листопаді 1994 року у Сіро Малабарської Церк ви налічувалося 27 869 ченців вдобавок до 20 022 сіро мала барських ченців з латинських громад.

У Церкви є 16 конгрегацій черниць, 5 з яких перебувають під заступництвом папи Римського.

Головні духовні семінарії розташовані в Альваї (двох об рядова), Коттаямі, Сатні, Бангалорі й Удджайні.

В 1934 році з ініціативи папи Пія XI у Церкві почалися литургічні реформи, покликані відновити східну природу си льно латинізованого сіро малабарського обряду. Відновлена літургія, заснована на своєрідній східно сірійській традиції, в 1957 році була схвалена Пієм XII й в 1962 році введена в по бут. Незважаючи на те що в 1985 році Східна Конгрегація зно ву схвалила введену в 1962 році літургію, ці реформи зустріли сильний опір. Як наслідок, у більшості сіро малабарських єпа рхій дотепер використовується обряд, що майже не відрізня ється від латинської меси.

У січні 1996 року папа Іоанн Павло II головував у Римі на спеціальному синоді єпископів Сіро Малабарської Церкви, намагавшимся перебороти розбіжності між групами, які до тримуються різних обрядів. В 1998 році папа Іоанн Павло II надав сіро малабарським єпископам повну самостійність у лі тургічних питаннях, щоб вони самі вирішували виниклі роз біжності.

Відносини Сіро Малабарської Католицькій Церкві і Ла тинській Церкві в Індії були завжди напруженими, особливо у зв’язку з питанням про поширення сіро малабарської юрис дикції в інші частини Індії заради окормлення емігрувавших з родних місць малабарців.

Тільки в 1977 році Римська курія почала засновувати сіро малабарські єпархії в тих частинах Індії, де вже існували ла тинські діоцези.

Дотепер у Сіро Малабарської Церкви був відсутній єди ний предстоятель, були два равночесних митрополити в діо

546