468 Замість післямови

Замість післямови 469

дорогою («жизнь я преследовал в ее действительности»), «поверкой ра­зума» прийшов «к Тому, Кто есть источник жизни» |12, 17]. Цей шлях випливає з юнацької ідеї служіння, пролягає через виховання і прямує до втілення цієї ідеї в «Мертвих душах». «Листування» показало, що шлях не пройдено, тому він збирається вирушити до Святих місць — «искрен­не помолиться и испросить благословений на честное исполненье долж­ности, на вступление в жизнь» [12, 34].

«Авторська сповідь» засвідчує: рух власної свідомості Гоголь відтво­рює досить повно'. Отож, його життя — конкретизація юнацької ідеї служіння, яка «знайшла» себе в творчості. Іншими словами, потреба «знайшла» свій мотив і він став змістом спрямованості. Це образ світу — багаторівневе психічне утворення, що несе в собі життя письменника. Саме він є справжнім предметом його творчості: спонукає, змушує страж­дати і рухатись від минулого, через заперечення теперішнього, до майбутнього. Гоголь уже стверджує, вчить, якою мусить бути людина. Та для цього потрібно спочатку змінити себе. Звідси «завдання на вихо­вання» з тим, щоб зробити з самого себе засіб служіння в званні пись­менника.

За логікою, з якої постала ця задача, йдеться про виховання характери, або точніше - перехід до вищого рівня життя - рівня особистості. Проте цей «камінь» Гоголь не в змозі зрушити.

Хоча це рух свідомості у власних межах, він досить продуктивний. Так, Гоголь знає, що будує художній образ, спираючись на здібність до «сооб­раженья, а не воображенья» |12, 18] і саме цим пояснює свої численні прохання до рідних, знайомих, читачів повідомити деталі для своїх творів². Вони слугують йому за «будівельний матеріал» для втілення образу світу. Причому якщо «українські повісті» складаються з деталей природи, а «петер­бурзькі» — з деталей дійсності, то другий том «Мертвих душ» — з дета­лей бажаного майбутнього. Отже, в останньому випадку Гоголь висунув перед собою завдання, для розв'язання якого не мав здібностей³. Ще більшою перешкодою є те, що ці деталі підпорядковуються не лише свідо­мості, а й образові світу в цілому, де на певному етапі життя-творчості переважають ті чи ті його складники. Спершу домінував шар підсвідомого, потім - несвідомого; «Ревізор» і перший том «Мертвих душ» підпорядко­вані свідомості — завданню, яке доводить необхідність виховання.

Несвідоме неначе відступає; свідомість робить коло й замикається на ідеї служіння. Образ світу при цьому рухається в психологічному часі: від минулого, через теперішнє, до майбутнього.

'Хоча «боротьба за Гоголя», що й досі не вщухає, змушує твердити протилежне (Храп-яенкс [62, 513]). У низці ж статей і книг (див., наприклад, [39; 43]), присвячених цьому періоду життя письменника, про «Авторську сповідь» не згадано взагалі.

^!3відси ж, напевно, і особливість гоголівської творчості — «зовнішнє» зображення людини — «психологія без психології» [67, //]. Звідси ж, гадаємо, й відсутність власних сюжетів.

'Першим це помітив В. Вересаев [8].

Започатковує новий вимір «Листування»: «Я весь состою из будущего» (20 листопада 1847 p., А. О. Россету) |9, 469].

Дорога, спричинена кризою, веде до Святих місць (ЗО січня 1848 p.).

«Лестницу, поскорее, давай лестницу..!»

Подорож розчаровує: «Я не стал лучше, тогда как все земное должно бы во мне сгореть и остаться одно небесное» [9, 475]. Одні прочитують на його обличчі сарказм, байдужість, інші — самозаглибленість, християнсь­ке смирення [9, 478—479]. Він носить жилет темно-зеленого кольо­ру [9, 481], але одяг чорний¹. Знайомі обговорюють притаманні йому суперечності: смирення й погорду; проникливий розум і нерозуміння очевидного; дивний одяг і глузування з проявів несмаку [9, 514]. Го­голь буває серед «слов'янофілів», де помічають: «Во всей фигуре было что-то несвободное, сжатое, скомканное в кулак. Никакого размаху, ни­чего открытого нигде, ни в одном движении, ни в одном взгляде... Для знакомого немного с физиономиями хохлов — хохол был тут виден сра­зу» [9, 494]).

