Тема 20. Характер 445

емоційною властивістю буде оптимізм (від лат. optimus — найкращий) — спрямованість на певний ідеал, a негативною — песимізм (від лат. pessimus — найгірший) — відсутність такої спрямованості, а тому зосередже­ність на сумному боці дійсності, очікування неприємностей, схильність вва­жати безплідною боротьбу з труднощами. І оптиміст, і песиміст здійснюють характерні дії, наповнені відповідним особистісним смислом.

Отже, характер — це вияв ставлення індивіда до світу, індивідуаль­ний стиль життя в межах певної культури.

Властивості характеру взаємопов'язані, що дає підставу говорити про існування структур характеру [ЗО; 32]. Одну з них утворюють такі власти­вості, як ініціативність, самостійність, допитливість, рішучість, наполегли­вість, оптимізм; іншу — дисциплінованіть, вимогливість до себе, скром­ність, організованість, правдивість, відповідальність, зосередженість, принциповість. До того ж, одні властивості характеру є провідними, а інші — другорядними, такими, що нібито відступають на задній план. Вони можуть гармоніювати або ж контрастувати між собою, від чого залежить ступінь цілісності або ж суперечливості характеру.

Наявність певної структури характеру зумовила появу низки його ти­пологій (Лазурський [28; 29, див.: 48]; Лоуен [37]; Фрейд [64]; Фромм [66]; Шпрангер, див.: [49]).

Звичайно, кожен автор виходить з власного розуміння природи і сутності характеру. Наприклад, О. Ф. Лазурський, створюючи таку типологію, співвідносить між собою три рівні психічної активності людини — ниж­чий, середній і вищий, та дві сторони психіки, які автор називає ендопси-хікою (від гр. evSov — усередині) і екзопсихікою (від гр. є^О) — іззовні)¹. До першої з них належать розум, почуття і воля, до другої — практичне або теоретичне ставлення людини до дійсності. На нижчому рівні перева­жає ендопсихіка, на середньому виявляють себе і ендо-, і екзопсихіка, а на вищому переважає екзопсихіка. В цьому зв'язку кожен рівень психічної активності має певні, за термінологією автора, типи особистості (табл. 34).

446

Розділ VI. Інструментальна функція психіки

Тема 20. Характер 447

Близькою до цієї є типологія Е. Шпрангера, за якою людина може бути «теоретичною», «економічною», «естетичною», «соціальною», «полі­тичною», «рілігійною». Проте загалом проблема типології характеру ще й досі не розв'язана.

20.3. Виховання характеру. Проблема національного характеру

На підставі вивчення життя 57 пар розлучених з дитинства монозигот-них близнюків їх поділили на чотири групи (Равич-Щербо, див.: [51]). Одну з них становили 7 пар, які виховувалися в разюче подібних умовах. До другої ввійшли 27 пар, що ними опікувалися родичі батьків, до тре­тьої— 13 пар, розділених між собою друзями їхніх батьків, а четверта (10 пар) перебували в сім'ях незнайомих між собою людей. За даними тесту­вання, ступінь подібності між близнюками зменшувався від групи до гру­пи, причому це менше стосувалося здібностей і більше — характеру.

Проте й в одній родині зростають близнюки, характери яких мають істотні відмінності. Серед чинників, що зумовлюють це явище, не останнє місце посщакльміжособистісні стосунки. Наприклад, виконання функцій лідера і веденого може зумовити формування різних властивостей харак­теру: у першому випадку — відповідальності, у другому — безініціа­тивності, невпевненості. Тобто взята на себе роль більше позначається на характері індивіда, ніж на особливості його організму. Це пояснює труднощі несуперечливого визначення маскулінного (від лат. masculinus — чоловічий) і фемінного (від лат. femina — жінка) характеру (Анастазі, Кон, див.: [48])'.

