454 Розділ VI. Інструментальна функція психіки

42 Павленко В. Н., Таглин С. А. Введение в этническую психологию. — X : Изд-во Харьк. ун-та, 1992. — 106 с.

43. Павлов И. П. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятель­ности (поведения) животных. — 7-е изд. — М.: Медгиз, 1951 — 505 с

44 Павлов И. П. Мозг и психика. Избр. психол. тр. — Москва; Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996. — 320с.

45. Продолжаем обсуждение проблемы «личность и характер» // Вести. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. — 1986. — № 1. — С. 36—50.

46. Психологическая наука в СССР: В 3 т. / Под ред. Б. Г. Ананьева. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1962. — Т. 2. — С. 47—69.

47. Психология и психоанализ характера: Хрестоматия по психологии и типологии харак­ тера / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. — Самара: Изд. дом «Бахрах», 1997. — 640 с

48. Психология индивидуальных различий: Тексты / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В.Я.Романова. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. — С. 69—73, 78—100, 110—116, 167—198, 262—318.

49. Психология личности: Тексты / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, А. А. Пузырея. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. — С. 48—54, 60.

50. Ранукр-Лаферриер Д. Психика Сталина: Психоаналитическое исследование: Пер. с англ. — М.: Прогресс-Академия: Весь мир, 1996. — 239 с.

51. Роль среды и наследственности в формировании индивидуальности человека / Под ред. И. В. Равич-Щербо. — М.: Педагогика, 1988. — С. 275—289.

52. Роменець В. А. Історія психології XIX - початку XX століття. - К.: Вища шк., 1995. — 614 с.

53. Роменець В. А. Історія психології епохи Просвітництва. — К: Виша шк., 1993. — 568с.

54. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т — М.: Педагогика, 1989. — Т. 2. — С. 220—236.

55. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. — М.: Педагогика, 1973. — С. 241 — 252.

56. Рубинштейн С. Л. Принципы и пути развития психологии. — М.: Изд-во АН СССР, 1959. — 354 с.

57. Рубинштейн С. Я Понятие «характера» в психологии и психиатрии // Вести. Моск. ун-та, 1979. — № 2. — С. 48—55.

58. Рувинский Л. И., Хохлов С. И. Как воспитывать волю и характер. — М.: Просвеще­ ние, 1986. — 142 с.

59. Сикорский И. А. Психология с основами физиогномики. — К., 1912.

60. Симонов П. В., Ершов П. М. Темперамент. Характер. Личность. — M : Наука, 1984. — 161 с.

61. Страхов И. В. Психология характера. — Саратов: Изд-во Сарат. пед. ин-та, 1970. — 80 с.

62. Українська душа / Відп. ред. В. Храмова. — К.: Фенікс, І992. — 128 с.

63. Феофраст. Характеры. —Л.: Наука, 1974. — 123 с.

64. Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции: Пер. с нем. — М.: Наука, 1991 — С 173— 182, 228—286.

65. Фромм Э. Адольф Гитлер: Клинический случай некрофилии. — M • Высш шк 1992 — 143 с.

66. Фромм Э. Бегство от свободы: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990. — 269 с

67. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ: Пер. с англ, — M.: Универс, 1993. — 480 с.

68. Хорни К. Собр. соч.: В 3 т. — М.: Смысл, 1997.

69 Хрестоматия по психологии / Сост. В. В. Мироненко; Под ред. А. В Петровско­го. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Просвещение, 1987. — С. 146—152, 340—356

70. Юнг К. Г. Проблемы души нашего времени: Пер. с нем. — M • Прогресс-Универс 1996. — 332 с. ' '

71. Юнг К. Г. Психологические типы: Пер. с нем, — СПб.: Ювента; M : Прогресс-Универс, 1995. - 716с. '

Замість післямови: Аналіз одного життя

(верифікація системно-діяльнісного підходу в психології)

Предметом верифікації (від лат. verus - істинний, facere - робити), тобто перевірки системно-діяльнісного підходу, що слугував методоло­гією створення цього посібника, може бути життя великого російського письменника, українця М. В. Гоголя (1809—1852).

Однією з причин вибору саме цього життя як об'єкта верифікації є наявність ґрунтовного матеріалу, що висвітлює життєвий шлях письмен­ника. Це листи (а вони становлять майже половину 14-томного академіч­ного зібрання творів [ІЗ]), багатотомні матеріали до біографії [9; 49; 63], літературна та публіцистична спадщина Гоголя.

Життя Гоголя — складний предмет аналізу. Досить сказати, що прин­ципом уже понад 140-літньої історії його вивчення є суперечність (табл. 36).

Майже кожен серйозний дослідник життя Гоголя виділяв певну супе­речність' і на ній будував відповідну концепцію. Між іншим, цей принцип став на заваді створення біографії письменника: за визнанням сучасних літературознавців, її ще й досі не написано (Манн, див.: [9, 5]).

Отже, можна констатувати, що слова юного Гоголя «я почитаюсь загад­кою для всех» стали пророчими, а сподівання «только с настоящего моего поприща вы узнаете настоящий мой характер» [там само; 91] — марним.

Із позицій системно-діяльнісного підходу² на противагу принципо­ві суперечності доцільно висунути принцип відтворення логіки життя Гоголя.

'Остання з них безпосередньо стосується проблеми національного характеру: якщо такий є реальністю, то як ця реальність виявляє себе на чужому національному ґрунті? У цьому разі проблема розв'язується шляхом поєднання ідеографічного і номотетичного підходів до аналізу характеру [див. також: 46].