З кінця 1848 р. письменник живе в Москві, працює над другим томом «Мертвих душ». Весну переживає тяжко: «Уныние и хандра мною одоле­ли снова» (21 травня, П. О. Плетньову) |9, 499], але на початку літа з наміром «поглядеть на Русь» [9, 505] подорожує до Калуги, до О. О. Смир­новой В дорозі з гумором описує характер малоросів, цікавиться життям зустрічних. Смирновій зізнається, що в «Мертвих душах» має розкрити таємниці, йому заповідані, й додає: «Когда сослужу свою службу и окончу, на что я призван, то умру» [9, 5/5]. Взимку 1850 р. знову напад хвороби: «Болен, изнемогаю духом, требую молитв и утешения и не нахожу нигде» (початок лютого, О. О. Смирновій) [9, 525]. Депресія змінюється збуджен­ням, коли він розповідає солоні анекдоти, де поряд розпуста і святість [9, 504, 527]. Україна живе в ньому піснею («Упьемся песнями нашей Ма­лороссии» [63, т. 2, 209]). Це триває аж до смерті [9, 496—617].

Знайомиться з відомим ржевським проповідником о. Матвієм, відвідує Оптину пустинь, де, молячись, звертається до Бога з проханням допо­могти завершити твір. Із вуст одного ченця, який особисто знав Гоголя, дійшла вказівка щодо його справжнього змісту — духовного відродження мертвих душ першої частини в наступних томах [9, 540]. Стає прозорим смисл, що його Гоголь вклав у назву своєї праці. Та не лише в неї: він власноруч намалював обкладинку першого тому (мал. 46), де над смер­тю (черепи на малюнку) панує життя (рух трійки вперед).

більше нічого немає» [59, 6, 14].

У монастирі він залишає примірник першого тому, де в дев'ятому розділі (тема: «автор - дорога - герой - служіння — Росія»), олівцем на берегах сторінки проти високих слів про пристрасті («есть страсти, которых избранье не от человека»), заперечує: «прирожденные страсти — зло, и

'Потреба в самоутвердженні і «кінець, за яким

Замість післямови 471

все усилия разумной воли человека должны быть устремлены для искоре­нения их». У цьому його переконала прочитана тут книжка ченця І. Сіріна, де «здравая психология и ... прямое понимание души» [9, 539]. Зло все ж таки в людині.

Зиму 1850—1851 pp. письменник прожив в Одесі. Провідна тема роз­мов і листів — спасіння душі [9, 567]. Ось деякі його висловлювання: «Внутренно чтоб устроенным быть, надобно искать Царствия Божия», «Когда от нас требуется, чтоб мы были, как дети, какое же мы имеем право от них требовать, чтоб они были, как мы», «Страшный суд ... будет непременно!» |9, 558, 561, 564]. В колі знайомих він веселий [9, 555]. На запитання княгині В. М. Рєпніної, як жити правильно, обіцяє дати пись­мову відповідь [9, 559].

Це, напевно, «Правило жития в мире»¹. Таким «правилом» є вихован­ня — звірення себе з Христом, досягнення «высочайшего незлобия». Треба бачити кінець дороги, там «блаженство». Спокуса — смуток («дух тьмы»), Бог — «верховное веселие»².

У другій половині квітня Гоголь, уже востаннє, в Яновщині, де знахо­дить розраду в піснях [63, 2, 198]. Повернувшися до Москви, відвідує Оптину пустинь. Ось як він характеризує одного з ченців: «Душа его такая детская, светлая, прозрачная .., всегда весел .... Это высшая сте­пень совершенства, до которой только может дойти истинный христиа­нин» [9, 575]. На запитання О. О. Смирновой, чи думає він про смерть, відповідає: «О, это любимая мысль» [9, 577].

