Лубський В.І., Лубська М.В.

Розділ ІХ. ІНДУЇЗМ

На початку нашої ери в Північній Індії утворюється мо гутнє Кушанське царство, в якому виникає буддизм. З розпа дом цього царства підсилюється держава Маагадха, яка стає ядром імперії династії Гуптів. У IV ст. до цієї імперії входить майже вся Північна Індія, де в цей час утворюються свої менші, але досить міцні держави. У IV–V ст. держава Гуптів досягає найбільшого розквіту, в ній активно йде процес утвердження феодального ладу. Водночас це був процес витіснення будди зму з Індії і відродження індуїзму.

З V–VI ст. в Індії вже існує феодальний лад, в утвердженні якого виняткову роль відіграв індуїзм. Це вже був не той старий брахманізм кінця попереднього тисячоліття. Це був розвине ний пізній індуїзм, який тепер цілком лежить в основі сучасно го індуїзму. Отже, все що ми будемо бачити в індуїзмі, який від родився в Індії після згасання там буддизму, цілком відносить ся, з невеликими поправками, до сьогоднішнього індуїзму в Індії (його нині сповідує понад 80% населення країни).

Індуїзм не має конкретного засновника, але його історія знає чимало видатних діячів, які весь час поглиблювали віро вчення, впливали на його еволюцію.

Соціальні колізії в Індії середини І тис. до н.е. вели до гос трих суспільних конфліктів, ускладнених етнічною строкатіс тю. Економічна і політична кризи в індійському суспільстві доповнювались кризою релігії. Брахманізм як аристократич на релігія мав обмежені можливості впливу на народ, а його консерватизм гальмував назрілі фундаментальні зміни. Рап тово (це “раптово” тривало кілька століть) лінія розвитку кла сичної релігії індійської старовини переривається. Ні, ця релі гія не зникла раз і назавжди, не стерлася з пам’яті народної, не стала пам’яткою старовини. Вона просто відійшла в сутінки, поступилася місцем новій релігії індійської старовини, яка за

184

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

говорила мовою, потрібною новому часу. Цією релігією був буддизм. Почавши свій переможний хід у VI ст. до н.е., він охо пив усю Індію. Індія стала буддистською. А через тисячу років починається його занепад, до XII–XIII ст. він майже зникає, і лише один із сотні індійців називає себе буддистом. Проте ста родавні індійські релігійні вірування зберігалися, особливо в західній частині Індії. Коли ж почався занепад буддизму, саме в Західній Індії відбулось їх нове народження. Із середини І тисячоліття починається відродження традиційної релігії Вед, на цей раз уже під ім’ям індуїзму, який став національною ре лігією індійців.

Наприкінці І ст. н.е. індуїзм переважав буддизм на тери торії всієї Індії, він однаковою мірою задовольняв і широкі на родні маси, і елітарну верхівку, поглинувши релігію Будди.

Зникнення з арени духовного життя Індії буддизму і від родження індуїзму мали свої глибокі причини.

Буддизм виступав проти кастового поділу суспільства, в його розпорядженні були більш гнучкі засоби ідеологічного утвердження соціальних порядків. Але традиційно консерва тивному індійському суспільству ця гнучкість була непотріб на. Надзвичайно строкатому в соціальному і етнічному відно шенні суспільству касти підходили більше. Індуїзм добре об ґрунтував кастовий поділ, тому й здобув перевагу.

Щоб підсилити свою придатність обслуговувати феода льне суспільство, індуїзмові треба було використати досягнен ня буддизму, зокрема такі, як демократизм, звернення до кож ної людини, а не тільки до вищих каст тощо. І слід віддати йому належне – він зробив це блискуче.

Насамперед індуїзм у процесі свого відродження демокра тизував культ. Він ввів його публічне відправлення з участю народу, запровадив масові церемонії та обряди. За прикладом буддистів індуїстське духовенство не шкодує сил і грошей на будівництво грандіозних і пишних храмів. Розвивається індуї стська іконографія і скульптура. Демократизується і значно ро зширюється пантеон індуїстських богів, про що мова йтиме окре

185

Лубський В.І., Лубська М.В.

мо. І головне – демократизується і дедалі більше набирає націо нальних особливостей віровчення, індуїзм відновлює тради ційні доарійські вірування, в тому числі тотемістичні, культ при роди, зокрема води, містично еротичні культи.

