ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
цезах Ернакулам і Чанганачеррі. 16 грудня 1992 року папа Іоанн Павло И привласнив Сіро Малабарської Церкви статус Головної Архієпископії й призначив кардинала Ернакулам Ангамальського Антонія Падіяра першим головним архієпис копом. Після того як у середині 1998 року він пішов на спочи нок, його місце залишалося вакантним. Архієпископ Варкей Витхаятхил був призначений апостоличним адміністратором Церкви sede vacante et ad nutum Sanctae Sedis.
МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ІНДІЯ, ПЕРЕВАЖНО ШТАТ КЕРАЛА ГЛАВА: [АРХІЄПИСКОП ВАРКЕЙ ВИТХАЯТХИЛ, АДМІНІСТ
РАТОР] ТИТУЛ: ГОЛОВНИЙ АРХІЄПИСКОП ЕРНАКУЛАМ АНГАМАЛЬ
СЬКИЙ РЕЗИДЕНЦІЯ: ЕРНАКУЛАМ (ІНДІЯ)
ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 3 886 000
Вірменська Католицька Церква
Хрестоносці латиняни встановили тісні контакти з Вір менською Апостольською Церквою в XII столітті, коли прохо дили через вірменське царство в Киликії на шляху у Святу Землю. Союз між хрестоносцями й вірменським царем привів в 1198 році до підпису між двома Церквами унії. Ця унія, що не була прийнята вірменами поза Киликії, закінчилася із завою ванням в 1375 році Вірменського царства татаро монголами. 22 листопада 1439 року на Флорентійському соборі був обна родуваний декрет Exultate Deo про поновлення унії з Вірмен ською Апостольською Церквою, і хоча ніяких негайних резуль татів він не дав, декрет послужив догматичною підставою для майбутньої Вірменської Католицької Церкви.
Місіонерська діяльність католиків серед вірменів почала ся ще раніше, проводили її так називані «брати унії» – засно вана в 1320 році (нині не існуюча) вірменська чернеча грома да, пов’язана з домініканцями. Із часом розкидані, але чисель но зростаючі вірменські католицькі громади стали просити для себе церковної ієрархії й власного патріарха. В 1742 році папа Бенедикт XIV затвердив колишнього вірменського апостоли
547
Лубський В.І., Лубська М.В.
чного єпископа Авраама Ардзівяна (1679–1749) патріархом Килікійскої Вірменії з резиденцією в Лівані і юрисдикцією над вірмено католиками в південних провінціях Османської імперії. Вірмени, що жили на півночі, як і раніше окормлялися латинським апостоличним вікарієм у Константинополі. Но вий патріарх став іменувати себе Авраам П’єр I, і всі, хто успа дковував йому, також уводили у свій церковний титул ім’я П’єр (Петро).
Політико адміністративна система турок надавала наці ональним меншостям адміністративну автономію під керуван ням релігійних лідерів (система міллетів), у результаті всі вір мени католики опинилися під цивільним керуванням вірмен ського апостольського патріарха в Константинополі. Це при вело до цілого ряду труднощів для вірменів католиків і навіть до гонінь, що продовжувалися до 1829 року, коли під тиском Франції турецький уряд дозволило їм організуватися у вигляді окремої адміністративної одиниці (міллета) зі своїм архієпис копом у Константинополі. В 1846 році цей архієпископ був наділений правами цивільного керування.
Ненормальне положення речей, при якому архієпископ у Константинополі представляв цивільну й церковну владу, а патріарх – духовний лідер Церкви – перебував у Лівані, було усунуто в 1867 році, коли папа Пій IX об’єднав два престоли і перевів резиденцію патріарха в Константинополь.
Учинена наприкінці Першої світової війни турками різа нина нанесла жорстоку втрату вірменській католицькій гро маді: загинули 7 єпископів, 130 священиків, 47 черниць і біль ше 100 000 мирян. У зв’язку з різким зменшенням вірменської громади в Туреччині, Вірмено католицький Синод, що зібра вся в Римі в 1928 році, ухвалив знову перенести патріархат у Ліван (у Бейрут), а Константинополю (Стамбулу) дати статус архієпископії.
Декілько громад вірмено католиків проживало в тій час тині історичної Вірменії, що в 1823 році ввійшла до складу Росії. В 1850 році Пій IX заснував Артвінську єпархію для всіх вірме
548
ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ
но католиків, що проживають на території Російської імперії. Однак протидія царського уряду східному католицизму приве ло до того, що ця єпархія з’явилася тільки через 40 років.