Дорога більше не рятує. Він їде на весілля сестри, але завертає в Оптину пустинь: «Боюсь сильно, чтобы дорога меня не расколебала» (о. Ма-карію) [9, 583]; «Дорога, которая всегда для меня полезна, теперь стала даже вредоносна» (3 жовтня 1851 р., матері) [9, 586].

Через брак коштів зиму 1851 — 1852 pp. живе у Москві. Ще восени видається здоровим, але, розповідаючи про видання 6-томного зібрання творів, сказав, це вже буде по смерті 19, 596]. Разом з О. М. Бодянським, М. О. Максимовичем, M. C. Щепкіним влаштовують вечір українських пісень [63, т. 2, 617]. Характеризує 7. Г. Шевченка: «Дегтю ... больше чем самой поэзии ... Надо стремиться к поддержке и упрочению одного, владычного языка для всех родных нам племен ... Всякий пишущий теперь должен думать не о розни; он должен прежде всего поставить себя перед лицо Того, кто дал нам вечное человеческое слово» [9, 597]. Земляки з прикрістю пояснювали таку оцінку тодішнім хворобливим станом пись­менника. Проте тут маємо майже дослівне повторення написаного сім років тому: «Русский и малоросе — это души близнецов ... Я сам не знаю, какая у меня душа» (24 грудня 1844 р., О. О. Смирновій) [9, 417]. Швид-

'Опубліковане лише 1990 р. [14].

^!Це схоже на поганський мотив. Гоголь чомусь забуває, шо головна проблема життя християнина — боротьба з «тілом-гріхом» (див : [16]) Не інакше, як своєрідна реакція регресії в процесі життя-творчості. Проте вже «Роздуми про Божествену Літургію» — суто християнське бачення життя

472 Замість післямови

Замість післямови 473

ше, то є оцінка з позиції майбутнього, на шляху до якого Гоголь пере­буває і до якого рухається протягом життя.

Удосконалює написані ще 1848 р. «Роздуми про Божествену Літур­гію» — нагадування тим, хто йде «уперед», що Бог є любов. Вони звучать як пісня перемоги над гріхом і смертю.

Як «поклик душі» сприйняв Гоголь кончину близької знайомої Є. М. Хо­м'якової. Відтепер думка про смерть не облишає його [63, т. 4, <S]. l лю­того 1852 р. мав розмову з В. С. Аксаковою про таке виховання дитини, щоб вона не боялася смерті [9, 621]. Три дні по тому заїхав до С. П. Ше-вирьова, щоб сказати, що не займатиметься коректурами, а поститиметь-ся і говітиме; на запитання, чому на Масляну, відповідав, скориставшися звичним прийомом творчості', так сталося [9, 624]. Зустрічається з о. Матвієм, нещадні повчання якого перериває: «Довольно! Оставьте, не могу далее слушать, слишком страшно!» [9, 625].

За словами о. Матвія: «Гоголю представлялось прошлое и страшило будущее ... Но было и еще...». Він не сказав, що, але додав: «Врача не обвиняют, когда он по серьезности болезни прописывает больному сильные лекарства» [9, 625]. Такими ліками могло бути говіння як засіб очиститися від гріха, ймовірно, реального.

Відтоді Гоголь обкладається духовними книжками, говіє, молиться, май­же не спить. У ніч з 8 на 9 лютого прокидається, просить причастити і соборувати, бо вважає себе вмираючим [9, 629]. 11 погоджується лягти в ліжко (якого боявся після нападу 1840 р. [9, 336]), відмовляється від їжі і допомоги лікарів. 12 о третій ночі спалює в'язку зошитів, а хлопчику-служникові говорить: «Негарно ми зробили, негарно, недобре діло» [9, 630]. Потім графу О. П. Толстому, в будинку якого жив: «Как лукавый силен, — вот он к чему меня подвинул! ... Это был венец моей работы» [9, 631]. Бачить видіння, не озивається на заклик митрополита Філарета шукати спасіння в послухові, а не в пості. Останні написані ним слова: «Аще не будете малы, яко дети, не вийдете в царствие небесное», «Как поступить, чтобы признательно, благодарно и вечно помнить в сердце полученный урок?» [9, 635—636].