Це принесло індуїзмові незаперечні переваги перед буд дизмом, прискорило поширення буддизму в інші країни Азії, створило індуїзмові неповторне національне обличчя і при несло перемогу. В індуїзмі нема священного канону, тобто ком плексу книг, що формують віровчення за волею Бога. У ньому широко використовується епос, він має богословську літера туру різного жанру, починаючи від філософських розвідок і закінчуючи жанром популярної літератури типу короткого оповідання, байки, приказки тощо.

Відродження індуїзму розпочалося з його проникнення в епос, це був один з найкращих шляхів проникнення в народ ну свідомість. Індійська культура законно пишається своїм народним епосом, серед якого перше місце посідають дві епічні поеми “Махабхарата” і “Рамаяна”, наскрізь просякнуті індуї стською ідеологією. Відомо, що в усіх народів у фіксуванні і збереженні релігійних ідей важливу роль відіграє створений народом епос. Так було і в Індії. Староіндійський епос є, як і всюди, енциклопедією життя того часу, містить він у собі й численні релігійні уявлення та ідеї.

Найстародавніший індійський епос – це Махабхарата (“Розповідь про великих Бхаратів”). Махабхарата бере свої витоки десь у 2 ій половині ІІ тис. до н.е., але остаточного ви гляду набрала в середині 1 тис. н.е. Записана вона на санск риті. Змістом Махабхарати є розповідь про братовбивчу між родову і міжплемінну боротьбу. До складу цієї поеми входить, маючи особливе значення, ще одна поема “Бхагавад Гіта” (“Пі сня Славетного”, чи “Пісня Бога”). Вона розповідає про под виги народного героя Крішни, потім оголошеного перевтілен ням, Вішну, який здійснив це перевтілення щоб урятувати племена, що знищують один одного в міжусобній боротьбі.

Другим видатним твором стародавньої Індії є “Рамаяна”. Її написав в IV ст. до н.е. поет Вальмікі у Східній Індії. У “Рама

186

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

яні” розповідається про подвиги народного героя Рами. В ос нові її лежать події, пов’язані з просуванням аріїв у Північну Індію і на острів Ланка (тепер Шрі Ланка). Рама – це не бог, це герой, який вступив у боротьбу з демоном Раваною, щоб зві льнити свою дружину Сіту. Але вже і в “Рамаяні” Рама набли жається до богів. Поема завершується розповіддю про те, як Рама зі своїми наближеними скупався у священній річці Са раю і відправився на небо в божественних небесних колісни цях, де набрав вигляду Вішну.

Обожнення Крішни і Рами було обґрунтовано в особли вих богословських текстах пуранах, які виникли вже в 2 ій половині І тисячоліття. Кожна пурана присвячена тому чи іншому індуїстському богові і в комплексі з описом звер шень цих богів викладає віроповчальні принципи індуїзму. Пурани теж зберігають форму епічних творів. Як і весь епос стародавньої Індії, він написаний на санскриті.

З “Махабхарати” і “Рамаяни” та з пуран ми черпаємо ба гату інформацію про релігійні новації індуїзму порівняно зі старим брахманізмом.

Віровчення та основні напрями індуїзму

Головним мотивом віровчення, як і в брахманізмі, в інду їзмі залишається концепція переселення, перевтілення люд ської душі. Вона ускладнюється міркуваннями про те, що інди відуальна людська душа Атман (це людське “Я”) весь час хоче з’єднатися з духовним Абсолютом – Брахмою (світовою ду шею). Це верховне божество, Брахма, Абсолют, є водночас і безсмертним духом і знаходиться в душі людини, остання – це часточка Абсолюту. Тобто бог живе і поза людиною, і в са мій людині. Смисл життя людини – в осягненні цього Абсолю та, в злитті індивідуальної душі з ним. В Бхагаватхі вказується на три шляхи цього з’єднання: шлях добрих справ, шлях лю бові (бхакті) і шлях знання. На цих шляхах кожна людина му сить суворо додержувати правил життя своєї касти. Вона має в усьому покладатися на Бога, виконуючи ці правила, і Бог

187

Лубський В.І., Лубська М.В.

