ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

Розділ ХVІ. КАТОЛИЦИЗМ

Католицизм як один з головних напрямів у християнстві остаточно сформувався внаслідок першого великого розколу (поділу церков) у християнстві в 1054 р. Поширений він пере важно у Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Схі дній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвія і західні області України) Європі, в більшості країн Пі вденної Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. В Азії, Африці також є католики, але вплив католицизму тут незначний.

Він має багато спільного з православ’ям (віра в два джере ла віровчення – Священне Письмо, Священний Переказ, у божественну Трійцю, спасительну місію церкви, у безсмерт ність душі, потойбічне життя) і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення, культу, своєрідним пристосуванням до стрімкої зміни соціальної дія льності і нової релігійної свідомості. Він доповнив Символ Віри новими догматами, яких не знає православна церква.

Основними догматами католицизму, що відрізняють його від інших течій у християнстві, е догмат про сходження Свя того Духа не тільки від Бога Отця, а й від Бога Сина, а також про непогрішимість Папи Римського. Прийняття цього дог мата папство домоглося тільки у 1870 р. Вселенським собором у Ватикані. В боротьбі за духовну та світську владу папи всту пали у численні союзи з королями, користувалися опікою мо гутніх феодалів, посилювали політичний вплив.

Ще один догмат католицизму – про “чистилище” – при йнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі. Сутність його полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в “чи стилище” – місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів, після чого переходить у пекло чи рай. Очищення дат здійснюється шляхом різноманітних випробувань, Рідні та

475

Лубський В.І., Лубська М.В.

близькі покійного за допомогою молитв і пожертвувань на користь церкви можуть полегшити випробування душі, що перебуває в “чистилищі”, прискорити її вихід звідти. Отже, долю душі визначала не тільки поведінка людини в земному житті, а й матеріальні можливості близьких покійного.

Дуже важливим у католицизмі положення про особливу роль духовенства, за яким людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духовенства, яке має значні переваги перед мирянами і повинно володіти особливими правами та привілеями. Зокрема, католицьке віровчення за бороняє віруючим читати Біблію, оскільки це є винятковим правом духовенства. Католицизм вважає канонічною лише Біблію, написану латинською мовою, якою не володіє перева жна частина віруючих. Духовенство має особливі права на причастя. Якщо миряни причащаються лише “тілом Божим” (хлібом), то духовенство – його кров’ю (вином), що підкрес лює його особливі заслуги перед Богом. Для всіх церковно служителів обов’язкова безшлюбність (целібат).

Католицька догматика встановлює необхідність систе матичної сповіді віруючих перед духовенством. Кожен ка толик повинен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спа сіння неможливе. Завдяки цій вимозі католицьке духовенст во проникає в особисте життя віруючих, кожний крок яких перебуває під контролем ксьондза або монаха. Систематична сповідь дає змогу католицькій церкві впливати на суспільст во, особливо на жінок.

Віровчення твердить, що Христос, Богоматір і святі ма ють таку кількість заслуг, що їх вистачить для забезпечення потойбічного блаженства всьому існуючому і майбутньому людству. Весь цей потенціал Бог надав у розпорядження ка толицької церкви; вона на свій розсуд може делегувати певну частину цих справ віруючим для спокутування гріхів і особи стого спасіння, але за це віруючі повинні платити церкві. Про дажем Божественної благодаті відав спеціальний трибунал при

476

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію – папсь ку грамоту, яка давала віруючим відпущення гріхів або визна чала час, протягом якого можна було грішити.

Багато своєрідного є і в католицькому культі, якому при таманні пишність і урочистість. Богослужіння супровод жується органною музикою, сольними та хоровими співами. Відбувається воно латинською мовою. Вважається, що під час літургії (меси) відбувається перетворення хліба і вина на тіло і кров Ісуса Христа. Саме тому поза таїнством євхаристії (при частя), а отже – поза церквою спасіння неможливе.