20 лютого консиліум лікарів приймає рішення про насильне лікування (кровопускання, обливання голови холодною водою). Гоголь залишає світ, майже дослівно повторюючи свого Поприщина («Записки божевільного»): «Оставьте меня! Не мучьте меня! ... Не тревожьте меня, ради Бога» [9, 636, 639]. Справді, з ним поводяться як з божевільним. Десь о 23-й він закричав: «Лестницу, поскорее, давай лестницу!» [9, 640]. Це були його останні слова.

Смерть Гоголя пояснюють по-різному. Поширеною є версія самогубст­ва у стані психічного розладу. При цьому психіатри діагностують шизоф­ренію (Чиж, цит. за: [42]), маніакально-депресивний психоз (Баженов, цит. за: [9, 640]), марення [33, 90], симптоми, що не вкладаються в класи­фікацію психічних захворювань [42, 14]. Має місце також версія політич­ного вбивства Гоголя, хворого на тиф, неправильним лікуванням [2].

За принципово іншою версією, Гоголь помер, втомившися від внутріш­ньої боротьби [22]; усвідомивши безсилість слова перед «мертвістю» жит­тя [43], неспроможність розв'язати: непідсильне завдання [8], онтологі­чне питання [25], вузол творчих, ідейних і психологічних суперечностей [38]. Саме ця версія відгґовідає поясненню самого Гоголя причин оплаку­вання Тентетниковим (пор. з українським прізвищем Тендітник - це, без­перечно, значення!) свого життя: не зміцніла в ньому висока внутрішня людина, не загартувалася воля в боротьбі з невдачами, немає того, хто гукнув би «вперед!» (розділ І другого тому «Мертвих душ»). Знов-таки — це майже дослівно ті теми свідомості, що повторюються у листах і роз­мовах останнього періоду життя.

Гоголь справді втомився. Втомився від життя-творчості — конкре­тизації багатопланового образу світу. Якщо план минулого («Вечори», «Миргород») майже чистий і на ґрунті підсвідомого, то вже план тепе­рішнього («Арабески») драматичний — насичений несвідомим - стра­хом смерті. «Ревізор», перший том «Мертвих душ» - свідоме заперечен­ня теперішнього і крок до майбутнього. План останнього («Шинель», другий том «Мертвих душ») взагалі трагічний: письменник поставив перед собою завдання, яке не міг розв'язати. Він звертається до релігії - цієї, за К. Юнгом [64], форми захисту від індивідуального несвідомого, ймовір­ного джерела неврозу¹. Релігією Гоголь захищається і від світу, в якому не приймає боротьби життя зі смертю, і від себе, своєї пам'яті, де, судячи з усього, зберігається спогад про гріх. Як і Тентєтникову, Гоголю бракує волі, щоб рушити вперед. Немає й зовнішнього опертя: його не розуміють. Соціальні норми диктують пошук зла в зовнішньому, він прагне викорінити його в людині.

Джерела життя-творчості вичерпано: спрямованість втратила спо­нукальну силу: юнацька ідея служіння, обійшовши коло конкретизації, замкнулася на собі; образ світу деформований несвідомим і ніяк не може стати таким, яким має бути. Засоби його втілення відсутні: в Гоголя немає здібностей для створення художнього образу з деталей майбут­нього. Він спалив «Мертві душі», але лише тому, що вони не стали тим, чим повинні були стати.

Це чергова криза². Гоголь здійснює свій останній вчинок: просить «лест­ницу», східці якої ведуть у вічність, і вирушає в дорогу.

Чи був характер Гоголя національним'? Як і будь-який інший — це індивідуальний характер, що несе в собі також національне. Це не влас­тивості, не свідомість, І не несвідоме. Це не значення і не смисл. Це той маловловимий складник характеру, що описується поняттям чут­тєвої тканини образу світу. Але ця тканина надзвичайно важлива. Вона

'Невроз у Гоголя все ж таки був: у його несвідомому жив страх смерті.

²3а В.Ф.Василюком, «Будь-яка криза... — це стан перед лицем смерті, позаяк життя виявляється неможливим в цілому, а не в окремих частковостях. І тому переживання будь-якої кризи - це психологічна смерть і відродження» [6, 112]. Зрозуміло, що відродження може й не статися.

