Тема 14. Уява 327

тивно реагує на спроби дорослого внести в неї реальні зміни. Дитина грає, послуговуючись уявою.

Уява є й необхідною передумовою слухання дошкільником казок, пе­регляду «мультиків», повсякденного спілкування з дорослими. Взагалі, дошкільний вік - сенситивний період бурхливого розвитку уяви.

Чи не найяскравішим свідченням цього є дитячі малюнки [11; 13; 18; 32; 41]. Дошкільник, як правило, багато і охоче малює, виявляючи в та­кий спосіб особливості свого бачення світу. Головна з них полягає у тому, що світ зображається не таким, яким дитина повинна була б його бачити, а таким, яким вона його знає. Стіни будинку вона малює в один ряд, а речі в ньому так, нібито стіни прозорі; одне око на обличчі може бути зображене у профіль, інше — анфас, а то й взагалі поза обличчям. Як і в грі, зображення мають мінливі значення: те, що було «люди­ною», може стати «машиною», «крокодилом». Крім того, від початку ма­лювання і до його завершення задум малюнка може змінюватися кілька разів.

Усе це дає змогу розглядати дитяче малювання як своєрідний вид твор­чості. За В. А. Роменцем, це образотворча модифікація гри з усіма влас­тивими їй рисами: вживанням і перенесенням у ситуацію, наслідуванням, уявою [41]. І якщо за змістом малюнок є грою, то за формою — естетич­ним освоєнням дійсності. Малюючи, дитина відтворює світ, у якому живе, і своє місце у ньому¹.

Дослідження показують, що з віком розвиток уяви уповільнюється, поступається розвиткові мислення [8]. Навіть складається враження, що її значення в подальшому житті індивіда неухильно зменшується. Про це свідчить закон (ефект) Рібо [цит. за: 43], за яким перша стадія розвитку уяви починається з трьох років життя дитини і охоплює дошкільний, підлітковий вік, юність. У цей час уява не залежить від мислення, але у зв'язку з формуванням останнього між ними виникають антагоністичні стосунки. Наступна стадія характерна послабленням ролі уяви і посиленням здатності міркувати. На третій стадії уява підпорядковується мисленню, тому у більшості людей вона занепадає і лише у деяких підноситься над мисленням, стаючи справді творчою силою.

Якщо розуміти уяву лише як «відліт» від дійсності, то це справді так. У процесі навчання, як відомо, на зміну образним компонентам пізнавальної діяльності поступово приходять словесно-логічні, понятійні. Тепер вони виконують функцію абстрагування і побудови образу шуканого. Проте образ шуканого і образ бажаного — явища не тотожні. Якщо перший зумовлений задачею і підпорядкований умовам її розв'язання, то дру-

'Не випадково, що малюнок взагалі, і дитячий зокрема, слугує для психодіагностики багатим матеріалом для визначення особливостей психічного розвитку, а для психологічної допомоги — засобом психокорекції [1; 36]. Характерно, шо образ уяви будується у цьому разі за рахунок мнемічного образу: дитина малює, нібито згадуючи, оперуючи несистема-тизованими і схематичними уявленнями. Проте останні не копіюються, а трансформують­ся за допомогою уяви

.

гий — потребою і є формою її задоволення. Завдяки уяві формується й мета діяльності, й ідеальні способи її досягнення. При цьому (і це істотно) сукупність різновіддалених цілей характеризує стратегію і тактику життя індивіда як особистості. Це вже специфічна функція уяви — обслуговування майбутнього.

З розвитком діяльності взаємовідносини уяви та інших пізнавальних процесів, у тому числі й з мислення, міняються, але від цього її роль у діяльності не зменшується.

Так, у навчальній діяльності уява бере активну участь у відтворенні умов задач і пошукові шляхів їх розв'язку. Є чимало задач, які потребують створення наочного образу шуканого. Особливо помітною є роль уяви в літературній і художній творчості, де вона безпосередньо визначає і виник­нення творчого задуму, і процес його втілення [3; 35; 46]. Надзвичайно важливою є уява і в професії актора, на чому наголошував К. С. Стані-славський у праці «Робота актора над собою» [47]. Слід зазначити, що уяву він розумів як внутрішню активність, органічний елемент сценіч­ної дії. Не є винятком і педагогічна діяльність: учитель має передбача­ти наслідки своїх дій і співвідносити їх з образом бажаного. Та й у начеб­то нетворчій діяльності уява безпосередньо відбивається і на її процесі, і на результаті. Для того щоб зробити якусь річ, спочатку потрібно створи­ти відповідний наочний образ, від якості якого ця річ залежатиме. Ось чому будь-яка річ є, за висловом Т. Рібо, «кристалізованою уявою» [цит.

