Лубський В.І., Лубська М.В.

Розділ ХІІІ.

РЕЛІГІЯ АНТИЧНОГО СВІТУ

Релігія крито9мікенської культури

Наше дослідження історії релігії переноситься до Євро пи. Саме тут відбувся розвиток цивілізації, яка була безпосе реднім предком сучасної Європи і безпосереднім ґрунтом ро зквіту християнств – релігії, яка наклала найбільший відби ток на історію людства. Це – антична цивілізація.

Південь Балканського півострова, острови Егейського моря і вузенька смуга західного узбережжя Малої Азії, а пізні ше – численні колонії навколо цих територій – це Еллада, ко лиска європейської цивілізації. Заселення Еллади почалося близько 100 тис. років тому.

Цивілізація в Європі народилася на межі IV і III тисячо літь до н.е. Уся Європа в той час ще переживала період переро стання первісного суспільства в цивілізоване. Вкрита лісами і болотами, вона була ще дикою. Лише на півдні (теперішня Іта лія та Іспанія) і південному сході (Греція, Подунав’я, півден ноукраїнські степи) існували окремі вогнища землеробських і землеробсько скотарських культур.

Але дослідження англійського археолога А.Еванса (1851– 1943) відкрили на острові Крит найстародавнішу європейсь ку культуру – критську, або мінойську (за ім’ям міфічного царя Міноса, найвидатнішого діяча того історичного періоду). А період цей немалий: від 3000 до 1200 рр. до н.е. – майже 18 століть.

Критська культура, яку представляли ранні рабовласницькі держави Кносс, Фест та інші, досягла значного розквіту в ХХ– XV ст. до н.е. і швидко згасла, починаючи з XIV ст. до н.е. У цих державах існувала теократична влада. Цар був одночасно і вер ховним жрецем. Управління державою і відправлення релігій ного культу практично становили один процес. Мінорці (так

288

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

умовно називають населення цієї держави) вклонялися Вели кій богині – матері людей і тварин, і богові – бику, що уособлю вав руйнівні сили природи. Цим богам цар жрець приносив жертви в палаці, що одночасно був і житлом, і храмом.

Укінці XV чи на початку XIV ст. н.е. на Крит з континенту вторглися греки (ахейці) і зруйнували мінойську цивілізацію.

Ще одним центром давньогрецької цивілізації була мікен ська (ахейська) культура (1770 р. до н.е. – 1200 р. до н.е.).

Греки ахейці з’явилися на Балканах майже одночасно з появою цивілізації на Криті. Вони прийшли з півночі, з доли ни Дунаю. Злившись з місцевим населенням, вони утворюва ли нові культурні вогнища. Розкопки в Мікенах, а потім у ба гатьох інших місцях Греції розповідають про войовничий на род, що створив могутню державу, яка домоглась особливого розквіту в XVI–XIII ст. до н.е. Існували й інші ахейські держа ви. Вони вели між собою безперервні війни.

Стародавні греки обожнювали природу. В їхньому уяв ленні надприродні особи були всюди: в струмках жили наяди,

вгаях – деревні німфи, дріади і сатири, в скелях – ореади, в морі – нереїди і тритони, небо заселяли зірки і боги вищого рангу.

У50 х роках минулого століття була розшифрована мі кенська писемність. Щоправда, більша частина розшифрова них глиняних табличок містила різні господарські записи, але були відомості і про релігію Так, виявилося, що були раби, які вважалися власністю того чи іншого бога. Може, було і щось подібне до храмового господарства. Принаймні, була якась колективна релігійна власність. Склався чималий список богів. Серед них Зевс, Гера, Посейдон, Афіна, Артеміда. У богів чоло віків були жіночі “візаві”: у Посейдона – Посідея, у Зевса – Ді вія. Існував культ Діоніса, але не бога, а людини.

Близько ХІІ ст. до н.е. на мікенські землі вторглися до рійські племена з півночі півострова. Їхня культура злилася з мікенською, а суспільство дістало поштовх до розвитку в рам ках розкладу общин.

