ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
будував 40 церков, в основному, у Молдавії. Румунський уряд вжив строгих заходів по припиненню руху: перед початком Другої світової війни всі старостильні церкви були закриті. Після війни Глікерий відновив свої зусилля, і більше полови ни церков було знову відкрите. Комуністи дозволили руху вижити, хоча час від часу й піддавали його гонінням. В 1955 році збіглий на спочинок румунський православний мит рополит Галактіон Кордун примкнув до старостильників, пос тавляючи їм священиків. Він самостійно поставив трьох нових єпископів, установивши, таким чином, безперервну ієрархію. Румунські старостильники, на відміну від грецьких, не перетер піли розколів. Сьогодні, як думають, румунські старостильники нараховують 500 000 віруючих. В 1998 році в цій Церкві було 6 єпископів, 119 священиків, 30 дияконів, 218 ченців, 427 чер ниць, 110 приходів й 13 більших чернечих громад (6 чоловічих й 7 жіночих). Першоієрарх митрополит Власій (обраний в 1992 році) має резиденцію в Преображенському монастирі в Слэ тьоарі, духовному й адміністративному центрі Церкви.
Старостильна Православна Церква існує й у Болгарії, де патріарх в 1960 х роках ввів новий календар. Болгарських ста ростильників очолює єпископ Тріадицкий Фотій (народився в 1956 році, хіротонісован в 1993 році), це досить велика гро мада. До неї ставляться 19 священиків, 3 диякона, 17 приходів, 9 каплиць, один жіночий монастир (25 черниць) і один чолові чий (20 ченців). Адміністративний центр Церкви – у Софії.
Старостильники Румунії й Болгарії, помірні старостиль никн Греції, очолювані митрополитом Кіпріаном, і Російська Православна Церква Закордоном перебувають у повному лі тургічному спілкуванні.
Східно9католицькі церкви
Розрив між латинською й візантійською Церквами, сим волом якого виявилося взаємне відлучення єпископів Риму й Константинополя в 1054 році, простим людям на Сході став очевидний після захоплення в 1204 році латинянами хресто
535
Лубський В.І., Лубська М.В.
носцями Константинополя. Спроби відновити єдність вжи вали на II Ліонському соборі 1274 року й на Ферраро Флорен тийському соборі 1439 року, але жодна з них не увінчалася успіхом.
Згодом у Римі було розроблене навчання про Церкви, по якому всі помісні Церкви повинні перебувати під безпосеред ньою юрисдикцією папи Римського. Це, у свою чергу, мало на увазі, що Церкви, що не перебувають під його юрисдикцією, можуть стати об’єктом місіонерської діяльності, націленої на те, щоб привести їх у спілкування з Римською Церквою.
Одночасно із цим розроблялося поняття «обряд», відпо відно до якого групи східних християн, що підтвердили свою єдність із Католицькою Церквою, вправі були зберігати свою літургічну традицію й канонічну дисципліну.
Такого роду місіонерська діяльність, що нерідко підтри мували католицькі уряди країн, де православні перебували в меншостях, була спрямована на всі Православні Церкви. У результаті, невеликі групи віруючих практично всіх цих Цер ков приєдналися до Риму. Слід зазначити, що далеко не всі приєднання були плодом діяльності католицьких місіонерів. Наприклад, виникнення Болгарської Греко католицької Цер кви поязано зі спонтанним рухом православних до Рима, а ліванські мароніти стверджують, що їх літургічне спілкування з Римом взагалі не припинялося. Залежно від обставин, ці при єднання так чи інакше були пов’язані з латинізацією, тобто із прийняттям ряду практик і поглядів, характерних для латин ської Церкви. Як наслідок, що приєдналися Церкви найчасті ше втрачали зв’язок зі своїми духовними коріннями.
Так, настільки важлива для православної духовності чер неча традиція зникла в більшості Східно католицьких Церков, хоча релігійне життя тривало у формі конгрегації, що беруть за зразок латинські апостоличні громади. Після II Ватикансько го собору вживають зусилля виправити таке положення.
