Лубський В.І., Лубська М.В.

Форми первісних вірувань

Сукупність названих елементів утворюють форми перві сних релігійних вірувань, зумовлених природними, виробни чими, історичними та етнічними особливостями розвитку окремих племен і народів. Оскільки такі особливості вкрай рі зноманітні і численні, то такими є й форми вірувань. Усі вони давно стали предметом етнографічних досліджень і описані досить ґрунтовно. До них зазвичай відносять тотемізм, культ предків, поховальні, промислові, землеробські культи, культ духів покровителів, таємничі союзи, шаманство, обожнюван ня вождів і царів, культ богів племен і союзів племен. Усі ці окремі форми вірувань в історії племен і народів утворюють строкату картину релігійного життя, вони мають багато спіль ного, мирно співіснуючи як в одному племені, так і в цілих народах. Питання про їх історичну послідовність досить неод нозначне, хоч найдавніші і наймолодші з них можна вирізни ти досить легко.

До найдавніших відносять насамперед тотемізм і культ предків. З них починалась історія релігій.

Тотемізм – це така форма первісних релігійних уявлень, у якій головну ідею становлять уявлення про надприродний зв’язок між певною групою людей і якимсь предметом, яви щем природи чи видом тварин або рослин. Назва ця йде від слова “тотем”, “ототем” з мови племені алгонкінів, індіанців Північної Америки, воно означає “його рід”. Такі вірування були поширені також серед племен аборигенів Австралії. Люди певного роду чи фратрії вважають себе спорідненими з яки мось тотемом. Так, деякі австралійці називають себе “людьми кенгуру”, “людьми водяної лілії”, “дітьми ворона”. Тотему не поклоняються як богові, але дуже поважають його, сподівають ся і спираються на його допомогу, вчиняють магічні церемонії на його честь і за його участю. Тотемічну рослину чи тварину часто забороняють вживати в їжу, а якщо й дозволяють, то обо в’язково з певними магічними церемоніями, в певний час і за певних умов.

28

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

У тотемізмі відобразилася виробнича діяльність общин родового ладу, коли головним засобом добування їжі було зби ральництво та полювання і вже існували міцні родові зв’язки. Спроби пізнання людиною природи скеровувалися на той рослинний і тваринний світ, від якого залежав добробут цих людей, а існуючі зв’язки кровної спорідненості між людьми переносилися на ставлення до навколишнього світу.

В умовах дальшого розвитку родового ладу, зростання авторитету старійшин, а також подальшого розвитку уявлень про душу, її існування після того, як вона покине тіло, привело до культу предків. Усі важливі події, що відбувалися в роді, пов’язувалися з предками. Предки створили знаряддя праці, винайшли виробничі прийоми і навички, встановили звичаї. Їхні духи й тепер тримають зв’язок з общиною, допомагають або шкодять нащадкам. Живі повинні були піклуватися про душі предків, що й відбилось у поховальних обрядах. Виник ли й інші обряди шанування душ предків, задоволення їх пот реб, що вважалися такими самими, як і потреби живих.

Зміцнення зв’язків між родами вело до утворення пле мен зі спільною для цих родів територією, ім’ям, мовою, релігі єю, з’являлися боги племені поряд з богами родів, що було, по суті, політеїзмом. Племінні релігії остаточно утверджувались тоді, коли виконання релігійних функцій в племені монополі зувала окрема суспільна група – духовенство, з’являлися жерці, шамани, маги, ворожбити тощо. Поступово формувала ся нова суспільна організація – храмова, церковна.

Наступний і завершальний крок у первісному суспільстві

– утворення міжплемінних релігій. Це відбувається вже тоді, коли виникають союзи племен, складаються народності. І вже в епоху переходу до класового суспільства, виникнення дер жави на основі племінних і міжплемінних релігій утворюють ся національно державні релігії стародавнього світу.

Первісні релігійні вірування відіграли певну позитивну роль у розвитку людства, внесли свій внесок у суспільний про грес. Вони сприяли накопиченню знань і виробничих нави

29

Лубський В.І., Лубська М.В.

чок, у них відбилися принципи колективізму, на яких була побудована первісна община, вони затверджували моральні норми, що єднали суспільство.

Проте релігійне усвідомлення світу не було єдиним у сві домості первісної людини. Поряд з ним уже існувало реалісти чне, раціональне мислення, без якого було зовсім неможливо взаємодіяти людині з природою. Слід також зазначити, що анімістичні уявлення затемнювали пізнання реальних зв’яз ків у світі, первісна магія стримувала активний вплив людини на природу, міфологія і культ предків породжували консерва тизм. Отже, питання виникнення релігії і характеристика пер вісних релігійних уявлень потребують зваженого наукового підходу, який відкидає оцінювання цього складного історич ного процесу як помилки людства і знаходить йому раціона льне наукове пояснення та достойне місце в історії людської цивілізації.

