214 Розділ III. Психіка як осередок життя

Тема 8. Спілкування 215

8.2. Будова і закономірності спілкування

Спілкування — складний процес, в якому виділяють три взаємопов'я­зані аспекти — комунікативний, інтерактивний і перцептивний [2; 3; 50]. Комунікативний аспект спілкування— це обмін між його учасника­ми різною інформацією: знаннями, думками, почуттями тощо. Голов­ним засобом спілкування у цьому разі є мовлення — використання мови, значення якої є водночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної діяль­ності. Тому спілкування — не лише передача інформації, а й її створен­ня. Про це, зокрема, свідчить аналіз висловлювань — суджень, які в зв'язку з діалогічністю спілкування є ланкою своєрідного ланцюга, створю­ваного суб'єктом, що розмовляє [4]. Вони несуть у собі власні значення і смисли, а також значення і смисли висловлювань співбесідника. При цьому висловлювання не втілюється в слові, як слід було б сподіватися, а породжується у ньому [ІЗ]. Усе це робить мовне спілкування багаторівне­вим процесом: він дає змогу партнерам не лише обмінюватись інформа­цією, а й творити її, виявляючи при цьому зміст не лише своєї свідо­мості, а й несвідомого.

Мовлення буває усне або письмове, що впливає на характер спілку­вання. Так, на відміну від усного, письмове висловлювання значною мірою регламентується граматичними і стилістичними нормами, що обмежує спектр виявів емоційних станів суб'єктів мовлення. Однак, завдяки пись­му долаються просторово-часові обмеження, підсилюється змістовність спілкування. Письмове спілкування не втрачає діалогічності й загалом відбиває особливості реального спілкування людей. І письмове, і усне спілкування обслуговуються нейрофізіологічними процесами кодування і декодування висловлювань [39].

Істотну роль у спілкуванні відіграють також немовні (невербальні, від лат. verbalis — словесний) засоби: жести, міміка, пантоміміка, манера триматися, зовнішній вигляд (одяг, зачіска), темп мовлення, інтонування, паузи тощо. Важливий і «контакт очима», який дає можливість зрозуміти смисл повідомлення, що його передають емоції співбесідника. Крім того, невербальні засоби є джерелом зворотного зв'язку в спілкуванні — необхідної умови його нормального функціонування. Принаймні, введення у процес сприймання партнерами один одного штучних перешкод спотво­рює спілкування [8].

У романі Л. М. Толстого «Анна Кареніна» є приклад унікального взаємо­розуміння людей. Позначаючи великими літерами слова досить складних фраз, герої роману не лише з'ясували свої стосунки, а вивели їх на новий рівень (дослідники твердять, що письменник описав реальну ситуацію свого освідчення майбутній дружині). Тут, очевидно, збіглися значення і смисли ситуації, яку спільно переживали обидва герої. Нерідко на заваді успішного спілкування стають смислові бар'єри. Вони виникають тоді, коли зміст повідомлення не відповідає системі смислів одного з парт­нерів. Тому, володіючи значеннями (у наведеному прикладі — літер),

можна не збагнути смисл, який вони несуть і, отже, не зрозуміти того, хто ці значення вживає.

Смислові бар'єри долаються за рахунок форми повідомлення, або ж оптимальної стратегії спілкування, яка ґрунтується на використанні спеціальних прийомів удосконалення взаємин з людьми [25; 45]. Нерідко смислові бар'єри мають вигляд «фільтру довіри і недовіри», дію якого демонструє аналіз суспільної свідомості [55]. У цьому разі істинна інфор­мація може не прийматись, а неістинна — прийматись. Такі фільтри по­ширені також в актах реального спілкування.

Інтерактивний (ь\& лат. inter — поміж) аспект спілкування характе­ризує організацію взаємодії між його суб'єктами. Спілкування в цьому разі може бути кооперацією або ж конкуренцією [2; 3]. Хоча конкуренція сприяє ефективності спільної діяльності, особливо спочатку, часто її супро­воджують конфлікти, які негативно позначаються на діяльності. Психологи розробили низку програм, спрямованих на подолання конфліктів та вико­ристання їх як джерела конструктивної активності [9; 28; 611. Найопти-мальнішою щодо цього є кооперація, оскільки вона передбачає взаємодо­помогу, співробітництво, узгодження зусиль. Це залежить від різних чин­ників, серед яких на перший план виступають рівні і стилі спілкування.

Рівень спілкування залежить від характеру відношень, що склалися між суб'єктами спілкування. Виділяють три такі рівні: соціальний, діловий і духовний [16; 19]. Соціальний рівень реалізує спілкування, в процесі якого суб'єкти ставляться один до одного згідно з соціальними нормами. Діловий рівень виникає із спільної діяльності і характеризується насам­перед змістом конкретної ситуації спілкування. Духовний рівень — взає­модія, засобами якої є не лише значення, а й смисли. Це співпереживан­ня і взаємопроникнення суб'єктів спілкування у внутрішній світ один одного, це, власне, спілкування особистостей.

За рівнем спілкування може бути також офіційним (формальним) або ж неофіційним (неформальним). Перше регламентується функціями, які виконують його учасники у процесі спільної діяльності. Друге обслуговує зовні не регламентовані — міжособистісні стосунки між людьми.

Стилі спілкування — характерні способи встановлення і розвитку контактів. Найвиразнішими серед них є: демократичний, авторитарний і суперечливий.

Демократичний (гр. фtjuoз — народ) стиль будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співбесідника позитивне ставлення До змісту повідомлення. Він ґрунтується на гуманному ставленні до людини, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Це складна тактика спілкування, яка далеко не завжди дає негайний позитивний ефект. Це, швидше, мистецтво переходу від ділово­го до духовного рівня спілкування. Для оволодіння цим мистецтвом потрібне виховання, а то й психологічна допомога.

Авторитарному (від фр. autoritaire — владний) стилю, поширеному в недемократичному суспільстві, притаманне вибіркове і здебільшого нега-