474 Замість післямови

Замість післямови 475

є своєрідною ниткою, що пов'язує людину зі світом — ниткою життя.

Гоголь не був «ненормальним». Його характер був ненормативним — щоразу відповідав кризами на перетин культур: минулого, теперішньо­го, майбутнього. Як і його герої, Гоголь у стані кризи втікає (спалює), але повертається, причому не до соціальних норм (в них він вбачає щось бісівське), як це має місце у нормативному випадку, а до самого себе, до свого «Я», довкола якого центрується його творчість. Відтак починається новий період життя — джерело нової кризи. Гоголь взагалі неадекватний культурі, яка не визнає самоцінності людини. Чи не тому він так орга­нічно ввійшов у літературу XX століття? (див.: [11]).

Суперечності, які правили за принцип аналізу життя Гоголя (див. табл. 36), можуть мати сенс, але в межах логіки останнього. Зокрема, суперечність «українська душа — російська культура» схоплює важли­вий момент — нетотожність його характеру культурі теперішнього. М. Бердяев якось обмовився: «В його духовному світі було щось неросійсь­ке» [9, 119]. Проте не помітив, що не лише Г. С. Сковорода (і, додамо, П. Юркевич [66]), а й Гоголь все ж стає в шерег української культури, який започаткувала «філософія сродної діяльності» і продовжила «філосо­фія серця». Тут, здається, й місце гоголівській «філософії виховання».

Одна з праць, присвячених Гоголю, завершується словами: «Гадаємо, що сенс життя Гоголя ніколи не буде розгаданий: він лежить у тій царині, на порозі якої знемагають усі людські домисли» [45, 145]. Напевно, кож­ного, хто брався за цю загадку, не раз зупиняла подібна думка. Життя будь-якої людини, а непересічної тим більше, не має остаточного пояснення. Та все ж саме життя має бути предметом психології. Гоголь це знав і залишив ключ — свою творчість, яким було варто скористатися.

Спроба аналізу цього випадку життя, здійснена з позицій системно-діяльнісного підходу, дала змогу відтворити його у вигляді логіки. А це і є головним завданням психології, для якої життя є і найвищою цінністю, і найцікавішим предметом аналізу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бахтин M. Эстетика словесного творчества. — M.: Худож. лит , 1979 — С. 484— 495.

2. Белышева А. Тайна смерти Гоголя // Нева. — 1963 — № 3. — С. 170—181

3. Бердяев Н. Русская идея // Вопр. философии. — 1990. — № 1. — С. 77—146.

4. Боголюбов Н. Гоголь. Психологическая характеристика его творчества — Нежин: Типо-Литогр. наел. В. К. Мелевского, 1913. — 29 с.

5. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К.: Довіра, 1992 — С. 40—60.

6. Василюк Ф. Е. Типология переживания различных критических ситуаций / / Психол. журн — 1995 — Т. 16, № 6. — С 104 —114.

7. Ващенко Г. Виховний ідеал: — 3-тє вид. — Полтава: Ред. «Полтав. вісн.», 1994. — 191 с. (1-ше вид.: Мюнхен, 1950).

8. Вересаев В. Как работал Гоголь. — M : Мир, 1932. — 80 с.

9. Вересаев В. Гоголь в жизни. Систематический свод подлинных свидетельств совре­ менников. — 2-е изд. — X.: Прапор, 1990. — 680 с.

10. Гиппиус В. Гоголь. — Л.: Мысль, 1924. — 237 с.

11. Гоголь и мировая литература / Под ред. Ю. В. Манна. — М.: Наука, 1988. — 318 с.

12. Гоголь Н. В. Авторская исповедь. — Псков, 1990. — 125 с.

13. Гоголь Н. В. Полк. собр. соч.: В 14 т. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1937—1952.

14. Гоголь Н. В. Правило жития в мире // Лит. газ,— 1990. — № 17. — С. 5

15. Грабович Г. Гоголь і міф України: Пер з англ. // Сучасність, — 1994. — № 9. — С. 77—95; № 10. — С. 137—150

16. Грогам Б. Внутрішня боротьба християнина: Пер. з англ // Наша віра (Київ), — 1994. — № 14—15. — С. 5.

