Тема 3. Основна проблема психології 93

Поряд з «горизонтальним» діє «вертикальний» принцип функції голов­ного мозку. Йдеться про явище функціональної асиметрії (від гр. схсгиццєтрю — невідповідність) — спеціалізованої активності півкуль. Вона має широкий спектр проявів: починається з рухової і закінчується психіч­ною асиметрією — розподілом психічних функцій між правою і лівою півкулями [12; 54]. Так, ліва півкуля здебільшого оперує інформацією, яка існує у словесній або знаковій формі, й забезпечує читання й лічбу, права — наочною інформацією й забезпечує орієнтацію людини у прос­торі, розрізнення музичних тонів, мелодій, розпізнавання складних об'єктів, продукування сновидінь, емоційне ставлення до оточення.

Проте головні відмінності між півкулями полягають у характері пере­робки інформації. Ліва півкуля здійснює аналіз даних сприймання та словесно-логічної пам'яті і формує образ світу, ознаки якого можна передати словом. Права півкуля забезпечує миттєве й цілісне оперуван­ня інформацією різного, не завжди усвідомлюваного, змісту, що робить образ багатим, різноплановим і різнорівневим явищем.

Психічна асиметрія тісно пов'язана з руховою. При цьому складніші психічні процеси потребують більшої участі лівої півкулі, а простіші — правої. Наприклад, у разі довільного оперування словами збуджуються рухові центри у лівій півкулі мозку, а при їх автоматичному викорис­танні — у правій (Джексон, див,: [40]). Вертикальний принцип роботи мозку діє на рівні вторинних і третинних зон кори. Саме тому їх будова у правій і лівій півкулях відрізняється, а їх ушкодження викликає різні симптоми [34]. Загалом обидві півкулі діють як єдине ціле, що дає підста­ву говорити про білатеральну (від лат. bis — двічі і lateralis — бічний) регуляцію як цілісний механізм функціонування мозку [3].

Психічна асиметрія притаманна лише людині, а передумови її станов­лення передаються генетично. Проте характер цієї асиметрії (домінуван­ня лівої чи правої півкулі при функціонуванні психічних процесів) фор­мується протягом раннього онтогенезу.

Якщо психіка людини, особливо її вищі прояви, залежить від спеціалі­зованої і водночас інтегрованої роботи головного мозку, то її поведінка, як і будь-якої живої істоти, передбачає мобілізацію структур не лише центральної, а й периферичної нервової системи. Таке широке об'єднання різно локалізованих, різнорівневих нервових структур і процесів дістало назву функціональної системи організму і стало предметом теорії функ­ціональних систем [4; див. 40; 66]. Згідно з цією теорією, деякі системи мають вроджений характер (наприклад, система дихання, травлення), інші формуються протягом онтогенезу й відрізняються високою гнучкістю і складністю механізмів. Найважливішими з них е аферентний синтез, прий­няття рішення й акцептор результатів дії.

Аферентний синтез — об'єднання різноманітної інформації, необхід­ної для прийняття рішення залежно від того, який результат потрібен у певний момент пристосувальної дії. Для цього залучаються відомості з пам'яті, актуалізується певна потреба, відбувається зворотна аферен-

тація — враховуються відомості про навколишнє середовище. Все це є відповіддю на пусковий стимул — подразник, що пристосовує аферент­ний синтез до умов, найпринятніших для успіху виконуваної дії. Важли­во, що аферентний синтез здійснюється вже на рівні окремих невронів у будь-якій, а не лише у центральній частині нервової системи [69; див.: 65]. Він охоплює також соматичні (від гр. ccьua — тіло) компоненти та обмінні, біохімічні процеси організму (Уриваєв, див.: [66]).

Прийняття рішення — переведення аферентного синтезу до програ­ми дій, унаслідок чого з великої кількості варіантів пристосувального акту обирається той, що дає змогу організмові досягти найбільшої ефек­тивності. Це ключовий механізм функціональної системи, в якому особ­ливу роль відіграють лобові частки. Принаймні експериментальне вида­лення їх у собаки робить для нього неможливим вибір певного варіанта поведінки. Цей процес охоплює також невронний рівень. Прийняття рішен­ня зумовлює різноманітні функції організму, від вегетативних реакцій примітивної тварини і до процесів морального вибору, що його здійснює людина [4].

Акцептор (від лат. acceptor — одержувач) результатів дії — апарат прогнозування й оцінки властивостей (фізичних, хімічних, біологічних) результату дії функціональної системи. Він формується раніше, ніж відбу­вається дія, і має всі ознаки майбутнього результату. Тобто цей механізм виконує функцію випереджувального відображення дійсності. Він викорис­товує попередній досвід й існує у вигляді схеми майбутньої дії, яка порів­нюється з параметрами реального результату завдяки інформації, що над­ходить шляхом зворотної аферентації. Якщо ці параметри не збігаються, до програми дій вводяться корективи або функціональна система фор­мується заново. У цьому разі спочатку виникає орієнтувальна реакція, яка супроводжується електричною активністю кори і підкірки (Шумілі-на, Журавльов, див.: [66]).

З позицій теорії функціональних систем організму психічні явища вплетені в згадані механізми. Так, сприймання, пам'ять є компонентами аферентного синтезу; мислення, воля стосуються прийняття рішен­ня; увага — акцептора результатів дії. У разі невідповідності пара­метрів виконаної дії акцептора дії продукуються негативні емоції, які спонукають до продовження дії за скоригованою програмою доти, доки не буде отриманий очікуваний результат. Якщо збігу було досягнуто з пер­шої спроби, виникають позитивні емоції і виконувану дію припиняють. До того ж емоції пронизують і аферентний синтез, і етапи прийняття рішення. Наприклад, відомо, що за дефіциту інформації ступінь негатив­них емоцій обернено пропорційний оцінюваній імовірності досягнення результату [55]. Якщо ж у процесі прийняття рішення прогнозується безпе­речна можливість досягнення корисного результату, емоції не виникають, а поведінка набуває автоматизованого вигляду.

Дослідження роботи функціональних систем організму в зв'язку з ово­лодінням людиною знаками — мовленням, письмом, грою на музичних

94

Розділ І. Психологія як наука