Надзвичайно велику роль відіграє культ Богородиці, або Мадонни. Християнство запозичило його у давніх релігій, які Богородицю шанували як Богиню матір. Богиню родючості. У християнській релігії Богородиця представлена непорочною дівою Марією, яка Народила від Святого Духа дитину Ісуса, Сина Божого. В католицизмі шанування Богородиці піднесе но до догмата, а її культ певною мірою навіть відсунув на задній план культ Бога Отця і самого Христа. Католицька церква тве рдить, що в діві Марії жінки мають свою заступницю перед Бо гом, що вона може допомогти їм у всіх життєвих ситуаціях. На третьому Вселенському соборі (Ефес, 431) відбулося визнання Марії Богородицею, а в 1854 р. було прийнято доказ про її непо рочне зачаття та тілесне вознесіння на небо. Католики вірять, що Марія вознеслася на небо не лише душею, а й тілом. Навіть сформувався спеціальний теологічний напрям – маріологія.

Значного поширення набув культ святих, поклоніння ре ліквіям та мощам. За час існування католицької церкви було проголошено до 20 тис. святих і майже 200 тис. блаженних. Цей процес пожвавішав в останні десятиріччя. Папа Пій XI оголосив за 17 років свого понтифікату 34 святих і 496 бла женних, а Пій ХІІ проголошував щороку в середньому по 5 святих і 40 блаженних.

Католицька ідеологія надзвичайно рухома. Це чітко про стежується в рішеннях другого Ватиканського собору, який переглянув чимало уявлень, що перестали відповідати завдан

477

Лубський В.І., Лубська М.В.

ню збереження релігії, прийняв 16 документів, в яких розкри то сутність сучасного католицького модернізму.

Соборна конституція про літургію дозволяє спрощення багатьох обрядів і їх пристосування до місцевих умов. Зокре ма, дозволено частину меси проводити не латиною, а місце вою мовою з використанням національної музики; рекомен довано більше часу відводити проповідям, а богослужіння про водити декілька разів на день, щоб особи, зайняті на вироб ництві, могли відвідати їх у зручний час.

Собор виніс рекомендації щодо включення до като лицького культу елементів місцевих релігій, зближення з інши ми християнськими церквами, визнання таїнств і обрядів, здій снених над католиками в інших християнських конфесіях. Зокрема, визнано дійсним хрещення католиків у православ них храмах, а православних – у католицьких. Католикам Ки таю дозволялося поклонятися Конфуцію, вшановувати за ки тайським звичаєм своїх предків тощо.

На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизм має міжнародний центр управління – Ватикан і главу церкви – Папу Римського, якого обирають довічно. Ще в 756 р. на неве ликій території сучасної Італії виникла церковна держава – Папська область. Вона проіснувала до 1870 р. У процесі об’єд нання Італії її було включено до Італійської держави. Після Пер шої світової війни папство вступило в союз з існуючим в Італії режимом. Пій XI у 1929 р. уклав з урядом Муссоліні Латеранські угоди, згідно з якими відроджувалася папська держава – Вати кан. Її площа – 44 га. Має всі державні атрибути (герб, прапор, гімн, збройні сили, гроші, тюрму), дипломатичні відносини із 100 країнами світу. При папі існує уряд (римська курія), який очолює кардинал – статс секретар (він і міністр закордонних справ), а також дорадчий орган – синод. Ватикан керує 34 між народними політичними позацерковними об’єднаннями, коор динує діяльність багатьох газет і журналів, закладів освіти.

Ворожі католицизму релігійні вчення називали єресями, а їх прихильників – єретиками. Церква вела з ними надзви

478

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

чайно жорстоку боротьбу. Для цього було запроваджено спе ціальний церковний суд – інквізицію. Тих, кого звинувачува ли у відступництві від учення церкви, кидали у в’язниці, під давали тортурам, засуджували до спалення на вогнищі. З осо бливою жорстокістю інквізиція діяла в Іспанії. Затверджений нею перелік “релігійних злочинців” був таким великим, що мало хто з людей не потрапляв під його дію (не тільки єретики, а й ті, хто захищав і переховував їх).

Ієрархія католицької церкви спирається на сувору цен тралізацію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолює католицьку ієрархію Священна колегія кар диналів. Кардинал – вища, духовна особа після папи. Деякі з них постійно живуть у Римі й очолюють ватиканські устано ви, інші перебувають в різних країнах, де від імені Ватикану керують місцевими організаціями. Кардиналів призначає папа. Постійною установою Ватикану є державний секретаріат. Він відає дипломатичними справами з країнами, з якими Ватикан має відносини. Постійні посли – папські нунції. Італія і Вати кан також обмінюються послами. За відсутності постійних дипломатичних відносин Ватикан надсилає тимчасових пред ставників – легатів.