Порада викладачеві

Організуйте екскурсію до краєзнавчого музею для озна йомлення студентів із пам’ятками палеолітичної культури.

Запитання і завдання для закріплення знань

1.Яка загальна ідея пронизує теологічні концепції похо дження релігії?

2.Яка концепція лежить в основі наукових теорій похо дження релігії?

3.У чому полягають суспільні потреби, які спричинили появу релігії?

4.Якими були первісні релігійні вірування?

30

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Теми для рефератів, курсових, дипломних і конкурсних робіт

1.Сучасна історична наука про виникнення релігії.

2.Проблема датування періоду виникнення релігії.

3.Релігія в первісному суспільстві.

4.Взаємозв’язок причин виникнення релігії.

5.“За” і “проти” однієї з концепцій виникнення релігії (за вибором студента).

Література

Борисковский П.И. Древнейшее прошлое человечества. – М., 1957.

Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. – К., 1992.

Косвен М.О. Очерки истории первобытной культуры. – М., 1954.

Леви'Брюль Л. Первобытное мышление. – М., 1930. Матющин Г.Н. У истоков человечества. – М., 1982. Семенов Ю.И. Как возникло человечество. – М., 1966. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. – М., 1989. Файнберг Л.А. У истоков социогенеза. – М., 1980. Фрезер Д.Д. Золотая ветвь. – М., 1983.

Эншлен Ш. Происхождение религии. – М., 1954. Штеренберг Л.Я. Первобытная религия в свете этногра

фии. – Л., 1936.

31

Лубський В.І., Лубська М.В.

Розділ ІІ. ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ

І СТРУКТУРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

Релігієзнавство належить до складних за структурою, ба гатоаспектних полідисциплінарних галузей знань. Його пре дметом є об’єктивні закономірності виникнення, становлен ня, розвитку та функціонування релігій, їх структурні особли вості, різноманітні феномени, взаємозв’язки і взаємодія релігії з іншими галузями знань. Воно охоплює не тільки трансцен дентні, що ґрунтуються на вірі у потойбічне, а й світські та гро мадянські релігії.

Світські релігії – віровчення, які наділяють надприрод' ними властивостями осіб (вождів) націй, держав.

Ці релігії формуються в тоталітарних державах і пов’язані з обожнюванням їх правителя, в імперіях, у яких нав’язується обожнювання народу завойовника (культ імператора Риму, культ вождів марксизму ленінізму). Нерідко причиною їх по яви є підневільне становище народів, боротьба за національне і політичне визволення.

Громадянські (цивільні) релігії – релігійна єдність грома' дян певної країни, незалежно від їхньої конфесійної належності.

Такі релігії закликають усіх громадян поклонятися Все вишньому, їх Бог – позаконфесійний, але віра в нього є обов’я зкова для всіх громадян. Об’єктом релігієзнавства є стан лю дини, який виражає її єдність із трансцендентним, свідчить про її самовизначення в світі.

Предмет релігієзнавства значно ширший за його об’єкт. Він постійно розвивається, збільшуючись за обсягом, зміню ючись за структурою. Головним для нього є вироблення уні версальних понять і теорій науки про релігію. Ця особливість релігієзнавства спричинилася до того, що його наукові пошу ки та результати досліджень активно використовують історія, культурологія, психологія, правознавство, мовознавство, фо

32

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

льклористика, етнографія, мистецтвознавство, інші науки, які аналізують релігію крізь призму своїх інтересів. У своїх дослі дженнях релігієзнавство неминуче звертається до філософсь ко світоглядних поглядів на людину, світ, суспільство, спира ється на історію природничих і суспільних наук, наукове тлу мачення феномену релігії.

Релігієзнавство об’єднує в собі такі структурні системи, як філософія релігії, психологія релігії, феноменологія релігії, соціологія релігії, історія релігії, географія релігії, лінгвістичне релігієзнавство, футурологія релігії, антропологія релігії, релі гійне вільнодумство, а також, на думку деяких учених, науко вий атеїзм.

Філософія релігії. Як особливий погляд на релігію, вона заявила про себе тоді, як і філософія, окресливши свій пред мет у XVII–XVIII ст., що було зумовлено намаганнями осмис лити релігію як феномен, конституюванням філософії як виду пізнавальної діяльності.

Філософія релігії – це філософське осмислення природи, сутності, сенсу релігії та Бога.