за: 41; ///].

Виразно характеризує уяву наукове пізнання [23; 24; 38; 42; 45]. Не­зважаючи на переважне значення мислення у цьому разі, уява нерідко є необхідним засобом побудови наукової гіпотези, проведення мисленого експерименту, осмислення нових фактів.

Коли Е. Резерфорд (1871—1937) з'ясував, що а-частинки при бомбарду­ванні золотої фольги відхиляються від свого руху в середньому на 2—3°, а деякі з них — на 90°, то пояснити їх поведінку йому допомогло по­рівняння з поведінкою комети, що потрапила в поле тяжіння Сонця. Про­те цей образ не давав можливості зрозуміти, як міг нейтральний атом золота діяти на позитивно заряджену сс-частинку. Тоді вчений зробив наступний крок: уявив, що комета взаємодіє не з усією Сонячною систе­мою, а лише з її центральним ядром — Сонцем. Звідси випливав висновок: причину того, що деякі частинки відхиляються на більший, ніж звичайно, кут, слід шукати у структурі самого атома. Так було створено планетарну модель останнього.

Показовим стосовно цього є й відкриття періодичного закону Д. І. Мен­делєєвим (1834—1907). Його «мікроанатомічний» аналіз висвітлив хист ученого до передбачення (антиципації) — здатність бачити те, що не під силу іншим [20]. Це відіграло вирішальну роль і під час формулювання закону, і, особливо, під час його конкретизації. Так, склавши таблицю хімічних елементів, Менделєєв виявив вільне місце у ряді вуглецю між титаном та цирконієм і висловив незвичне для тодішніх хіміків припу-

328

Розділ IV. Пізнавальна функція психіки

Те м а 14. Уява 329

щення: це має бути елемент з проміжною атомною вагою стосовно сусідніх Ним виявився відкритий лише через 17 років по тому германій. Ще цікаві­шою є історія з відкриттям галлію. Коли за допомогою щойно винайденого спектрального аналізу було відкрито індій (яскрава синя лінія в оптичному спектрі) і талій (зелена), вчений передбачив, що галій, який потрапляв в одну групу з індієм і талієм, буде відкритий внаслідок спектрального ана­лізу. Б. М. Кедров у цьому зв'язку пише: «Із закону природи можна вивести логічний наслідок, який дає змогу передбачити те, що знаходиться в самій природі. А Менделєєв іде далі: він передбачає, яким чином ця невідома ще нікому речовина зможе вірогідніше за все впливати на наші органи чуття і викликати в них ті відчуття, які стануть сигналом про відкриття цієї нової речовини. Таких передбачень наука ще не знала» [20, 31].

Отже, в науці уява заявляє про себе здатністю, що не поступається мисленню¹. Це внутрішня дія індивіда, антиципація, засіб, що дозво­ляє знайти шукане.

Інколи ця дія екстеріоризується, що вкотре підкреслює діяльнісну природу уяви. Д. І. Менделєєв, наприклад, складав таблицю хімічних елементів, користуючись «хімічними картами», як це роблять, розкладаю­чи пасьянс. Спершу він написав на них символи елементів, відомості про їхні властивості, а потім почав розкладати в ряди і стовпці за їх атомною масою. Він робив це доти, доки не досягнув бажаного результату. Уява тут є матеріалізованою дією.

Уява виникає на ґрунті потреб індивіда і тому щільно пов'язана з емоціями. Уяву збуджує те, що відповідає потребам і має емоційний відгук. Коли представників племені, що загубилося в пустельних районах Австра­лії, привезли в сучасне місто, то найбільший подив викликали в них не багатоповерхові будинки та автомобілі, а звичайний сірник, запалений одним з присутніх. Південноамериканського індійця, який вперше опинився в місті, не здивували досягнення технічної думки, але він не зміг прихова­ти подиву, коли вперше побачив велосипед: «Дивовижно — біжиш і кру­тиш колесо», — вигукнув він. Захоплення у членів сім'ї Ликових, що з 1929 р. переховувалися від переслідувань за релігійні переконання у важкодоступній місцевості Західних Саян, викликав звичайний целофа­новий мішечок.

