ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

гуманізму, відповідальності перед суспільством, старанної праці, прагнення до миру тощо. Це, безумовно, позитивні риси чань буддизму.

Чань буддизм не засуджує практичну нерелігійну діяль ність, як це роблять багато буддистських шкіл. Навпаки, він намагається використати досягнення чаньської психотехніки для чисто практичних дій людини, для її безпосереднього існу вання в реальному світі. Це й тепер викликає інтерес до чань буддизму (і його продовженню – японському дзену) як до за собу вирішення сучасних практичних справ.

Релігія в історії Китаю

Війни китайських держав VI–III ст. до н.е. завершилися утворенням централізованої імперії династії Цінь (221–207 р. до н.е.). Потім існувала династія Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.).

Перехід Китаю від рабовласництва до феодальних поряд ків різними авторами датується часом від V ст. до н.е. до V ст. н.е. Мабуть, найбільш вірогідним є віднесення цього процесу до часу падіння династії Хань. Після більше трьохсот років виснажливих воєн установлюється царювання династії Суй (581–618), потім Тан (618–907). Сун (960–1279). У XIII– XIV ст. панували монгольська династія Юань. Китайська ди настія Мінь царювала з 1368 до 1644 р. З 1644 до 1912 р. царю вала маньчжурська династія Цін. За ці часи Китай пройшов історію переходу від рабовласницької держави до феодальної і потрапив під іноземне панування як колоніальна держава. З 1912 р. розпочалися революційні перетворення, які охопи ли майже все століття. Весь час до 1912 р. конфуціанство було офіційною ідеологією всіх імператорських династій, але не втрачали свого впливу даосизм та буддизм.

У цілому релігійний процес у Китаї був консервативним. Він поступово став на курс зростання тенденції до релігійного синкретизму. Але процес релігійної творчості не припинявся. Він і не міг припинитися, оскільки релігія – живий організм у суспільстві. Суспільний розвиток неминуче веде до релігієт ворення. Причому висхідною базою завжди є релігійні досяг

265

Лубський В.І., Лубська М.В.

нення народу. Так було і в Китаї. Це виявилося у виникненні другорядних релігійних сект.

Уже з ІІ ст. н.е. в середньовічному Китаї виникають сек тантські рухи. Такі секти даосистського напряму, як створена Чжан Цзюе організація Тайпіндао (“Шлях великої рівності”), що були детонатором повстання “Жовтих пов’язок” у 134 р., Чженідао (“Шлях істиного Єдиного”), Удоумідао (“Шлях п’я ти доу риса”) та ін. Вони зберегли свій вплив до середини

ХХст., а на Тайвані – й до нашого часу.

У402 р. Гуей Юань створив релігійне Братство Ляньше (“Товариство Лотоса”), яке піддавало народному трактуван ню буддійське вчення, демократизувало його. У кінці XV ст. відзначилася секта Лоцзяо (“Вчення Ло”) створена освіченим мирянином Ло Ціном (1443–1527), що вимагала від віруючих релігійного вдосконалення, виходячи з того, що рай, Небо та інше трансцендентне містяться в свідомості самої людини.

Пізніше, в XVI ст., впливовим був виступ філософа, дер жавного діяча Ван Янміна (1472–1529), який теж акцентував на можливості досягнення мудрості окремою особою шляхом власних інтелектуальних зусиль, а також вважав, що свою долю людина повинна створювати сама, а не тільки Небо. На основі вчення Ван Янміна утворилось чимало різних шкіл релігійно філософського плану.

Створення в Китаї централізованої імперії, яку очолюва ли кілька імператорських династій, наклало відбиток на про цес історичної еволюції в країні, еволюції, яка розтягнулася на період від ІІІ ст. до н.е. до ХХ ст. н.е. Повільна економічна і політична еволюція час від часу переривалася гострими соціа льними кризами, народними революційними рухами, динас тійними потрясіннями. У цей же час проходила еволюція ку льтури і досягнення цивілізаційної зрілості.