17. Дзира Я. Лицар національного духу // Літ Україна. — 1994. — № 19. — С. 3.

18. Додонов Б Й. В мире эмоций. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 140 с.

19. Дональд Л. У. Пересекая границу:.. Психологическое изображение пути знания Кар- лоса Кастанеды: Пер. с англ. — Воронеж: НПО «МОДЭК», 1994. — 192 с.

20. Ефремов С. Між двома душами. — К.: Вік, 1909. — 50 с.

21. Журавина Л. В. Смех Гоголя: Дис. . . . канд. филол. наук. — Л., 1977. — 199 с.

22. Зеньковский В. Н. В. Гоголь. — Париж: Ymca-press, 1961. — 262 с

23. Золотусский И. Гоголь. — М. : Мол. гвардия, 1979 - 510 с.

24 Зощенко М. Повесть о разуме. — М: Педагогика, 1990. — С 84—97.

25. Карасев Л. В. Гоголь и онтологический вопрос // Вопр. философии. — 1993. — № 8. — С. 84—96.

26. Кирпичников A. W. Сомнения и противоречия в биографии Гоголя. — СПб.: Тип. Имперск. Акад. наук, 1901. — 50 с.

27. Костомаров Н. И. Две русские народности. — К.; X.: Майдан, 1991. — 72 с. (1-е изд.: 1861).

28. Котляревский Н. Николай Васильевич Гоголь. 1829 — 1842. — 4-е изд., испр. — Пг., 1915. — 572 с.

29. Лазурский В. Ф. Великий меланхолик. - Одесса, 1909. — Пс.

30. Левин Б. В доме врага своего (Гоголь. Последние годы). — Полтава, 1996. — 328 с.

31. Леонгард К. Акцентуированные личности: Пер. с нем. — К.: Вища шк , 1989. — С. 276—285.

32. Леонтьев А. Н Избр. психол. произведения: В 2 т. — М.: Педагогика, 1983. — Т. 2. — С. 93—231. 153—204.

33. Личко Е. А. Как умер Гоголь // Наука и религия. — 1966. — № 12. — С. 80—87; 1967. — № 1. — С. 89—96.

34. Лотто де Ч. Лествица «Шинели» // Вопр. философии. — 1993. — №8. — С. 58—

83.

35. Лукьяновский В К вопросу о «переломе» в биографии Гоголя. - Варшава: Тип. Варшав. учеб, округа, 1912. — 53 с.

36. Маланюк Є. Гоголь — ГоГоль // Слово і час (Київ) — 1991. — № 8. — С. 5— 15 (1-ше вид.: 1935).

37. Маланюк Є. Творчість і національність / / Основа (Київ). — 1994. — № 27. — С. З— 13 (1-ше вид.: 1935).

38. Манн Ю. В. В поисках живой души: — 2-е изд., испр и доп. — М.: Книга, 1987. — 350с.

39. Машинский С. Художественный мир Гоголя: — 2-е изд. — М.: Просвещение, 1979. — 432 с.

37. Менегетти А. Словарь образов: Пер. с итал. и англ. — Л.: Экое, 1991. — 112 с.

37. Мережковский Д. С. Гоголь Творчество, жизнь, религия — СПб.: Пантеон, 1909. — 231 с.

37. Милявский К. В., Закладный В. П. Тайна смерти Гоголя. — Полтава, 1991. — 20 с.

38. Мильдон В. Отчего умер Гоголь // Вопр. лит. — 1988 — №3. — С. 119—130.

37. Минин П. К характеристике личности Н В. Гоголя / / Богословский вести. (СПб ) — 1902. — № 3 (отд. отт.). — 17 с.

37. Мочульский К. Духовный мир Гоголя. — Paris: Ymca-press, 1934. — 146 с.