Виникаючи на ґрунті потреб, уява змінює свої функції залежно від їх змісту. Якщо на рівні індивіда це потреба в освоєнні дійсності, то й уява обслуговує поточну діяльність, зокрема пізнавальну. На рівні особис­тості це потреби в самореалізації, самоствердженні, творчості тощо. Фактично, це складники потреби в майбутньому, яка спонукає людину розширювати простір свого життя. Уява стає тут самостійною діяльніс-

'Це ж засвідчує аналіз творчості в техніці (2; 30|. Переважно уяві завдячує такий поширений прийом винахідницької і конструкторської діяльності, як «зробити навпаки тому, що заведено» (цит. за: [2]).

тю, життєвою силою, за допомогою якої індивід долає найскладніші пе­решкоди і досягає найвідцаленішої мети. К. С. Стате лаоський писав уже згадуваний твір впродовж тридцяти років і до останнього подиху: він творив, втілюючи в нього і своє минуле, і своє майбутнє — свою особис­тість. У Д. І. Менделєєва ідея про можливість зіставлення хімічних елементів за їх атомною вагою виникла майже раптово, але цьому переду­вало 15 років щоденної виснажливої праці, її ж подальша конкретизація тривала до останніх днів життя вченого.

Отже, особистість використовує уяву як засіб творчості. Це творча уява, що має свої процесуальні характеристики, спільні і для літератур­ної, і для художньої, і для технічної, і для наукової творчості [41]. В усіх випадках вона бере участь у виникненні гіпотези та проведенні мисле-ного експерименту — зіставлення образу і наявних можливостей його втілення. Все це характеризує творчу уяву як багатогранну живу модель світу, в якій «предмет пізнання ніби оживає, відкриває свою внутрішню суть» [41, 132].

Випадки розладу уяви вказують на те, що вона здійснюється конкрет­ними фізіологічними механізмами [14; 22]. Так, хворий, що страждав пра-востороннім паралічем, але був спроможний повторювати почуті слова, розуміти їх і писати, не міг повторити фразу: «Я вмію добре писати моєю правою рукою». Він завжди міняв слово «правою» на слово «лівою», бо вмів писати тепер тільки лівою рукою. Дивлячись у вікно, він не міг повторити фразу: «Сьогодні йде дощ» або «Сьогодні погана погода», якщо це не відповідало дійсності. Хворий втратив здатність уявляти.

Очевидно, переважно у лівій півкулі (а саме вона виявилась заблоко­ваною у цьому разі) розміщені нервові центри, що відповідають за роботу механізмів уяви. З ними пов'язана гіпоталамо-лімбічна система, яка обслу­говує емоції, адже емоції збуджують уяву, а уява зумовлює емоційні ста­ни, в тому числі й такі, які відбиваються на роботі організму. Під впливом образів уяви прискорюються або вповільнюються серцеві скорочення, підви­щується або знижується кров'яний тиск, посилюється або послаблюється потовиділення. Вони ж виявляються у м'язовій активності — постають у вигляді ідеомоторних (від гр. Іоєос — ідея, образ і лат. motor — той, що рухає) актів — мимовільних рухів м'язів, що супроводжують уявлення про них¹.

Отже, уява не лише ґрунтується на роботі мозку, а й сама справляє вплив на його роботу, виявляючи себе як реальний чинник життя у всіх його проявах.

'Іноді це призводить до надзвичайних ефектів. Показовим є випадок, що стався під час зйомок фільму «Сходження» (за повістю В. Викова). Як розповідала режисер фільму Л. Шепітько, у актора В. Гостюхіна, що мав за сценарієм синець під правим оком, після сцени, де відбувається каяття його героя в зраді, під гримом з'явився справжній синець Таку саму природу, напевно, має й так звана «фальшива вагітність», яка спостерігається у жінок під безпосереднім впливом їхньої уяви