В1912 році вірмено католики Російської Імперії вияви лися під юрисдикцією латинського єпископа, що перебував у далекому Тирасполі. При комуністах вірмено католики були зовсім подавлені, і тільки після знаходження Вірменією
в1991 році незалежності знову виникли громади вірмено като ликів. 13 липня 1991 року папська курія заснувала ординаріат для вірмено католиків у Східній Європі в Гюмрі (Вірменія).
Улистопаді 1992 року в Римі зібрався Синод вірмено католицьких єпископів, він розглянув потреби Церкви в но вій ситуації. У червні 1997 він знову зібрався в Римі для підго товки нового уставу Вірменської Католицької Церкви.
Важливий зразок релігійного життя вірмено католиків — братерство мечитаристів, засноване в 1701 році в Константи нополі. В 1717 році громада перебралася на острів Сан Лазаро у Венеції. Ще одна група мечитаристів влаштувалася
в1811 році у Відні. Обидві громади вже довгий час займають ся науковою діяльністю в Європі і на Близькому Сході. Бра терство священиків у Бзуммарі (Ліван) має в розпорядженні велику бібліотеку й духовну семінарію, відкритої в 1771 році. Вище утворення можна одержати в Римі в заснованому
в1883 році Вірменському Коледжі.
Уцей час найбільше вірмено католиків проживає в Бей руті (Ліван) і Алеппо (Сирія). У Церкви 7 єпархії на Близько му Сході: 2 — у Сирії й по однієї — у Лівані, Іраку, Ірані, Єгипті
йТуреччині. Є апостоличний екзархат для вірмено католиків у США.
МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ЛІВАН, СИРІЯ, ІРАК, ТУРЕЧЧИНА, ЄГИПЕТ, ІРАН, ДІАСПОРА
ГЛАВА: ПАТРІАРХ ЖАН ПЬЕР XVIII КАСПАРЯН (НАРОДИВСЯ В 1927 РОЦІ, ОБРАНИЙ В 1982 РОЦІ)
ТИТУЛ: ПАТРІАРХ КИЛІКІЙСКОЇ ВІРМЕНІЇ РЕЗИДЕНЦІЯ: БЕЙРУТ (ЛІВАН) ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 344 000
549
Лубський В.І., Лубська М.В.
Коптська Католицька Церква
Формально унія між Католицькою й Коптською Церква ми була укладена на Флорентійському соборі, де коптська де легація підписала 4 лютого 1442 року документ Cantate Domino. Однак цей документ у Єгипті не підтримали, і тому ніяких практичних наслідків він не мав.
Католицькі місіонери, у першу чергу, францисканці, по чали активно діяти серед коптів з XVII століття. В 1630 році в Каїрі була заснована місія капуцинів, в 1675 році в Єгипті з’яв илися єзуїти. Протягом XVII століття мали місце декілька три валих, але марних богословських діалогів між Римською й Коптською Церквами.
В1741 року Амба Панас, коптський єпископ Єрусалима, прийняв католицтво. Папа Бенедикт XIV призначив його апо столичним вікарієм невеликої громади єгипетських копто ка толиків, що нараховувала близько 2 000 чоловік. І хоча сам Панас повернувся в Коптську Церкву, почата їм лінія коптсь ких апостоличних вікаріїв була продовжена.
В1824 році, виходячи з помилкової думки про те, що ту рецький паша не стане проти установи копто католичного патріархата, Рим його заснував, але патріархат залишився лише на папері. Тільки в 1829 році турецькі влади дозволили копто католикам будувати свої церкви.
В1895 році папа Лев XIII повторно заснував патріархат, а
в1899 році призначив єпископа Кирила Макария «Олександ рійським патріархом коптів» Кирилом II. Патріарший вікарій єпископ Кирило головував в 1898 році на Синоді копто като ликів, на якому були прийняті деякі латинські богослужбові практики. Через протиріччя в Церкві Кирилу довелося
в1908 році піти на спочинок. Місце патріарха залишалося ва кантним до 1947 року, коли нарешті обрали Управління патрі архату перебуває в Каїрі, але найбільше копто католиків про живало завжди у Верхньому Єгипті. Останнім часом вони ста ли переїжджати й в інші частини країни.
550