Ордени ченців діють за особливими статутами, мають су воро централізовану структуру. Очолюють їх генерали, гене ральні магістри, яким підпорядковані провінціали (провінці альні пріори), магістри, а магістрам – абати і конвентуальні пріо ри. Над усіма ними главенствує генеральний капітул – зібран ня керівників різних рангів, яке відбувається раз на кілька ро ків. Ордени підпорядковані безпосередньо Папі Римському, в якій би країні вони не перебували. Одним з перших серед них є орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст. Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом користувався він у Х— XI ст. Нині бенедиктинці існують у країнах Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видання.

У XI XIII ст. виникло багато чернечих орденів. Серед них важливе місце належить так званим жебрацьким орденам:

479

Лубський В.І., Лубська М.В.

францисканському, заснованому в XVIII ст. святим Франци ском – 27 тис. осіб; домініканському – 10 тис. осіб. Щоб всту пити в ордени кармелітів, августинців, слід було відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Орден францискан ців отримав певні привілеї від папи – право проповіді та здій снення таїнств, вільного викладання в університетах. У його руках опинилася інквізиція. Орден домініканців (братів про повідників), заснований у 1215 р. Домініком, був покликаний розгорнути боротьбу проти середньовічної єресі, насамперед проти альбігойців – учасників єретичного руху ХІІ XIII ст. у Франції, спрямованого проти панівного становища като лицької церкви в економічному й духовному житті середньо вічного міста.

У 1534 р. виник орден єзуїтів (Товариство Ісуса), заснова ний Ігнатієм Лойовою (1491 1556) для боротьби з Реформаці єю. Будучи однією з войовничих організацій католицької церк ви, переслідував учених, присікав вільнодумство, складав індекс заборонених книг, сприяв закріпленню необмеженої папської влади. Єзуїти крім трьох чернечих обітниць (безшлю бність, послух, бідність), зарікаються в абсолютній покорі Папі Римському, навіть подумки не можуть піддавати сумніву його вимоги. Статут ордену гласить: щоб не помилитися в житті, не обхідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква. На основі цього положення орден єзуїтів розробив норми моралі. Єзуїтський орден відрізняється від інших тим, що не вимагає від своїх членів жити в монастирях і носити монастирський одяг. Вони можуть бути і таємними членами ордену. Тому дані про його чисельність приблизні (до 90 тис. чоловік).

Нині існує майже 180 чернечих орденів. Об’єднуючи май же півтора мільйона ченців, вони відіграють важливу роль у здійсненні політики Ватикану, місіонерській діяльності.

Вся територія поширення католицизму поділяється на області (архієпархії). У даний час завдяки країнам Африки й Азії кількість їх зростає. У великих єпархіях є вікарні єписко пи (помічники єпископів). У країнах з великою кількістю єпа

480

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

рхій і з автономією національної церкви старший над усіма єпископами – припас. За відсутності такої автономії кожний єпископ безпосередньо підпорядкований Риму.

Установи Ватикану об’єднують 9 конгрегацій, 3 трибунали й декілька секретаріатів. Конгрегації – своєрідні міністерства, очолювані групою кардиналів (3 4чол,) і главою – префектом. Найважливіші з них: Конгрегація священної канцелярії та Конгрегація пропаганди віри (здійснює місіонерську діяльність здебільшого у країнах Азії, Африки). Це найзаможніша кон грегація, ЯКА отримує різноманітні дотації від бізнесменів католиків, навіть представників інших релігійних напрямів (баптисти) на створення мережі семінарій, університетів, шкіл, у яких виховують місцеве населення в дусі католицького віров чення. Конгрегація має своє видавництво, богодільні, школи.

Католицтво успішно “вписалося” в індустріальне та пост індустріальне суспільства. Пристосовування церкви до умов зрілого капіталізму було започатковано Папою Львом XIII в енцикліці “Про нові речі”, яка була, власне, першою соціаль ною енциклікою. В ній сформульовано ставлення католиць кої церкви до нових реальностей індустріального суспільства наприкінці XIX – на початку XX ст. Вона засуджувала класо ву боротьбу, проголошувала недоторканість приватної влас ності, заступництво щодо осіб найманої праці тощо.

