ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Даосизм

Провідна ідея даосизму полягає в тому, що природа і сус пільство, кожна людина окремо – усі вони підлягають не Небу, а загальному закону, дао, який вносить порядок у хаос речей. Дао має об’єктивний характер. Порушення дао викликає не нормальний стан, особливо це видно в житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао.

Дао – це не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не має особистого характеру, але пере дувало всім особам. Дао – першопочаток всього, в тому числі і Неба, з нього все почалося, ним усе закінчиться, воно регулює все існуюче.

Отже, дао – це загальний закон природи, джерело матері ального і духовного буття, а разом з тим і їх мета.

Дао не сприймається безпосередньо, воно поза відчуття ми людини. Тому можна сказати, що все, що ми відчуємо – це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Для людини надзвичайно важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спочатку існувало абсолютно, але невиразно, а тепер його сутність розкрита мислителями для людей, люди мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Це буде добро і для людей, і для держави.

Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, а вони виявляються через “д” – доброчесність, там де вона є, там діє дао, той, хто доброчесний, той виконує закон дао. Через пізнан ня дао відбувається повернення людини до світової гармонії, до злиття людини з природою. Усі порушення нормального ходу речей у природі – посуха, повінь, буревій тощо – порушення її гармонії. Несправедливість, порушення суспільного порядку – теж порушення гармонії, але вже в суспільстві. Потрібна дія дао, щоб усунути ці порушення. Втручання людини тут недопусти ме. Людина повинна дотримуватися принципу недіяння. Ось тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке від дає людину у владу природного ходу речей.

259

Лубський В.І., Лубська М.В.

Якщо відкинути заклики до соціальної пасивності, які су перечать людській природі і просто неможливі в суспільстві, де людина не може не діяти, то моральні заклики даосизму заслу говують схвалення, це – продуктивний злет людської думки.

Складнішою постає справа з релігією, яка виникла на ос нові філософських міркувань Лаоцзи.

Даосизм тривалий час виступав лише як філософська кон цепція. Ідея дао більш менш точно схоплювала загальний зв’я зок явищ і предметів об’єктивного світу, наближалась до розу міння причинності, до визнання об’єктивності закономірнос тей світу. Але водночас дао розумілось і як духовна першоос нова речей. Отже, філософію даосизму не можна цілком відне сти ні до матеріалізму, ні до ідеалізму.

Невиразно виступає в даосизмі й ідея надприродного. Тому даосизм у тому вигляді, в якому він вийшов з поглядів безпосередніх учнів Лаоцзи, релігією ще не був. І справді, він зовсім не був пов’язаний з релігійним культом, тоді як Конфу цій своє вчення пов’язував саме з ним.

На думку дослідників історії китайської релігії, даосизм набрав релігійних рис не раніше, як через п’ятсот років після смерті Лаоцзи.

Перетворившись на релігію, даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію і фетишизм народних куль тів та шаманських вірувань.

Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юйхуан. За даосистською міфологією, його походження зем не – це імператор глибокої стародавності, який добровільно залишив престол, став пустельником, допомагав у всьому лю дям, а потім перетворився на нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом.

Він має стежити за дотриманням справедливості, судити всіх після смерті. Усе, до чого доторкнувся Юйхуан і його пос лідовники, – безсмертні святі, священне. Лаоська міфологія пе релічує цих святих, а потім святі гори, печери, річки, дерева тощо.

Ще однією важливою істотою даоського пантеону є боги ня Західного неба Сіванму. Живе вона в палаці в горах Кунь

260

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

лунь, на краю світу, де немає ніякого життя. Вона володіє пе рсиковими садами. Це – плоди безсмертя. Усі, хто живе в її палаці, – безсмертні. Сіванму уособлює жіноче начало – інь, її чоловік, князь Сходу Дун Ванчун– ян. У Сіванму раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, тоді відбувається урочистий бал.

Ідея безсмертя та вічної молодості, чи, принаймні, довго ліття, посідає значне місце в даоському віровченні.

