344 P о з д і л V. Регулятивна функція психіки

Тема 15. Увага 345

грі, він пристрасний шанувальник усього непередбаченого, невідомого, випадкового в усіх можливих формах; однак постійної праці він не знає або зневажає її» [39, 84]¹. Ідеться про тривалий історичний перехід від мимовільної до довільної уваги, який супроводжує становлення людини. За ним приховано процеси закономірного розвитку її діяльності та відпо­відного ускладнення психіки.

Про діяльнісну природу уваги свідчить також її онтогенез. Уже в перші тижні життя немовля виявляє елементарну орієнтувальну реакцію на нові подразники: на коротку мить зупиняє на них свій погляд (37j. З тримісячно­го віку ця реакція ускладнюється: коли дитина чує голос або незвичний звук, то повертає голову, прислуховується; серед навколишніх предметів виділяє найяскравіший, на якийсь час зупиняє на ньому погляд. Пізніше вона вже тягнеться до предметів, маніпулює ними, прагне засунути в рот тощо. Проте ця орієнтувальна діяльність ще вкрай нестійка: побачивши, наприклад, нову іграшку, дитина відразу ж випускає з рук ту, яку щойно тримала. При багаторазовій появі одного й того самого предмета реакція на нього зникає. Проте це не стосується предметів, пов'язаних із задоволенням біологічних потреб дитини: соски, пляшечки з молоком, рук матері.

Якісно новий етап онтогенезу уваги зумовлений появою елементів до­вільності (кінець першого — початок другого року життя). В цей час дитина вже зосереджується на іграшці, обстежує її. Увага стає компонен­том предметної дії. Цей етап триває протягом дошкільного віку: ще чотирьох-п'ятирічні діти зосереджуються лише за умови підтримки з боку дії і розгорнутого зовнішнього мовлення 118]. Лише у молодшому шкільно­му віці увага набуває чіткіших ознак довільності: дитина начебто змушує себе бути уважною, щоб виконати непривабливу дію і досягти у такий спосіб бажаної мети, її джерелом є вже не стільки об'єкт, скільки проце­си, що пов'язують з ним дитину.

Таким чином, і історіогенез, і онтогенез уваги — це тривалий пе­рехід від мимовільної до довільної форми, пов'язаний зі зміною її місця в структурі діяльності. Спочатку увага підпорядкована логіці розвитку пред­метної дії і потребує зовнішньої опори, а потім виявляє себе особливою активністю, пов'язаною з визначенням індивідом мети.

Отже, мимовільна увага обслуговує операції, а довільна - дії. Відтак відношення між ними залежатиме від динаміки складників діяльності: принаймні явище зсуву мотиву на мету супроводжуватиметься законо­мірними змінами процесу уваги. Взагалі ж, протягом діяльності довільна увага неодноразово переходить у мимовільну і навпаки.

Закономірності, що на них ґрунтується онтогенез уваги, висвітлено в дослідженні, в процесі якого з дошкільниками, школярами та дорослими

^Г' ^{Спенсер:} :^ДУ^{же слаб}° Розвинена у первісної людини здатність

nn*nM»Tпv „'„ " ."•-^Г-^г ----- '.""'•' -к""""«"-» І нас досить значною... t люди, для яких [39 SS] '^{ХЯОСЛЩЖення} «»стільки привабливий, що вони віддаються йому протягом років.

Проводилася гра в запитання і відповіді: «Так — ні не говоріть, білого — чорного не купуйте». Вона ускладнювалася забороною називати якісь два кольори та двічі той самий колір (Леонтьев, цит. за: [8]). Це завдання виявилося не під силу дошкільникам, оскільки вимагало від них значної зосередженості уваги. Проте воно спрощувалось, коли діти (та інші групи досліджуваних) отримували допоміжні засоби — кольорові картки. Запи­тання експериментатора співвідносилися тепер із картками певного кольо­ру, що застерігало дошкільника від помилок. Ці засоби перетворювали його увагу на опосередкований зовнішніми діями процес. Дитина отриму­вала можливість керувати своєю увагою. Остання стала дією, штучно винесеною назовні. Результати цього експерименту ілюструє мал. 33.

Як бачимо, використання допоміжніх засобів дошкільником ще невели­кою мірою впливає на ефективність його діяльності. Це допомагає йому зосередитися, проте він часто помиляється (відкладає картку вже назва­ного кольору). Розходження ліній, що характеризують «безпосередню» й «опосередковану» увагу, значно зростає у середньому шкільному віці: школярі диференціюють кольори на «потрібні» та «заборонені» й додають До заборонених вже використані, тобто оволодівають своєю увагою, послу­говуючись зовнішніми засобами.

У дорослих звертання по карток не дає такого ефекту, їм уже не потрібна зовнішня опора, оскільки вони володіють засобами, які дають змогу зосе­реджувати увагу і на заборонених, і на вже названих кольорах. Очевид-

346

Розділ V. Регулятивна функція психіки