приведе її до себе. В індуїзмі подальший розвиток одержало вчення про перевтілення (переселення) душ, яке зародилося ще в брахманізмі. Це перевтілення душі в тіло новонародже ного відбувається після смерті. Кінцевою метою перевтілення є його повне припинення – мокша, злиття душі людини Атма на з Абсолютом.

Належність людини до тієї чи іншої касти пояснювалося поведінкою людини, в тілі якої, в попередньому перевтіленні, вона перебувала, наскільки вона додержувалася закону (дхар ми) тієї касти, до якої належала. Після смерті людини діє карма і визначається перевтілення чи в краще – в тіло людини вищої касти, чи в гірше – в тіло людини нижчої касти або в тіло твари ни чи навіть у якусь річ. Оскільки звинувачення будь кого в порушенні дхарми в минулому житті довести неможливо, вони все таки сприймаються як такі, що були, і віруючому не залиша ється нічого ішного, як ретельно дотримуватися норм поведін ки, які встановлюються для нього його кастовим станом, щоб сподіватися на краще втілення його душі в майбутньому.

Поява нових професій, утворення нових каст шляхом включення до них цілих племен, зміна умов життя із суспіль ного на міське, міграції та ряд інших причин привели до вини кнення великої кількості нових каст. Усучасній Індії їх налі чується понад 2 тисячі. Непорушними залишились привілеї двох найвищих каст – брахманів і кштаріїв, у інших з’явилися специфічні права і обов’язки. Гострота кастової проблеми ускладнює життя індійського суспільства. Особливо це стосу ється каст так званих недоторканних – найнижчих шарів сус пільства. Раніше індуїзм дбав лише про утримання їх під вла дою традицій і звичаїв, релігійно забезпечував збереження їх низького стану. Це, між іншим, створювало умови для успіш ного навернення їх в інші релігії. Тепер прогресивні кола індій ського суспільства намагаються змінити релігійно правовий статус нижчих каст. Звідси – нові релігійно догматичні уста новки в цій галузі, хоч становище в цій справі в цілому істотно не змінилося. Вченням перевтілення душі індуїзм і тепер на

188

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

магається вирішити кастову проблему. Індуїзм відновлював ся поновлення м авторитету давніх богів.

На відміну від ведизму, в якому не було чіткої ієрархії бо жеств, в індуїзмі на перший план висувається бог творець. Особливу роль почали відігравати культи богів Брахми, Віш ну і Шиви.

Анімістичні уявлення в системі індуїзму були надзвичай но різноманітні і досить розвинені. У цьому плані індуїзм ви глядає як релігія універсального одухотворення природи і су спільства. Він успадкував всіх богів ведичної релігії і брахма нізму, але вчинив, так би мовити, реконструкцію цього склад ного політеїстичного пантеону і ще більше ускладнив його, вводячи принцип аватари – перевтілення одних богів в інших. У пантеоні індуїзму, згідно з традицією, нараховується близь ко трьох мільйонів божеств. Інші індуїсти зводять їх кількість лише до трьох тисяч. А ще інші вважають богами тільки вже названих вище Брахму, Шиву і Вішну.

Брахма вважався творцем і управителем світу, але він, створивши світ, вичерпав свої функції. Індуїстський міф роз повідає, що Одвічний Дух створив води, кинув у них сім’я, яке перетворилося на велике золоте яйце і сам народився з цього яйця у вигляді творця світу, Брахми, а разом з ним з’явилися зародки і всього світу, всіх живих істот. Таким чином, Брахма тільки реалізував творчі можливості Одвічного Духу, ставши його продовженням. Безпосередніми ж керівниками і упо рядниками світу в індуїзмі вважають Вішну і Шиву. Таке віру вання привело до появи двох основних напрямів в індуїзмі – вішнуїзму та шиваїзму.

Вішнуїзм

Початок виникнення вішнуїзму відносять до III–IV ст., коли з’явилися пурани – збірники міфологічних сюжетів та ритуальних приписів.

Бог Вішну згадується ще в Ригведі, там він виступає як скромний покровитель землеробства і скотарства, а також чо ловічої сили для продовження роду. В боротьбі вищого ведич

189

Лубський В.І., Лубська М.В.