Людина є об’єктом дії 33 тисяч духів, їхню дію треба спря мовувати на довголіття, чому служать численні талісмани, ле генди, замовляння, ворожіння тощо. На це спрямовані і спеці альні фізичні вправи, системи дихання, харчові норми, які мі стять раціональний досвід і заслуговують уваги, хоч у даосизмі вони оповиті містикою.

Коли в Китаї з’явився буддизм, даосизм запозичив у ньо го багато елементів культу: врочисті богослужіння, ведичні храми, численне духовенство з монашеством. Він набирає пе вної організаційної системи і стає церквою.

Про даоське духовенство слід сказати окремо. Якщо кон фуціанський культ здебільшого мав родинний, домашній ха рактер, то даоський, вимагаючи значної жрецької кваліфікації і складних технічних умов для свого відправлення, потребу вав для цього спеціального місця і фахівців. У великих монас тирях і храмах складалося вище духовенство. Його представ ники проходили тривалий термін навчання, мали ґрунтовну духовну освіту, оволодівали також медичними й іншими знан нями, засобами психологічного впливу на людей. Вони вивча ли стародавні книги, а також усну традицію. Це була добре пі дготовлена духовна еліта. Це вони ускладнювали і розвивали даоський культ. Вони ж робили і істотний внесок у розвиток китайської культури.

На відміну від них, нижче духовенство було далеким від даоського богослов’я, їх культові практики були на рівні реме сла. Вони знали безліч прийомів і засобів ворожіння, вдавали ся до шаманства, не гребували містифікацією і обманом, спе кулюючи на марновірстві своїх клієнтів.

261

Лубський В.І., Лубська М.В.

Буддизм у Китаї

Буддизм з’явився в Китаї за імператора Мін Ді династії Хань у часи посилення зв’язків західних земель Китаю із Се редньою Азією, звідки й з’явилися перші буддійські ченці та буддійські книги. Він став поширюватися у формі хінаяни, але проіснував недовго. Друга хвиля поширення буддизму в Китаї мала місце на початку V ст. уже у вигляді махаяни. Згодом різ ниця між цими двома течіями експортованої релігії зникла внаслідок “китаїзації” буддизму, яка полягала у проникненні в буддизм конфуціанських даоських ідей і в практичному злитті культів цих трьох релігій.

Уже в кінці IV ст. буддизм набирає статусу державної ре лігії, але без переваг над іншими релігіями. Та для буддизму, щоб швидко поширити свій вплив, і цього було досить.

V–VI ст. часто називають золотим віком буддизму в Китаї. У IV–VI ст. буддійські монастирі активно розширюють свої землеволодіння, особливо на півночі Китаю. До VI ст. там налічувалось близько 30 тис. буддійських монастирів з 2 млн ченців. На півдні Китаю в VI ст. було 2846 монастирів з

82 700 ченцями.

Зполітичних міркувань іноді буддизм обмежувався. Так,

у842–845 рр. за імператорськими указами було закрито 4600 монастирів, зруйновано 40 тис. буддійських храмів, роз стрижено 260 тис. ченців.

Втім при першій же можливості він надолужував прогая не. Зокрема, зріс авторитет буддизму під час панування мон гольської династії Юань. У 1221 р. кількість буддійських монас тирів і храмів становила понад 40 тис. з майже 500 тис. ченців.

Але поряд з буддизмом не здавало своїх позицій і конфу ціанство. Імператор Чжу Юаньчжан, незважаючи на те, що сам був буддійським монахом, обмежив політичний вплив будди зму і даосизму і оголосив ідеологічною основою своєї держави конфуціанство. Коли після перевороту 1402 р. до влади при йшов уряд Чжу Ді, знову було підкреслено, що великі закони

262

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

управління державою були відкриті Конфуцієм і вони не мо жуть бути змінені.

