Тема 12. Пам'ять 279

Тема 12. Пам'ять

Пам'ять — процеси запам'ятовування, збереження, відтворення і забу­вання індивідом свого досвіду. Це характеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда.

Завдяки пам'яті індивід у формі знання привласнює досягнення попе­редніх поколінь, оволодіває продуктами культури. Людська пам'ять, та­ким чином, є ланкою зв'язку між минулим, теперішнім і майбутнім. Втра­чаючи пам'ять, індивід губить не лише своє минуле, а й здатність нор­мально жити. Пам'ять є основою життя. У філогенезі вона з'являється разом зі здатністю організмів активно взаємодіяти з оточенням і вдоско­налюється в зв'язку з їх еволюцією. Історіогенез пам'яті пов'язаний з використанням людиною дедалі ширшого кола засобів, за допомогою яких пам'ять стає дедалі більш опосередкованим процесом. В онтогенезі па­м'ять забезпечує всі аспекти психічного розвитку індивіда, становлен­ня його як особистості.

12.1. Природа пам'яті

Упродовж історії психології створено чимало теорій, які мають пояс­нити сутність і закономірності пам'яті. Вони формувалися в рамках пев­них напрямків психології \ тому розв'язували проблему з позицій прита­манних останнім методологічних принципів. Поширеними серед них є асоціативна, ґештальтпсихологічна, біхевіористична, когнітивна і діяльнісна теорії пам'яті.

Асоціативна теорія — виразник асоціанізму, напрямку, який виник ще на філософському етапі історії психології (Арістотель). Поясню­вальним принципом для нього стало поняття асоціації (лат. associatio — сполучення, з'єднання) — зв'язку між психічними явищами. Стосовно пам'яті такі зв'язки встановлюються між окремими частинами матеріалу, що запам'ятовується чи відтворюється (Еббінгауз, див.: [69]). І справді, щось пригадуючи, людина нібито відшуковує зв'язок між наявним матеріа­лом і тим, який потрібно відтворити.

Було встановлено такі закономірності утворення асоціацій, як схожість (матеріал запам'ятовується і відтворюється завдяки зв'язку з матеріалом подібного змісту), суміжність (матеріал запам'ятовується і відтворюється шляхом поєднання з попереднім матеріалом), контраст (матеріалом пам'яті

стає те, що відрізняється від матеріалу, який зберігається). При цьому має значення ступінь віддаленості асоціації: що меншим він є (наприклад, у випадку безпосереднього, причиново-наслідкового зв'язку), то краще запам'ятовується і відтворюється матеріал. Ця теорія знаходить своїх при­хильників і в наші дні [32], але вона не пояснює істотних характеристик людської пам'яті, зокрема таких, як вибірковість (матеріал, що асоціюєть­ся, запам'ятовується далеко не завжди) та залежність процесів пам'яті від особливостей організації матеріалу.

Ґештальтпсихологічна теорія долає останній недолік і засвідчує, що не лише сприймання, а й пам'ять значною мірою визначається будовою її предмета. Відомо, наприклад, що безглуздий, погано структурований матеріал запам'ятовується дуже важко, натомість добре організований — легко, практично без повторень. Цікаво, що навіть тоді, коли матеріал об'єктивно не має чіткої структури, він нерідко розчленовується або об'єд­нується індивідом шляхом ритмізації, симетризації тощо [56], тобто індивід сам прагне перебудувати його з тим, щоб краще запам'ятовувався. Проте не тільки організація матеріалу визначає ефективність пам'яті.

Біхевіористична теорія підкреслює роль вправ, необхідних для закріп­лення матеріалу, і знаходить останнє подібним до процесу формування рухових навичок під час научіння (Уотсон, див.: [69]). Встановлено також, що закріплення відбувається шляхом поступового підвищення ефектив­ності, проте з негативним прискоренням (Ховланд, див.: [71]). Зокрема, через певний час настає затримка ефективності (на кривій, що фіксує залежність закріплення від кількості вправ, це має вигляд плато — плоскої ділянки). Таке явище, напевне, пояснюється закономірними стрибкоподіб­ними змінами, що, наростаючи, супроводжують формування навички (Берн-иітейн, див.: [69]).

У процесі закріплення має місце перенесення навичок — позитивний (позитивне перенесення) або негативний (негативне перенесення) вплив результатів попереднього навчання на наступне. Впливає на успішність закріплення також інтервал між вправами, міра подібності та обсяг ма­теріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності між людьми.

Когнітивна теорія підходить до пам'яті як до сукупності різноманітних блоків і процесів переробки інформації (Величковський [10; див.: 27], Ліндсей, Норман [39; див.: 56], Найссер [49], Норман, Доналд [50], Сол-со [59]). Одні з таких блоків забезпечують виокремлення та розпізнаван­ня характерних рис інформації, другі — побудову когнітивної карти (схеми), яка дає змогу орієнтуватися в особливостях інформації, треті — утримування інформації впродовж якогось (короткого чи тривалого) часу, четверті — представлення її у певній формі. За теорією, процесами пере­робки інформації є: увага, повторення, об'єднання, доповнення, зміна тощо. Вони регулюють перебіг інформації в межах блоків та між ними, відпові­дають за її кодування, збереження і представлення. Проте, як і названі вище, ця теорія не враховує активності індивіда стосовно матеріалу — предмета його пам'яті.