ного бога Індіри з його ворогом Врітрою Вішну надає Індірі вирішальну допомогу. Ім’я його також належить до одного з імен бога Сонця. Вважають, що він взагалі, так би мовити, “до арійського походження”, що це ім’я якогось дравідського бо жества. Поступово зростає авторитет Вішну в Упанішадах. І вже незаперечно вказується на його верховність серед богів у “Махабхараті”, там його допомога богові Індірі виступає як успадкування верховенства. Саме в “Махабхараті” висловлю ється ідея аватари (зниження, спускання) – сходження боже ства на землю, втілення його в земну форму. Вішну перевтілю вався 24 рази, десять з них вважаються найбільш важливими.

Перше перевтілення Матсья аватора пов’язано із всес вітнім потопом, який мав знищити всіх людей на Землі. Віш ну, аби врятувати людство, надіслав благочестивому Ману ко вчег. Зробив він це, перевтілившись у велику рибу, до рогу якої був прив’язаний ковчег. Разом із врятуванням благочес тивого Ману були врятовані і Веди.

Друге перевтілення Вішну відбулося тоді, коли в боротьбі богів з демонами останні стали брати гору. Боги попросили у Вішну напій безсмертя (амриту). Для цього треба було збити океан так, як збивають молоко для одержання масла.

У третьому перевтіленні Вішну був вепром Варахаром, що врятував Землю, яка потопала в океані – він підняв Землю на своїх іклах.

Четвертого разу Вішну став людиною левом Нрісінхом, який переміг демона, що нищив богів і якого не могли вбити ні Бог, ні людина, ні тварина. Нрісінх одночасно був трьома ними.

П’яте перевтілення було знову пов’язане з рятуванням світу від демонів. Демон Балі захопив усі три світи: підзем ний, земний і небесний. Жар охопив усіх богів, їм не було міс ця в світі. Тоді Вішну перетворився на вамана карлика, при йшов до Балі і попросив у нього стільки землі, скільки вміс тять його три кроки. Балі змилостивився. Карлик, маючи над природні можливості, ступив з неба на землю, а Балі змуше ний був оселитися під землею.

190

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Ушостому перевтіленні Вішну діє вже на землі. Між бра хманам і кшатріями точилася боротьба за владу. Щоб допомо гти першим, Вішну перетворився на брахмана Парашураму (“Рама з сокирою”), 21 раз він ставав на прю з кшатріями і на решті переміг. Далі Вішну перевтілюється у Раму, який пере міг злого демона ракшасу Равана (розповідь про подвиги Рами лягла в основу славнозвісної поеми “Рамаяна”).

Увосьмому перетворенні Вішну постає в образі Крішни – героя племені удавів. Ця аватара – одна з найпопулярніших, а Крішна став улюбленим персонажем багатьох творів. Культ Крішни набув такої популярності, що його послідовники ви ділились у самостійну гілку – крішнаїзм.

Дев’ята аватара – в образі Будди – результат включення в індуїзм буддійських уявлень. Десята – у вигляді Калки – відо бражає уявлення про те, що Вішну в кінці віку Калі з’явиться у вигляді вершника і зруйнує всі нещастя, відновить лад і спра ведливість на землі.

Упізньому індуїзмі культ Вішну поступово набуває дедалі більшого значення, його образ витісняє не тільки дрібніших богів, а й самого Брахму. Брахма зробив свою справу – створив світ, тепер головна роль належить його охоронцеві – Вішну.

Розвиток вішнуїзму в середині І тис. до н.е. відзначився появою в ньому тенденції до монотеїзму, що знайшло вираз у приниженні авторитету численних нижчих богів. Внаслідок цього виник рух бхакті, ідея якого – особлива любов, довір’я до бога, внутрішня релігійність, яка не потребує старанного дотримання ритуальних положень, а якраз останнє так харак терне для індуїзму. Можливість звернення до бога без допо моги жерців і жертв була демократичним проголошенням рів ності всіх віруючих перед богом. Рух бхакті набрав значного поширення в XII–XVII ст. У XIV ст. було створено священну книгу руху – Бхатіратнавалі. Були й інші сектантські рухи. Так,

уХІІ ст. релігійний діяч Рамануджа (пом. у 1137 р.) став засно вником секти шрівайшнавів, яка додержувалась бхактійських принципів. Секта існує ще й досі серед численних вішнуїстсь

191