Тема 11. Сприймання 265

він бачить не перевернутою, не зменшеною, і не на сітківці свого ока (хоча мало б бути саме так, якби сприймання підпорядковувалося фізичним, а не психологічним закономірностям).

Звичайно, сприймання ґрунтується на роботі мозку. Це складно організо­вана взаємодія різних фізіологічних механізмів, що обслуговують перцеп-тивну діяльність [35; 36]. Зорове сприймання, наприклад, починається з момен­ту, коли збудження, що виникає на сітківці ока, досягає первинної (проек­ційної) зони зорової ділянки кори. Але вже неврони сітківки виконують спеціалізовані функції. Коли групу кошенят до двомісячного віку позбавляли можливості бачити більшу частину оточення і своє тіло, то вони так і не змогли навчитись орієнтуватися в навколишньому середовищі. В іншій групі, яка мала можливість бачити те, що їх оточувало лише з одного боку, така орієнтація згодом відновилася [48]. Вочевидь відповідні неврони сітківки на­лежать до різних структур функціональної системи зору.

Ще більш спеціалізованими є неврони первинної зони. Тут кожен реа­гує тільки на чітко визначену властивість подразника (одні збуджуються лише плавними, інші — лише гострими лініями, одні — рухом справа наліво, інші — зліва направо). Потім підключаються вторинні зони цієї ділянки, де раніше виокремлені ознаки об'єднуються, кодуються та у вигляді команд передаються еферентними нервами окорухової системи. Ці зони перебувають під контролем нижньотім'яних і лобових часток мозку. Перші, приймаючи інформацію від кіркових апаратів вестибуляр­ного і шкірно-рухового аналізатора, зумовлюють просторову будову обра­зу: його тривимірність. Від других залежить пошук істотних елементів зорової інформації, їх зіставлення, висування і перевірка гіпотез про пред­мет сприймання.

Особливу роль у зоровому сприйманні відіграє функціональна асимет­рія в роботі мозку [7; 25; 35; 41; 54]. Так, при ураженні тім'яно-потилич­них відділів домінантної півкулі хворий починає ставитися до літер як до малюнків: нечітко сприймає їх просторове розміщення, не розуміє зна­чень. Очевидно, ця півкуля відповідає за ідентифікацію та розпізнавання. Субдомінантна півкуля обробляє наочну, немсвну інформацію: хворий з відповідними ушкодженнями не розпізнає навіть добре знайомих об'єктів. Крім того, дослідження функцій бінокулярного зору показало, що праве око (субдомінантна півкуля) бере участь у побудові образу, а ліве (домі­нантна) — у його відтворенні.

Не менш складними є фізіологічні механізми виникнення перцептивних образів іншої модальності (Девіс, див.: [59]). Але, як у випадку зорового сприймання, їхній аналіз не дає змоги з'ясувати природу образу. Він лише показує, що ці механізми обслуговують перцептивні дії, тоді як останні завжди відбуваються на основі спільної роботи різних систем мозку, ком­плексу аналізаторів. Якийсь із них може відігравати провідну роль, од­нак не визначатиме властивостей сприймання.

Загалом перцептивний образ людини не має модальності, оскільки не існує поза значеннями, які є амодальними, надчуттєвими [32; 33; 44; 52].