Фундатором її вважають нідерландського філософа Бене дикта (Баруха) Спінозу (1632–1677). Особливий внесок у її розвиток зробили англійський філософ Дейвід Юм (1711– 1776), німецькі філософи Іммануїл Кант (1724–1804), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831), Готхольд Ефраїм Лес сінг (1729–1781).

Філософія релігії зосереджується на проблемах релігієз навства, пов’язаних із гносеологічними (пізнавальними) та онтологічними (буттєвими) чинниками, вивчаючи основні релігійно філософські ідеї в їх історичному розвитку, сукуп ність філософських понять, принципів, які тлумачать релігію. Її представляють різноманітні концепції, що інтерпретують релігію під кутом зору герменевтики (тлумачення давніх текс тів залежно від культури, в яких вони існували, і від культури суб’єкта, який здійснює інтерпретацію), феноменології (вчен ня про феномен, який постає як певна реальність, її самовияв і саморозкриття), екзистенціалізму (вчення, яке значення су

33

Лубський В.І., Лубська М.В.

щого виводить з існування людини), прагматизму (вчення, яке зводить суть понять, ідей до практичних операцій), позитиві' зму (вчення, яке єдиним джерелом пізнання вважає емпірич ний досвід), матеріалізму (вчення, що проголошує матерію першоосновою всього сущого) та ін.

Психологія релігії. Ця дисципліна вивчає психологічні за кономірності виникнення, розвитку та функціонування релі гійних явищ, суспільні, групові, індивідуальні потреби, почут тя, настрої, традиції, їх зміст, структуру і спрямованість, місце і роль у релігійному комплексі, вплив на нерелігійні сфери жит тєдіяльності суспільства, соціальних спільнот і особистостей.

Психологія релігії – релігієзнавча дисципліна, яка вивчає пси' хологічні, емоційні джерела релігії, психологію віруючої людини.

Її предметом є релігійні почуття, переживання, настрої, установки, мотиви тощо. Як окрема галузь знань, вона офор милася в середині ХІХ ст. у зв’язку з виходом у світ праці німе цького теолога і філософа Фрідріха Ернста Данієля Шлейєр махера (1768–1834) “Психологія” (1862), в якій стверджува лося, що релігія є відчуттям людиною своєї єдності з Вічним і Цілим, ґрунтується на відчутті її залежності від Бога.

Дальший розвиток психології релігії пов’язаний з праця ми німецького психолога і філософа Вільгельма Вунда (1831– 1920), американського психолога Гренвінла Стенлі Холла (1896–1924), американського філософа Вільяма Джемса (1842–1910) та ін.

Феноменологія релігії. Як релігієзнавчий напрям, вона сформувалася в першій половині ХХ ст. завдяки працям німе цьких теолога і філософа Рудольфа Отто (1869 – 1937), філо софа Макса Шелера (1874–1928), голландського філософа Ге рарда ван дер Леува (1890–1950) та ін., які зосереджувалися на описі та класифікації ознак властивих релігійним явищам.

Феноменологія релігії – релігієзнавчий напрям, предме' том дослідження якого є релігійний феномен.

Головна вимога до таких досліджень полягає в тому, щоб побачити релігію такою, якою вона є насправді у своїх самови явах, у недопущенні світоглядних, ідеологічних упереджень.

34

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

У полі її зору не тільки релігія, релігійна свідомість, а й акти віри, містичні аспекти. Напрацювання її є важливим дже релом знань при з’ясуванні природи та сутності релігії, сенсу релігійності.

Соціологія релігії. Функціонуючи на межі теології та со ціології, вона розглядає релігію передусім як соціальний фе номен.

Соціологія релігії – галузь релігієзнавства, яка досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну пове' дінку індивідів, груп, спільнот.

Головне для неї – соціальний вимір релігії, її вплив на со ціальну поведінку. У сфері інтересів цієї галузі не релігія сама по собі, а те, як відбувається процес формування, функціону вання релігійних об’єднань, інших інститутів, стосунки всере дині них і між ними. Вона виходить з того, що належність інди відів до певної релігійної спільноти не завжди впливає на їх поведінку, а релігійні інститути нерідко визначають дії людей незалежно від їх вірувань, а то й навіть усупереч їм. Поза межа ми її дослідження перебуває все, на чому зосереджена релігій на поведінка віруючих, – Бог, трансцендентне, надприродне. Не переймається вона й сутнісними особливостями релігії.

Засади соціології релігії були сформовані наприкінці ХІХ ст. старанням німецьких філософів, соціологів Макса Вебера (1864–1920), Георга Зіммеля (1858–1918), французького фі лософа, соціолога Еміля Дюркгейма (1858–1917), англійсько го соціолога польського походження, етнографа, антрополога Броніслава Малиновського (1884–1942).