Нові соціальні реалії, що склалися в середині XX ст., впли нули на діяльність Папи Іоанна XXIII. У намаганнях відвер нути загрозу загибелі людства у ядерній війні неабияку роль відіграла підтримка католицькою церквою принципу мирно го співіснування держав з різним соціальним ладом. Папа ви ступив за заборону ядерної зброї, підтримав спільні дії вірую чих і невіруючих на захист миру. Більш далекоглядну і реаліс тичну позицію Ватикан почав займати і щодо проблем Афри ки, Латинської Америки, Азії. Своєчасне відмежування від класичного колоніалізму благотворно вплинуло на поширен ня католицизму в країнах Африки, Латинської Америки.

Адаптація католицтва до реалій постіндустріального сус пільства, врахування соціальних процесів, що розгорнулися в

481

Лубський В.І., Лубська М.В.

останній чверті XX ст., пов’язані з ім’ям Папи Іоанна Павла II, у діяльності якого чітко простежуються три напрями: перший стосується внутрішньої політики церкви; другий – соціальних питань; третій – зовнішньої політики. У внутріцерковній по літиці він дотримується традиційних позицій: категорично осуджує розлучення, аборти, спроби зрівняти у правах жінок монахинь зі священиками, участь діячів церкви у політичній діяльності тощо. Папа різко засудив тенденції до плюралізму, що виявлялися в єзуїтському ордені. Згідно з його вказівками, Конгрегація у справах віровчення (в минулому – інквізиція) засудила окремих єзуїтів США, Швейцарії, Німеччини, Нідер ландів. Водночас на засіданнях Папської академії у Ватикані на вшануванні сторіччя від дня народження видатного вчено го Альберта Енштейна з промовою виступив сам Іоанн Павло II, визнавши помилковим і несправедливим засудження сво го часу Галілео Галілея інквізицією.

Поза увагою католицької церкви не лишається і сім’я. Широке коло її проблем розглядає передача “Сім’я і віра”, роз рахована на подружжя, батьків і дітей. У них сформульовано погляд католицької церкви на причини кризових явищ в сім’ї, відчуження дітей від батьків.

Наприкінці 50 х років починається переорієнтація євро пейської політики Ватикану: ідею “малої Європи” змінює пра гнення до розширення “об’єднаної Європи”. З приходом на престол Іоанна Павла II в основу такого розуміння було пок ладено тезу про спільні християнські, корені європейських націй. Для пропаганди концепції “неоєвропеїзму” використо вується трибуна ЮНЕСКО, міжнародні культурні форуми.

Європа, згідно з твердженнями Папи Римського, – ком плекс націй, які стали такими завдяки євангелізації. Внутріш ня єдність Європи є не лише культурною, а й соціальною необ хідністю. Європі належить і провідна роль у світовому кон тексті, завдяки її специфічній культурній традиції і невичерп ності сил. У справжній Європі не існує суперечностей між Сходом і Заходом, вона – єдина сім’я народів з різними взає

482

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

модоповнюючими особливостями. Зближення, інтеграція європейських націй повинні розвиватися одночасно і в релі гійному, і в культурному аспектах.

Для обгрунтування неоєвропеїзму Іоанн Павло II ство рив власну концепцію нації. На передньому плані у ній – на род, потім вітчизна, релігія, мистецтво, національна культура. Європа, об’єднана спільністю походження, культурної історії і традицій, цінностей і фундаментальних основ організації жит тя, може врятуватись від внутрішніх небезпек та апокаліптич них конфліктів.

Європейська: культура заснована на великій спадщині – іудейській, грецькій, римській, християнській. Але ця спадщи на переживає глибоку кризу. Тому створення “нової Європи” пов’язане з надією на релігійне відродження. За словами Іоан на Павла II, “відродження у християнському дусі є одним за собом врятування Європи”. У 1985 р. папа видав енцикліку “Апостоли слов’ян”, провідна думка якої полягає в необхід ності об’єднання європейських країн на основі християнської культури. Шлях до єдності між Сходом та Заходом, стверджує Ватикан, в об’єднанні християнських Церков у вселенську церкву і загальній євангелізації, суть якої – встановлення пе редусім моральної вищості католицької церкви. У цьому чітко простежуються політичні цілі. Пропагуючи єдність Європи, Іоанн Павло II підкреслює перевагу римо католицької церк ви, оскільки “апостоли слов’ян” нібито Працювали з благосло віння і під контролем Пап Миколи І, Андріана II та Іоанна VIIІ, будучи підданими Великої імперії. Історичні документи свід чать, однак, що Кирило та Мефодій зверталися до Риму лиши з дипломатичних питань.

