442 P о з д і л VI. Інструментальна функція психіки

всього суто механічного. Це прагнення розчленувати живі структури» [65, tO}¹.

Таким чином, у межах відношення «ставлення — психіка» характер виявляє в собі образ світу, що несе стійкий зміст свідомості, підсвідо мого, несвідомого.

Аналіз відношення «ставлення — життя» розкриває природу харак теру та його функціонування на різних рівнях життя.

На рівні організму характер показує свою залежність від властивос­тей нервової системи — ґрунтується на здатності останньої утворювати динамічний стереотип (гр. Swa^iixoз— сильний, рухливий; стєрєос — твердий; тіжос — відбиток) — відносно рухливу систему тимчасових нервових зв'язків. /. П. Павлов [43; 44] взагалі ототожнював динамічний стереотип з характером². Але характер — поняття психології, а не фізіології. Наприклад, така його властивість, як відповідальність, — це не динамічний стереотип, а певне ставлення людини до своїх обов'язків, хоча ймовірно, що воно ґрунтується саме на динамічному стереотипі і що ця властивість формуватиметься у носія зрівноваженої нервової систе­ми, ніж, припустімо, слабкої чи динамічної.

Є підстави вбачати і вплив на формування характеру різних систем орга­нізму, зокрема його конституції. Е. Кречмер [27; див.: 48] помітив, що «чорт у простого народу значною мірою худий з тонкою цапиною борідкою на вузькому підборідді. Інтриган — з горбом і покашлює. Стара відьма — з висушеним пташиним обличчям. Коли веселяться і говорять масні речі, з'являється гладкий лицар Фальстаф з червоним носом і блискучою лиси­ною. Жінка з народу з тверезим розумом — низькоросла, кругла, наче куля, і впирається руками в стегна». І далі: «Можливо, що ці образи, які викристалізувалися в народній фантазії завдяки багатовіковій традиції, є об'єктивними документами психології народів, осадами масових спостере­жень, яким, можливо, і вчений повинен приділити деяку увагу» [48, 220]. І така увага мала місце. В XIX ст. була популярною френологія Ф. Галля (від гр. (ppr|V — душа, розум; А,буос — слово, вчення) — вчення про зв'язок індивідуально-психологічних особливостей людини з формою її черепа. До цього часу має поширення фізіогноміка (від гр. (риспс — природа; yvcыuxov — знавець) — вчення про зв'язок між психічним складом людини та формою її обличчя [59]. Хоча ці вчення й не стали здобутками психології, вони підкреслили наявність зв'язку між особливостями кон­ституції людини та її характером. Письменники також нерідко поєднують

'Воно виявилося навіть у виразі обличчя Гітлера (міміка людини, що принюхується), але головне — у руйнуванні життя. «Навіть якби Гітлер помер у 1933 р. (...) його, судячи з усього, вже можна було б діагностувати як некрофіла на підставі детального вивчення його особистості і характеру Крещендо його деструктивних дій, починаючи з нападу на Польшу і аж до наказу про руйнування більшої частини Німеччини та знищення її' насе­лення, — все це послужило б тоді лише підтвердженням характерологічного діагнозу, поставленого до цих подій» [65, 74].

²Подібно до того, як тип нервової системи ототожнював з темпераментом, послідов­но продовжуючи лінію фізіологічного редукціонізму в психології (тема 18).