476 Замість післямови

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Покажчик укладено з метою поглибленого вивчення студентами праць дослідників, які зробили певний внесок у розвиток психологічної науки. Для цього використано три варіанти посилань: а) номер сторінки без будь-яких позначок означає, що ці прізвища згадуються безпосередньо в тексті; б) зірочкою позначено сторінки, на яких є посилання на праці цих авторів, наведені у списку літератури до розглядуваної теми; в) сторінки, на яких вміщено списки літератури, набрано курсивним шрифтом. Для полегшення пошуку за прізвищем автора спершу слід знайти джерело у списку літе­ратури, а потім за його номером потрібну інформацію можна легко відшукати в тексті.

46. М'ясоїд П. Гоголь: життя на перетині культур // Філософська і соціологічна дум­ка. — 1996. — №5—6. — С. 124—149. 47 Н. В. Гоголь в русской критике: Сб. — M.: Гос. изд-во. худож лит , 1953. — 651 с.

48. Набоков В. Николай Гоголь // Новый мир. — 1987. — № 4. — С. 173—227.

48. Николай М. (Кулиш П. ). Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспоминаний его друзей и знакомых и его собственных писем: В 2 т. — СПб.: Тип. А. Якобсона, 1856.

49. Овсянико-Куликовский Д. Н. Гоголь в его произведениях. — 2-е изд. — СПб.: Тип. М. Стасюлевича, 1911. — 125 с.

50. Оглоблин О. Проблема предків Миколи Гоголя // Український історик (Нью-Йорк; Мюнхен). — 1967. — № 3—4. — С. 78—94.

51. Поспелов Г. Н. Смех Гоголя (в связи с теорией комического) // Николай Васильевич Гоголь: Сб. ст. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1954. — С. 103—137.

48. Потебня О. Естетика і поетика слова: 36. — К.: Мистецтво, 1985. — 302 с.

48. Розанов В. В. «Легенда о великом инквизиторе» Ф. М. Достоевского С приложением двух этюдов о Гоголе: — 2-е. изд. — СПб., 1902. — 178 с.

49. Роменець В. А. Історія психологи епохи Відродження. — К.: Виша шк. Головне вид-во, 1988. — С. 8—15.

50. Роменець В. А. Історія психологи Стародавнього світу і середніх віків. — К.: Виша шк. Головне вид-во, 1983. — С. 406—409.

48. Русова С. Николай Васильевич Гоголь: Биографический очерк. — СПб., 1909. — 51 с.

58. Сиповский В. В. История русской словесности. — СПб.: Изд. бр. Башмаковых, 1907. — Ч. 3, вып. 1. — С. 122—228.

58. Собчак Л. Н. Методы психологической диагностики. — М., 1990. — Вып. 2. — 88 с.

60. Степанов А. И. Гоголь. — М.: Мол. гвардия, 1961. — 432 с.

61. Українська душа / Відп. ред. В. Храмова. — К.: Фенікс, 1992. — 128 с.

62. Крапченко М. Б. Николай Гоголь. Литературный путь. Величие писателя. — М.: Современник, 1984 — 653 с.

63. Шенрок. В. И. Материалы для биографии Гоголя: В 4 т. — М.: Тип. А. И Мамонтова и К\ 1892—1898.

64. Юнг К. Г. Архетип и символ: Пер. с нем. - М. : Ренессанс, 1991. — С. 95—128.

65. Юнг К. Г. Собр. соч.: В 19 т. — М.: Ренессанс, 1991 — 1992. — Т. 15. Феномен духа в искусстве и науке. - С. 93—152.

66. Юркевич П. Серце і його значення в духовному житті людини // Основа (Київ). — 1993. — № 25. — С. 162—165.

67. Peace R. The enigma of Gogol. — Cambridge: Cambridge university press, 1981. — 344 p.

Аболін Л. М. 368*, 376 Абраменко В. І. 444*, 449*, 452 Абраменкова В. В. 205*, 207 Абрамова Г. С. 182; 326*, 338 Абрамова 1. Г. 200*, 207 Абульханова-

Славська К.О. 57, 62; 104*, 106», //0;203*, 207; 300, 315*, 321 Аванесов B.C. 423 Августин 43, 193 Авдеева Н.М. 211", 222 Агеев B.C. 240 Адамар Ж. 300, 304, 305, 309,

318

Адаме П. 347 Аджимолаев Т.А. 140 Адлер А. 53,62; 164*, 182 Айзенк Г. 70*, 84; 181, 182;

400, 408,420-423,427, 429,432 Айнсворз М. 173 Айрапетянц В.А. 141, 169 Акимова М.К. 410*, 411, 413;

419*, 423, 432 Алексеев В.П. 125*, 127*, 129*,

133

Амінов М.О. 426 Ананьев Б.Г. 62; 65*, 70*, 80*.