289

Лубський В.І., Лубська М.В.

Релігія грецького полісу

Наступний етап в історії Стародавньої Греції дістав назву архаїчного. Він тривав з VIII по VI ст. до н.е. У цей період ста родавні греки колонізують північне узбережжя Егейського моря, узбережжя Чорного моря, південь Апеннінського півострова і навіть проникають на Африканське узбережжя Середземного моря. Колонізація активізує економічний розвиток країни: сти мулюється ремісництво, ремесло остаточно відокремлюється від землеробства, торгівля зближує сусідні і далекі країни, греки чимало чого запозичують зі світу, що відкрився перед ними. У Стародавній Греції у VIII ст. до н.е. встановлюється полісний устрій: виникають міста держави з класовим розшаруванням, з розвиненими товарно грошовими відносинами.

З усіх полісів найбільшими були Афінська і Спартанська держави.

Народ Афінської держави складався з чотирьох філ (пле мен). Кожна філа в свою чергу поділялася на три фратрії, а ко жна фратрія – на тридцять родів. Плем’я і рід були органами управління і релігійними общинами, функції фратрії обмежу валися шлюбами і реєстрацією народжень.

Суспільне життя в полісах набирало дедалі організовані шого порядку, удосконалювалося створенням правових від носин.

У 621 р. до н.е. Драконт записав чинне звичаєве право в Афінах, що було деяким обмеженням інтересів аристократії, яка до цього не була зв’язана ніякими законами. І це до певної міри захищало інтереси народу. Але за законами Драконта було лише одне покарання – кара на горло. Тому вираз “драконтові закони” став крилатим.

За реформами Драконта ведення релігійних справ оста точно переходило до держави. Усі жителі Аттики мусили пок лонятися богам і визнаним родами героям.

Особливо важливою була законотворча діяльність Соло на (між 640–635 – бл. 559 рр. до н.е.), який в 594 р. до н.е. лікві дував боргове рабство, увів єдині для всієї країни міри маси і

290

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЙ

гроші, встановив свободу заповітів. Солон дбав про економіч ну незалежність країни і розвиток ремесел. Залежно від май нового стану розділив суспільство на чотири класи і заборо нив представникам самого бідного класу – фетам займати дер жавні посади, але всі мали виборче право.

Незабаром після 509 р. до н.е. Клісфен ліквідував племінні філи і утворив нові, територіальні. Кожна філа поділилася на десять демів, які мали окремі храми з жерцем, якого обирали голосуванням або жеребкуванням. Філа теж була релігійним утворенням, храм філи був державною власністю, релігійни ми справами філи керувала держава. Так утворилася держав на релігія. Але влада жерця вже відокремлюється від влади воєначальника, судді і адміністратора.

Трохи інакше розвивалася держава Спарта в південній частині Пелопоннесу. Це був аграрний поліс. На землі працю вали лише ілоти (раби), торгівлею і ремеслом займалися пері еки, а громадяни Спарти – лише військовою справою. Це була держава воїнів, влада належала військовій аристократії. Спар танське релігійне життя було схоже з афінським.

Релігія архаїчної Греції зберігала і навіть прирощувала численний пантеон гомерівських олімпійських богів, вносила зміни в їхню ієрархію.

Цей період був періодом подальшого розвитку старогре цької культури.

Ще в ІХ ст. до н.е. греки запозичили у фінікійців семітсь кий алфавіт. Поступово на ньому створюється ряд культур них пам’яток. У VIII ст. була записана (чи написана) Гомером “Іліада” та “Одіссея”, які містять розгорнуту картину давньог рецького життя та інформацію про міфологічну релігію Елла ди, якою ми користуємося й донині.

Ясний світ Гомера заселений богами і людьми. Вони мають багато спільного між собою. Ті й інші живуть у природі, вони ма ють походження від матері землі, народилися, мають тіло, їдять, сплять, діють, мають своїх царів і владик. Але люди живуть у ви димому вигляді, а боги – невидимі. Люди їдять плоди землі, а боги – нектар, амбросію, люди смертні, а боги – безсмертні.

291