Поява буддизму в Китаї не зустріла опору з боку конфу ціанства і даосизму. Впевненість китайців у тому, що Піднебе сна держава є центром Всесвіту робила непохитними їх пере конання в тому, що їх релігії є найістиніші в світі. І вони охоче йшли на зближення з “варварами”. Будда швидко був включе ний у даоський пантеон. Буддійських уявлень про душу, по тойбічний світ, рай і пекло бракувало даосам. Щодо мораль них принципів, то в усіх трьох релігіях вони були співзвучні. Відбувся процес взаємопроникнення пантеонів.

Буддизм у Китаї відчув на собі повагу китайців до свого добробуту. Злиденність ченців стала примарною. Пишність і врочистість буддійського культу знайшла розуміння. Буд дійські монастирі були не тільки релігійними центрами куль тури, а й дбайливими господарями, з міцним господарством із великою кількістю рабів та залежних селян. При цьому це були не прийшлі люди, а ті самі китайці, які тільки змінили віру, але аж ніяк не втратили свого національного менталітету. Тому в умовах уже існуючої терпимості двох релігій одна до одної проблеми відношень з третьою майже не виникало.

Якщо в галузі догматичній при вирішенні взаємовідно син ще доводилося зустрічатися з тими чи іншими проблема ми, то в галузі практичного релігійного життя вони зникли ві дразу. Невдовзі віруючі, не дуже добре розуміючись на бого словських тонкощах, дійшли до практичного ототожнення всіх трьох релігій. У будь якому храмі можна було звертатись до будь якого бога з будь яким зверненням. При чому конфу ціанство брало на себе вирішення етичних, соціальних і полі тичних проблем віруючих, буддизм пропонував релігійну ро зраду, даосизм задовольняв бажане фантастично міфологіч не пояснення світу. Це підвищувало релігійний сервіс.

І все це не заважало буддизму продовжувати свій внут рішній розвиток. У буддизмі йшов процес утворення різних сект, відгалужень, шкіл, напрямів, течій, які знаходили важ ливі для себе нюанси трактування віровчень чи культових

263

Лубський В.І., Лубська М.В.

положень, які відрізняли їх від інших, призводили до принци пових розбіжностей, але зовсім не були приводом до релігій ної боротьби, а спокійно сприймалися дискутуючими сторо нами, не заважаючи їх мирному співіснуванню.

Серед численних буддійських сект у Китаї знайшла ви знання секта Чань, учення якої поширив у Китаї в VI ст. індій ський чернець Бодхіхарма.

Суть учення чань полягає в тому, що для звернення до Бога потрібен не розгалужений і розвинений культ, а відпові дний внутрішній духовний стан людини.

Пошуки релігійної істини, за цим ученням, полягають не у винайденні культових хитрощів, не в молитвах, заклинан нях і обрядах. Чань вважає, що істину висловити людською мовою неможливо, слово безсиле перед глибиною істини, інте лект не може виявити себе в словах, потрібне внутрішнє розу міння без слів. Істина – у пошуках внутрішнього спілкування з божеством. Для цього необхідна внутрішня зосередженість, яка приведе до раптового осяяння. Таке зосередження дістало назву медитації, дхіани. Від цього санскритського слова і піш ло китайське – чань.

Чань буддизм оперує канонами “хитрих” запитань, які ставлять під сумнів можливість раціонального мислення. Наш розум здатний точно визначити предмети і явища світу, а коли у нього виникають утруднення в цьому, то це його не неспроможність, а ознака того, що процес пізнання ще не за вершився.

Але канон, на думку чань буддистів, свідчить про неспро можність розуму. Тоді його замінить раптове осяяння дау, воно може бути висловлене в словах, але без відповідного сми слу, бо цей смисл зрозумілий лише самому осяяному. Якщо людина вірить у такі побудови, то залишається побажати їй успіху в житті без розуму, бо це дуже нелегко.

Чань буддизм пропонує різні форми дхіани, це вже спра ва культової психотехніки. Необхідним фактором успішної дхіани чень буддизм вважає дотримання високої моральності,

264