Всі ці Церкви ввійшли в юрисдикцію папи Римського че рез Конгрегацію для Східних Церков, одне з відділенні Римсь
536
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
кої курії. Вона виникла в 1862 році в рамках служби Propaganda Fide (Поширення Віри), що займається місіонерською діяль ністю Церкви, і в 1917 році була перетворена папою Бенедик том XV в автономну Конгрегацію. Стосовно духівництва й мирян у Східно католицьких Церквах вона грає таку ж роль, яку іншої служби курії грають відносно латинської Церкви.
Східна Когрегація патронує відомий Папський Східний Інститут у Римі (the Pontifical Oriental Institute), що перебу ває під керівництвом єзуїтів і має одні із кращих у світі бібліо тек по Східному християнству.
Необхідно згадати, що в минулому Східно католицькі Церкви звичайно називалися «уніатськими», але цей термін сприймається сьогодні як образливий, а тому його більше не використовують.
Для більшості православних ці Церкви – перешкода на шляху примирення Католицької й Православної Церков. Вони думають, що одне вже їхнє існування свідчить про за перечення католиками Православної Церкви як Церкви, що таке об’єднання православних з католиками породжено ба жанням розколоти місцеві православні громади. Вони ба чать у членах Східних Церков або православних, чиє пере бування в Католицькій Церкві – ненормальне явище, ви кликане зовнішнім насильством, або католиків, що причи няються православними для того щоб звернути православ них у католицтво.
Один з документів II Ватиканського собору Orientaiium Ecclesiarum стосується Східно католицьких Церков. Він за тверджує їхню рівність із латинською Церквою й призиває Східних католиків заново відкрити свої самобутні традиції, а також підкреслює особливе покликання східних католиків у справі встановлення екуменичних відносин із православ’ям.
Церковне життя в Східно католицьких Церквах управ ляються відповідно до Кодексу канонів Східних Церков, об народуваному папою Иоаннам Павлом II 18 жовтня 1990 року й набувший силу закону 1 жовтня 1991 року. Відповідно до
537
Лубський В.І., Лубська М.В.
нового Східного Кодексу, Східно католицькі Церкви підроз діляються на 4 категорії:
1)патріарші (Халдейська, Вірменська, Коптська, Сірійсь ка, Маронітська й Мелькітська Церкви);
2)головні архієпископальні (Українська й Сіро Малабар ська Католицькі Церкви);
3)ті що мають статус митрополій (Ефіопська, Сіро Мала нкарська, Румунської й Американська Русинська Церкви);
4)інші (Болгарська, Грецька, Угорська, Італо Албанська
йСловацька Церкви, а також діоцез, що поширюється на всю колишню Югославію). Білоруські, Албанські, Грузинські й Російська Східно католицькі Церкви не мають духовної ієрархії.
Кожна зі Східно католицьких патріарших Церков має право мати свого патріарха. Він обирається синодом єписко пів даної Церкви й негайно проголошується і інтронизується, після чого просить церковного спілкування в папи. Синоди патріарших Церков обирають єпископів для діоцезів на тери торії патріархії із числа кандидатів, затверджених Римом. Якщо обраний єпископ не був попередньо схвалений курією, необ хідно одержати згоду папи на його твердження безпосеред ньо перед поставлянням.
Головний архієпископ обирається так само, як і патріарх, але перед інтронізацією його обрання повинне бути підтвер джене Римським первосвящеником. Митрополити признача ються папою, що вибирає їх із трьох кандидатів, представле них йому собором єпископів даної Церкви.
Нижченаведена інформація про Східно католицькі Цер кви згрупована по їхньому походженню. Список відкривають Церкви, які не мають прямих некатолицьких корінь, потім ви пливають Католицькі Церкви, які відокремилися від Ассірій ської Церкви Сходу, від Древніх Східних Церков й, нарешті, від Православної Церкви.
Конгрегація для Орієнтальних Церков
538