За свою трьохтисячолітню історію Китай зробив вагомий внесок у науку і техніку, пізнання людини і суспільства. Деякі видатні винаходи та відкриття в Китаї зроблені на декілька століть раніше, ніж у Європі. Велике піднесення переживали в свій час література і мистецтво, філософія, логіка і психологія.

266

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Але релігійний розвиток у Китаї не пішов по традиційному для світової спільноти шляху, шляху створення монотеїстич ної релігії. Він пішов по шляху релігійного синкретизму, три валому мирному співжиттю трьох основних релігій: конфуці анства, даосизму і буддизму з набранням етичних відтінків і досягнення віроповчальних та культових компромісів

Релігійний синкретизм неминуче прийшов і в китайське релігійне життя. Конфуціанство, даосизм і буддизм не могли не впливати один на одного. На вищому рівні серед ідеологів цих релігій ще зберігалася певна спеціалізація релігійних по шуків: конфуціанці мудрували, буддисти розмірковували над сутрами і вдавалися до тонкощів медитацій, даосисти винахо дили обереги й еліксири вічного життя. Що ж до релігійних низів, то тут синкретизм був загальним явищем. При потребі китаєць звертався до будь якого бога чи до всіх разом. В його уявленні всі боги були рівними, віротерпимість була голов ним принципом ставлення до них.

Але все ж при всьому цьому провідне становище в китай ському релігійному житі посідало конфуціанство.

Конфуціанський культ предків був доповнений буддій ським і даосистським вченням про рай та пекло. Буддизм і да осизм знайшли точки зіткнення у визнанні цінностей аскети зму, пустельництва та монастирського життя.

З кожного культу китаєць брав собі те, що відповідало його ідеологічним запитам, його релігійним потребам.

Відбулось поступове взаємопроникнення пантеонів трьох релігій. Одні й тісамі божества були об’єктом їхнього поклоніння, або відбувався процес ідентифікації різноймен них богів зі схожими функціями. Спільним для всіх трьох ре лігій було поважання імператорського культу.

Так поступово утвердилась релігія, яка об’єднала три ре лігійні вчення – сань цзяо.

Імператорська влада, зі свого боку, надавала підтримку цим релігіям, накладала свій відбиток на релігійні культи.

Формалізовані відносини між владою і підданими вияв лялися у відносинах віруючого і бога, до якого він звертався.

267

Лубський В.І., Лубська М.В.

Приносячи жертву, віруючий подавав богові листа, в яко му повідомляв, що він йому підносить (фактично і символіч но, наприклад, клаптик паперу замість злитків срібла, про які він писав у листі), і що він просить чи просто вимагає від ньо го. Цей лист спалювався разом із жертвою і, таким чином, до ходив до божества. При похованні в труну покійника вклада ли опис предметів, які мали супроводити його на тому світі. Культовий обряд набирав, таким чином, звичну для віруючо го офіційну форму.

Взагалі в розвитку релігійних культів у країні явно відчу валася тенденція до символізму, і держава цьому сприяла.

Втручалася державна влада в культові справи і безпосе редньо. Так, опозиційні до офіційних релігій культи оголошу валися непристойними – інь си, вони підлягали виправленню чи навіть забороні. Поступово було усунено криваві жертво приношення, екстатичні з ухилом до підсиленої сексуальності обряди зносин віруючих з божествами.

В імператорському Китаї склалася практика впроваджен ня офіційних культів з урахуванням вчень трьох основних релігій. Ці культи йшли шляхом раціонального підправлення традиційних культів з наголосом на обслуговуванні нагаль них політичних потреб. Цінська, а за нею певний час і Ушан ська династії встановила особливе поклоніння і жертвопри ношення п’яти божествам ді, наповнюючи містичним змістом розуміння цих ді як п’яти царів стародавності, п’яти кольорів, чотирьох сторін світу та їх центру, п’яти фаз світового кругоо бігу. Ханьський імператор диктатор Уді встановив поклонін ня божеству землі Хоуту, яке здійснювалося на п’яти вівтарях на острові серед озера, що символізувало центр всесвітньої (за китайським розумінням) Піднебесної імперії.