84; 92*, 104*, 106*, ПО; 140*.

157; 248, 259, 270, 275; 385*,

394, 437, 449*, 452 Анастазі А. 81*-54; 420*, 423,

425, 432; 446 Андерсен Г.-Х. 228 Андреев О. 355 Андреева Г.М. 67, 84,210*, 214*,

215*, 217*, 222;229*,240 Анисимов А.Ф. 129*, 133 Анисимов С.Ф. 394 Анікеєва Н.П. 228*. 240 Анненков П.В. 465*. 467 Анохін П.К. 74*, 84; 88, 92*, 93*.

ПО; 140*, /57; 376

Антипіна Г.С. 240 Антонов A.B. 318, 328*, 338 Антонова-Турченко (Антоно­ва) О.Г. 182

Анциферова Л.І. 57, 62, 64, 437 Арістотель 42, 225, 278, 379 Арнаудов М. 327*, 338 Арнхейм Р. 308, 315, 318, 338 Арсеньєв В.Р. 129*, 133 Артамонов І.Д. 270", 275 Артем'ева Т.І. 417*, 421*, 432 Архімед 352

АсмоловО.Г. 57*, 62; 71*, 74*. 84; 102*. 104*, 106-07*.

ПО; /57; 190*, 196*, 205*,

207; 288*, 296; 301*, 318;

352*, 355, 387*, 394; 4/3;

439*, 449, 452 Ата-Мурадова Ф.А. 140 Аткінсон Р. 287, 293*, 296 Афанасьев О. 131*. /34; 338,

452

Бабанський Ю.К. 202*, 207 Баженов М.М. 472 БаєнськаЄ.Р. 164*. 169*, 183 БайярдД. 179*, 182 БайярдР.Т. 179*, 182 БакстерП.М. 136, 161 Балл Г.О. 204*, 207; 318, 394,

4/3

Балонов Л.Я. 367 Балтес П.Б. 157 Бандура А. 136 Барабанщиков В.О. 275 Бардін К.В. 255 Барков B.I. 432 Бартлетт Ф. 288 Баскакова І.Л. 355 Баскін Л.М. 115*, 123*, /34 Басов М.Я. 70«, 79*, 84 Басе А. 407

Батуев O.G. 138*. /57 БауерТ. 138*, 144*, 158; 248*,

258 Бахтін М.М. 110,214*, 222; 456,

461,474

БейкерС. 116*, /34 Бекон Ф. 299 Бергсон А. 285, 297 Бердяев М. 456, 474 Березка І.Я. 297 Бериташвілі І.С. 297 Беркинбліт М. 333*, 335*, 338 Берн E. 105*, 110; 213*, 222 Берне P. 150*, 158 Бернштейн М.О. 91*, ПО; 194*,

207, 279, 288, 382*, 394 Беспалов Б.1. 308, 318; 334*,

335

БехІ.Д. 110,394 Бехтерев В.М. 62, 452 Бехтерева Н.П. 88, 91, 110,283,

300, 305, 306*, 318, 367 Бєлгородський М.М. 376 Белишева А. 472*, 474 Бєлінський ВТ. 461, 462, 465 Бєлкін П.Г. 240 Беляев О. 324 Бжалава 1.Т. 268, 276 Биков В. 329 Біблер B.C. 318 Бідструп Х. 399 Білоус В.В. 407*. 408*, 4/3 Біркенбіл В. 218*, 222 БіящеваЗ.Г. 141, 158 Блауерт Й. 276 Блінков С.М. 90 Блейхер В.М. 182 Блок В. 348 Блонський П.П. 285*, 286*, 294*,

297, 301, 3/5; 326*, 335 Блудов Ю.М. S/*, S5 Блюм Г. 441, 452