Нині її погляд спрямований на соціальні аспекти розвит ку нетрадиційних релігій та неорелігій, екуменістичні тен денції, процеси секуляризації, динаміку релігійності населен ня та ін.

Історія релігії. Будучи однією з базових релігієзнавчих дисциплін, вона акумулює знання від виникнення примітив них вірувань, первісних релігійних форм до становлення і ро звитку національних і світових релігій, відтворює минуле різ

35

Лубський В.І., Лубська М.В.

них релігій у конкретності їх форм, нагромаджує і зберігає інформацію про них.

Історія релігії – галузь релігієзнавства, що вивчає похо' дження і внутрішній розвиток релігії, а також особливості її соціально'культурних зв’язків.

Передусім вона зосереджується на дослідженні ранніх ві рувань і культів народів світу. Щодо цього багатий матеріал містять праці англійських етнографа Альфреда Едуарда Тей лора (1869–1945), історика Джеймса Джорджа Фрезера (1854– 1941), американського соціолога Люкса Генрі Моргана (1818– 1881), українського історика, культуролога, теолога Івана Огі єнка (митрополита Іларіона) (1882–1972) та ін.

Географія релігії. Предметом її дослідження є роль приро дного чинника у процесі формування і поширення релігій, вза ємозв’язок етнічності й конфесійності, питання автохтонності (вкоріненості) релігійних утворень у конкретних країнах.

Географія релігії – галузь релігієзнавства, що вивчає зага' льну схему поширення релігій, сучасну релігійну карту світу.

Засадничою тезою її досліджень є визнання того, що геог рафічне середовище і релігії пов’язані між собою завдяки ет носу, історичний шлях, культурні, психологічні особливості якого значною мірою впливають на особливості його релігій ності. Значну увагу вона зосереджує на прогнозуванні дина міки релігійної карти світу.

Лінгвістичне релігієзнавство. Як релігієзнавчий напрям воно сформувалося на межі філософії релігії, філософії мови, психології та інших дисциплін.

Лінгвістичне релігієзнавство – напрям релігієзнавства, предметом дослідження якого є мова релігії як знакова система, що включає в себе вербальні та невербальні (образотворчі, пла' стичні, музичні) засоби символічно зашифрованої інформації.

Джерелом інформації для лінгвістичного релігієзнавства є усні та писемні сакральні (священні) тексти. Багато з них містять зашифровану інформацію, архетипи (первинні схеми образів фантазії, що становлять основу символіки). Їм власти вий "лінгвістичний консерватизм”. У зв’язку з цим часто пос

36

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

тає необхідність інтерпретації священних текстів, перекладан ня їх іншими мовами. Важливі сфери його досліджень – вті лення релігійного досвіду у словесній формі, зв’язок мови та свідомості віруючих, співіснування національних і конфесій них мов.

Найпомітніший слід у пізнанні лінгвістичних аспектів релігії залишили австрійські філософи Людвіг Вітгенштейн (1889–1951), Моріц Шлік (1882–1936), німецько американ ський філософ Рудольф Корнан (1891–1970), німецький фі лософ Карл Ясперс (1883–1969), англійський філософ Джон Остін (1911–1960), українські вчені – мовознавець Олександр Потебня (1835–1891) та історик, культуролог, теолог Іван Огі єнко.

Понятійно9категоріальний апарат релігієзнавства

Власних понять, категорій релігієзнавство виробило мало, послуговуючись у своїх студіях як загальнофілософськими, конкретно науковими (психологічними, правовими та ін.), так і спеціальними теологічними категоріями.

До загальнофілософських належать категорії “буття”, “сві домість”, “пізнання”, “відображення”, “символ”, “істина”, “ома на”, “фантазія”, “суспільство”, “матеріальне і духовне виробни цтво”, “культура”, “відчуження”. Часто вдається воно до понять із царини логіки, етики, естетики: “знак”, “значення”, “суть”, “со вість”, “відповідальність”, “милосердя”, “співчуття”, “краса”. Із загальнонаукових найпоширенішими в релігієзнавстві є понят тя “система”, “структура”, “функція”, “роль”, “закон”.

З поміж конкретно наукових найчастіше використову ються поняття “епоха”, “право”, “ілюзія”, “віра”, “почуття”, “на стрій”, “страждання”, “спілкування”, “мова”, “життя”, “смерть”.

Найуживаніші релігієзнавчі поняття – “релігія”, “теоло гія”, “релігійний культ”, “церква”, “конфесія”, “храм”, “молит ва”, “теїзм”, “деїзм”, “пантеїзм”, “атеїзм”, “скептицизм”. Особ ливе місце посідають терміни “Бог”, “ангел”, “рай”, “бодхисат ва”, “карма” та ін. Окремі поняття відображають динаміку ре

37