Особливої пишноти і складності набирали імператорські культи, які мали характер вшанування не тільки родинних предків, а й предків політичних. Офіційна ідеологія тут втру чалася в релігію. Релігія відверто використовувалася для ви правдання і обґрунтування певних політичних претензій. Збоку релігійних діячів та ідеологів не було ніякого запере

268

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

чення, а навпаки, сам зміст моральної позиції усіх трьох осно вних релігій зумовлював активну підтримку духовенством цих вимог імперської влади до релігії.

Сучасний Китай є багатонаціональною країною, в ній про живає 56 етнічних груп, з яких власне китайці становлять пе реважну більшість (близько 93% населення). Звідси і надзви чайна релігійна строкатість. Більшість ханьців сповідують да осизм (сюди офіційна китайська ідеологія включає і конфуці анство), народності хуей, уйгури, казахи, киргизи, татари уз беки, таджики, дунсяни, салари і баоань – іслам; тибетці, мон голи, тай і юнгури – ламаїзм і буддизм; мяо і яо – християнст во, орочі, евенки і даури – шаманство.

Складні політичні обставини розвитку демократичного Китаю постійно змінюють умови релігійного життя. Під час “культурної революції” (1965–1969) посилилися релігійні го ніння, особливо на буддизм. Тоді було ліквідовано всі буд дійські організації, монастирі, сплюндровано зруйновані мо настирі, знищувалися унікальні скульптури і дорогоцінні ма нускрипти, старовинні і сучасні книги, ченці піддавалися “пе ревихованню працею” буддійських діячів.

Запитання і завдання для закріплення знань

1.У чому полягають особливості релігійних систем Ста родавнього Китаю?

2.Як здійснювалась регламентація поведінки в Стародав ньому Китаї?

3.У чому полягав, за Конфуцієм, ідеал досконалої люди ни і як він вплинув на формування китайського суспільства?

4.Як ви гадаєте, чим є дао в китайській культурі – образом чи поняттям? Відповідь обґрунтуйте.

5.Наведіть приклади, які свідчили б про вплив китайсь ких релігійних систем на західно європейську культуру XVIII–XX ст.

269

Лубський В.І., Лубська М.В.

6. Які віросповідальні, моральні принципи конфуціанст ва забезпечили йому пріоритетність серед інших релігій, спо відуваних населенням Китаю?

Теми для рефератів

1.Конфуціанство в системі стародавньокитайського сві тогляду.

2.Дао і даосизм в Китаї (філософсько релігійний аналіз).

3.Вплив релігійних систем Китаю на західноєвропейську культуру.

4.Роль конфуціанства в розвитку китайського народу.

5.Особливості філософського даосизму.

Література

Васильев Л.С. История Востока. В 2 х т. – М., 1998. Васильев Л.С. История религий Востока. – М., 1988. Великие мыслители Востока. Выдающиеся мыслители,

философские и религиозные произведения Китая, Индии, Японии, Кореи, исламского мира / Под ред. Я.П. Мак Грила. – М., 1998.

Дао и даосизм в Китае. – М., 1992.

Дао де цзын. Книга пути и добродетели. Учение Лао Цзы. – К., 1992.

Иллюстрировання история религии: В 2 х т. – М., 1996. Конфуцианство в Китае. Проблема теории и практики. –

М., 1982.

Конфуций. Изречения. – М., 1994. Конфуций. Я верю в древность. – М., 1995.

Лао Цзы. Дао дэ цзин: Книга о пути к силе. – Красноярск, 1998.

Лобода Е.Б. Даосизм: история возникновения и развития. – М., 1993.

Религии Древнего Востока. – М., 1995.

270