80 ті роки XX ст. стали етапними для католицизму. На Надзвичайному синоді єпископів, присвяченому 20 річчю II Ватиканського собору, було проаналізовано церковні спра ви за 20 років після собору у контексті еволюції сучасного су спільства. Серед проблем було названо ускладнення відносин церкви зі світом. Багаті країни пізнали секуляризм, атеїзм,

483

Лубський В.І., Лубська М.В.

практичний матеріалізм. Цим спричинена глибока криза фу ндаментальних моральних цінностей. У країнах, що розвива ються, панують бідність, голод, злидні. Синод дійшов виснов ку, що прагнення до оновлення лише зовнішніх структур при звело до забуття церкви Христа. У декларації “Заклик бога до всіх людей” синод закликає всіх (не тільки католиків) до участі у створенні “цивілізації солідарності та любові”, бо тільки шля хом релігійного відродження можна подолати апокаліптичний стан сучасної культури.

Католицький теолог Карл Ранер так оцінює сучасне ста новище католицької церкви: “Сьогодні від церкви можна чути багато заяв від імені “духу” II Ватиканського собору, які не мають нічого спільного з цим духом. У сучасній церкві панує надто великий Консерватизм. Церковні власті Риму, здається, більше схильні до повернення у добрі старі часи, ніж до реального розуміння ситуації сучасного світу і людст ва. Ми не досягли ще синтезу між істинною духовністю і реа льною відповідальністю перед світом, якому загрожує катас трофа. На порозі третього тисячоліття серед католиків пос тійно зростає прагнення до створення найширшої платфор ми для об’єднання всіх людей доброї волі на основі загально людських цінностей для врятування і збагачення духовної культури людства”.

Після проголошення державної незалежності, в Україні почалось відродження католицьких громад і храмів, дещо по жвавилися відносини з Ватиканом.

Запитання і завдання для закріплення знань

1. Схарактеризуйте головні догматичні и канонічні роз біжності між

католицизмом і православ’ям.

2.У чому виявлялися особливості боротьби католицької церкви з єресями?

3.Чим відрізняється ставлення католицької і православ ної церков до тенденцій у розвитку людства?

484

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

4.Наскільки, на вашу думку, відповідає структура, систе ма управління католицькою церквою вимогам централізації й свободи національних релігійних утворень?

5.Якими були позиції католицьких громад на різних ета пах історії України?

Теми рефератів

1.Соціально політичні орієнтації в католицизмі.

2.Католицькі чернецькі ордени: історія і сучасність.

3.Соціальна доктрина католицизму, етапи її розвитку.

4.Каріологія як напрям католицької теології.

5.Історія папства.

6.Понтифікат Папи Іоанна Павла II.

7.Католицизм в Україні.

Література

Боргом Ю. Фома Аквинский. – М., 1975. Гергей Е. История папства. – М., 1996.

Войтыла К. Иоанн Павел II. Любовь и ответственность. – М., 1993.

Второй Ватиканский Собор. Конституции. Декреты. Де кларации. – М., Брюссель, 1992.

Иоанн Павел II. Единство в многообразии. – М., 1994. Іоанн Павло ІІ. Переступити поріг надії. – Львів: Свічадо,

1995.

Католицизм. Словарь. – М., 1991.

Карташов А.В. Вселенские соборы. – М., 1994. Ковальський Я.В. Папы и папство. – М., 1991. Лозинський С.Г. История папства. – М., 1986.

Рашкова Р.Т. Ватикан и современная культура. – М., 1998. Рожков В. Очерки по истории Римско католической церк

ви. – М., 1994.

Церква і соціальні проблеми: Енцикліка “Сотий рік”. Мі жнародна наукова конференція. – Львів, 1993.

485