Уперше цю суперечність відзначив С. Ефремов, який твердив, що письменник мав душі українську («молода, свіжа, обвіяна чарівними споминами й поетичними мріями про дале­кий, милий серцеві край») і російську («стареча, холодна, сувора, з службовими замірами» [20, 8}). Наступний крок здійснив Є. Маланюк статтею під красномовною назвою «Го­голь — Ґоґоль» Письменник тут — геній недержавної нації, асимільований у великодер­жавній культурі. Його життя — «найжахливіший фаустівський варіант «продажу душі чортові» [37, 12], Акцентує увагу на «двоедушии» і «українсько-російському дуалізмі» Гоголя і Г. Грабович [15, № 9, 79]. Проте є й такі концепції «української душі» письмен­ника, що не витримують жодної критики [див.: 17].

²Крім того, що цей підхід знайшов втілення у посібнику і, відповідно, у Системі по­нять і категорій психології, в узагальненому вигляді його подано в таблицях 4, 1 І, 19, 25, 28, 33, 35

Звичайно суперечності життю притаманні, проте як моменти його логі­ки, як її переламні пункти — кризи. Відтак, логіка життя — це супе­речливий рух діяльності людини, закономірне ускладнення її стосунків зі світом культури. Вона певним чином відображається свідомістю, але найповніше виявляється у продуктах діяльності, передусім у творчості. Збагнути логіку конкретного випадку життя - означає подати її як зако­номірний розвиток діяльності, в процесі якого кризи є своєрідним перети­ном минулого, теперішнього та майбутнього індивіда.

На підставі криз життя Гоголя поділяється на періоди.

Народження особистості

Спроби довести походження роду письменника від козацького полковни­ка Остапа Гоголя [49; 51] не можна приймати беззастережно. Ймовірніше, якщо взяти до уваги прагнення козацької старшини підтвердити свої права (що вимагалося за часів царювання Катерини), це була вигадка діда пись­менника. Він був родом зі священиків, здобув освіту (як вважає О. Оглоб-лін, у Києво-Могилянській академії), служив у Генеральній Військовій Кан­целярії, вийшов у відставку в чині, який давав право на російське дворянст­во. Завдяки вдалому одруженню залишив у спадок батькові письменника маєток у селі Василівці тодішньої Малоросійської губернії. Характерно, що сам Гоголь жодним словом не прохопився про своє походження, а коли навчався у Ніжинській гімназії вищих наук кн.Безбородька (1821 —1828), то зазнавав зневажливого ставлення з боку дітей знаті [9, 78—82].

Замість післямови 457

Батько письменника В. О. Гоголь-Яновський (1777—1825) недовго слу­жив, переважну частину життя провів у Василівці. У 27 років він одру­жився із значно молодшою за себе дочкою сусіда-поміщика (вона, начебто, наснилася йому ще немовлям). Сучасникам запам'ятався його «врожденный малороссийский комизм» [49, т. 1, 4]. За свідченням дружини, писав вірші і комедії російською і українською мовами. Вона наводила таку строфу: «Одной природой наслаждаюсь, Ничьим богатством не прельщаюсь, Дово­лен я моей судьбой, И вот девиз любимый мой» [9, 28], і характеризувала його як високоморальну, мрійливу, непрактичну, помислову, хворобливу людину.

Помітну роль у житті сім'ї Гоголів відіграв родич Д. П. Трощинський, який після відставки (за Олександра І він був членом Державної ради) оселився неподалік. У його садибі — «вечный пир в праздник и будни» [63, т. 1, 47]. За тодішнім звичаєм (а це часи «Наталки-Полтавки» та «Москаля-Чарівника» на полтавській сцені), тут було створено домашній театр, де батько письменника виступав як актор, режисер і автор («ста­вил пьесы собственного сочинения на малороссийском языке» [9, 24, 26]).

Це також часи стрімкої втрати колишньою козацькою старшиною своєї історичної пам'яті¹. Введенням до російського дворянського стану (з пра­вом володіти душами) її було поставлено на службу самодержавству. Для нащадка старшини Україна справді стає «природою»: побутом, піснями, віруваннями, характерами, тобто узбіччям російської культури, соціальні норми якої інтенсивно освоюються². Він із гумором ставиться до цієї природи, не усвідомлюючи, що це забута історія і реально існуюча українська культура.

Ідеться про умови становлення характеру Гоголя. Він росте хворобли­вою, вразливою дитиною, темпераментом схожий скоріше на батька, з раннім потягом до творчості. Гоголь-гімназист запам'ятався професорам і товаришам не успіхами в навчанні («талант, неузнанный школою» [49, т. 1, 23]), а постановкою і грою комедій батька. 15-річний юнак звертаєть­ся до нього в листі: «Вы писали про одну новую балладу и про Пушкина поэму «Онегина»; то прошу вас, нельзя ли мне их прислать? .., по вашему обещанию, прошу мне прислать роль. Будьте уверены, что я ее хорошо сыграю» [9, 45]. Він багато читає, переважно романтиків, переписує з Пушкіна, цікавиться народним побутом, занотовує пісні. До гімназично­го журналу подає вірш на тему «как жили в старину», який був висмія­ний товаришами [9, 81].

Смерть батька зумовлює інтенсивне становлення, за О. М. Леонтьє-вим [32], «друге народження» особистості Гоголя. 10 червня 1825 р. він, втішаючи матір, висловлює сподівання, що здійснить свій шлях у світі. Найпомітніші зміни сталися впродовж останнього (1827—1828) гімна-

'Не випадково ж М. І. Костомарову [27] незабаром довелося заново відкривати і українську історію, і українські/ психологію.

'Проте не всіма, згадаймо «Бояриню» Лесі Українки.