Хоча чоловіки й здаються більш наполегливими, самовпевненими, вперти­ми і грубими, а жінки більш відповідальними, чуйними, сором'язливими, спрямованими не на особисті досягнення (як чоловіки), а на інших людей, немає достатніх підстав вважати ці відмінності генетичне зумовленими [51]. Очевидно, порушення багатовікових сімейних традицій виховання хлопчиків і дівчаток, зростання ролі жінки в суспільстві, орієнтація жінок на власти­вості характеру, які здавна приписувалися чоловікам, спричинюють відповідні зміни рольової поведінки, які згодом фіксуються у вигляді прита­манних характеру психічних явищ. Тому маскулінний і фемінний характери є, швидше, результатом засвоєння і закріплення певної соціальної ролі.

Провідною ж закономірністю є те, що характер формується в процесі активних стосунків індивіда зі світом. Цей процес стає керованим в умо­вах цілеспрямованого виховання, покликаного організувати освоєння інди­відом духовної культури суспільства, оволодіння певними соціальними нормами.

'За О. Вейнінгером [16], ідеться про існування не двох, а одного характеру, в якому жіноче і чоловіче взаємодоповнюють одне одного: маскулінний характер має певну про­порцію фемінного і навпаки. Люди ж «сходяться» за характером лише тоді, коли він складається з двох частин, що утворюють ціле.

Успішність виховання значною мірою залежить від підходу до дитини як до суб'єкта виховання з притаманними йому властивостями темпера­менту, загальними і спеціальними здібностями. Виховання, що будується у такий спосіб, має закладати підґрунтя ставлення — розкривати світ значень, в якому проходить життя дитини, й сприяти наповненню їх смислами. Для цього є свій сенситивний період - ранній і дошкільний вік. М. В. Гоголь, наприклад, згадував, як на нього, ще зовсім малого, вплинула розповідь матері про Страшний Суд, — «заронило и произвело впоследствии во мне самые высокие мысли».

Ставлення до продуктів культури, інших людей, суспільства, самого себе справді є підвалиною характеру і спочатку виникає в межах сто­сунків дитини з дорослим. Виняткового значення у його формуванні на­буває наявність ідеалу виховання. Г. Ващенко [15] зосереджує увагу на його конкретно-історичному змісті і характеризує більшовицький, хрис­тиянський, загальноєвропейський та український національний виховний ідеал.

Більшовицький виховний ідеал — ідеал комуністичної ^ідеології, втіле­ний у практику керівництва тоталітарною державою. Його рисами є: відданість своїй ідеології, ворожість до інших ідеологій та боротьба з їх носіями, дисципліна і патріотизм, заперечення загальнолюдської моралі та родинних цінностей. «Ідеальний більшовик — це робот, позбавлений власних поглядів, власних почувань і волі» [15, 38]. Християнський ви­ховний ідеал створюється відповідною формою релігії і скеровує віруючо­го на Царство Боже шляхом наслідування Христа. Причому «християнин мусить вчитуватись і вдумуватись у Св. Письмо, щоб розуміти дух його, а не лише думку» [15, 75]. Тільки так виникають християнські доброчин­ності: віра, надія, любов до ближнього. Загальноєвропейський виховний ідеал вбирає в себе культуру минулого й орієнтується на всебічний пси­хічний розвиток у межах притаманних індивідові здібностей: «Хай буде кожний досконалий сам собою» [15, 90].

Український національний виховний ідеал складався протягом історії українського народу і знайшов яскраве втілення в пісні. Його ознаки: високий ідеалізм на релігійній основі, оптимізм, патріотизм, любов і шана до батьків та родини, гостинність, емоційність, працьовитість, власна гідність, волелюбність. Причиною занепаду цього ідеалу Г. Ващенко вва­жає відсутність державності та зраду вищих верств українського народу: «Вони міняли свою мову на польську чи московську, забували свої пре­красні традиції, засвоювали звичаї і погляди чужих народів, ставали пере­вертнями» [15, 136]. Свою роль у цьому відіграв власне український егоїзм та здатність до пристосування. Лише селянська культура, створена пе­реважно козацтвом, крізь віки пронесла національний виховний ідеал.

Ідеал виховання вкрай необхідний для формування громадянина Украї­ни — втіленого в процесі виховання образу людини, заради якої цю дер­жаву створено. Держава для держави — характерна риса тоталітарного суспільства, приреченого, як свідчить історичний досвід, на загибель. Тому

448

Розділ VI. Інструментальна функція психіки