Тема 5. Онтогенез психіки 147

Мовні надбання спонукають зрушення в розвитку основних пізнаваль­них процесів: відчуття, пам'яті і, головне, сприймання. Затримка ж мовлення негативно позначається на психічному розвитку дітей (Лурія, Юдович, див.: [96]). Мовлення також є чинником становлення самосвідо­мості: на третьому році життя дитина починає вживати займенник «Я» (до цього вона говорить про себе у третій особі). На цей час припадає й ототожнення дитиною свого зображення у дзеркалі з собою [16].

Самосвідомість — психічне новоутворення цього віку. Виникає й відповідний цьому новоутворенню клас дій, пов'язаних з прагненням до самостійності, що виявляється у відомому «я сам». Нерідко це є озна­кою кризи раннього віку (кризи трьох років), в основі якої лежить суперечність між прагненнями дитини до самостійності та рівнем її мож­ливостей. Дитина не слухається дорослого, порушує заборони, наполягає на задоволенні своїх бажань. Власне, це реакція на дорослого, що знаме­нує перехід до нового періоду розвитку.

Як і у віці немовляти, психіка виявляє різноманітні функції, але особ­ливого значення набуває пізнавальна — образ світу отримує свій «центр», яким стає Я дитини. Відповідно, заявляє про себе егоцентризм — її зосе­редженість на власних потребах.

Дошкільний вік характеризується позаситуативно-пізнавальним спілкуванням, яке відповідає пізнавальній потребі. Дошкільник звер­тається до дорослого з безліччю запитань, ставиться до нього, як до «істини в останній інстанції». При цьому його цікавить уже не безпосереднє ото­чення, а світ у цілому. В цей час виникає і потреба у повазі дорослого: його зауваження сприймаються як образа. Наприкінці цього віку з'яв­ляється позаситуативно-особистісна форма спілкування: дорослий стає для дитини носієм соціальних норм, і саме у цій якості його цікавить [44]. Формується потреба у взаєморозумінні і співпереживанні з до­рослим. Дошкільник вже приймає зауваження дорослого і прагне досягти з ним спільності у поглядах. Формується образ людини: дитина вимагає від батьків оцінити героя кінофільму за допомогою категорій «поганий — гарний» чи «добрий — злий». Значно розширюється зміст свідомості: її предметом стає відношення «Я і світ» [80].

На цьому тлі зростає прагнення дитини до самостійного освоєння світу. її провідною діяльністю стає гра — відтворення дійсності в умовній ситуації за допомогою специфічних засобів. Гра має свою логіку, яка ви­ростає з предметно-маніпуляційної діяльності. Використання предмета в різних якостях (ложка як ударний, різальний, копальний інструмент) приводить до появи предметів-замінників (палиця — зброя), узагальнення їх функцій, переходу від використання в одній ситуації до іншої. Схема­тично розвиток гри можна подати таким чином: їсти ложкою — годувати ложкою — годувати ложкою ляльку — годувати ложкою ляльку як мама [103]. Якщо спочатку це реальна ложка, то далі вона стає іграшковою, а пізніше її заміняє паличка. Це етап предметної гри, на якому дитина освоює значення різноманітних предметів.

Наступним етапом є рольова гра. Це вже відтворення стосунків між людьми. Дитина тепер менше уваги звертає на ігрові предмети і, граючись разом з іншими дітьми, бере на себе роль — певну соціальну функцію дорослого.

У рольовій грі інтенсивно освоюються соціальні норми, що їх несе в собі сюжет гри, який визначається культурою, до якої належить дитина [104]. Граючи, діти, особливо старші дошкільники, суворо дотримуються правил, що випливають з ролей, і виключають з гри дітей, які їх порушують. Виконуючи роль, діти вчаться підпорядковувати свою поведінку соціаль­ним нормам, брати участь у спільній діяльності. При цьому в них посту­пово формується емпатія — орієнтація на емоційні стани інших учас­ників гри [22].

У грі розвиваються також пізнавальні процеси, насамперед уява, бо роль передбачає уявну ситуацію і уявні засоби втілення. Разом з мовленням, яке вже випереджає предметні дії, уява є свідченням появи внутрішніх, власне розумових дій. Завдяки уяві гра у своїй розвиненій формі підпо­рядковується образу ситуації. Цей образ має емоційний характер і його функція полягає в емоційному передбаченні смислу виконуваних дій [34]'.

Водночас закладаються підвалини довільних — свідомо регульованих дій: дошкільник уже може відмовитись від власних бажань на користь правил гри. Отже, довільність — новоутворення цього віку, яке є наслід­ком ускладнення мотиваційної сфери дитини. Це означає, що в її діяль­ності з'являються провідні і другорядні мотиви ]42, т. 2]². Конфлікт між ними породжує таке явище, як совість — моральний самоконтроль.

Поява довільності означає, що серед інших функцій психіки особливої ваги набуває регулятивна, що свідчить про діяльнісну природу психіки: вона не лише виявляє себе у процесах діяльності, а вже у перші періоди психічного розвитку дедалі більше заявляє про своє життєве призначен­ня — активно опосередковувати стосунки індивіда зі світом.

Спілкування і рольова гра не єдині види діяльності дошкільника. Він ліпить, будує, конструює, дивиться книжки з картинками, захоплено слу-

'Це показав експеримент, у першій серії якого дитину просили скласти розкидані по кімнаті іграшки для того, шоб її товариші потім могли там гратися Через 20 хвилин її запитували, чи хоче вона далі складати іграшки, чи краще піде гуляти. Тільки четверо з 20-ти чотири-п'ятирічних дітей і шість з 12-ти п'яти-шестирічних віддали перевагу скла­данню. У другій серії дітям давали таку саму інструкцію, але додатково показували фотографії хворих дітей, які не можуть гратися через безладдя в кімнаті. У цьому випадку більшість Дітей відмовлялися від прогулянки і залишалися завершувати розпочату справу. Тобто, здійснюючи емоційне передбачення в плані уяви, дитина з'ясовує собі смисл власних дій. Але це ще соціальний смисл — смисл, який задається відношенням виконуваних дій до Дій інших дітей, і, відповідно, соціальні емоції.

²В експериментах О. М. Леонтьева це проявилось таким чином: коли експеримента­тор незаслужено нагородив дитину цукеркою (всупереч забороні вона встала з місця і взяла предмет, який не могла дістати), то дитина заплакала. Леонтьев назвав таку пове­дінку ефектом ^гіркої цукерки»: цукерка стала «гіркою», бо в діяльності дитини з'явився Принципово новий мотив — дорослий. Він «показав» дитині негативний смисл її дії, що й спричинило негативні емоції.

148

P о з д і л і!. Розвиток психіки