2.3. Методи психологічного дослідження

Історія психології знає, два основні шляхи психологічного досліджен­ня: пояснювальну та описову психологію. Перша орієнтується на природ­ничі науки й широко застосовує експеримент, друга виходить з ідеї уні­кальності психіки і передбачає її вивчення шляхом розуміння дослідни­ком цінності внутрішнього світу іншої людини. Йдеться про принципово різні методи психології, за якими простежується боротьба матеріаліс­тичного й ідеалістичного світоглядів (виразником першого завжди була пояснювальна, а другого — описова психологія), її наслідком стало про­тиставлення експериментальних і неекспериментальних методів та

Тема 2. Психологія як система знань 77

пов'язування прогресу психології лише з першими [79]. Проте нові тен­денції в її розвитку змушують переглянути цю проблему [64].

Експериментальні методи — стандартизовані процедури, призначені для отримання даних, які підлягають перевірці. Завдяки їм психологія зробила крок уперед, бо перейшла від споглядального способу побудови теорій до оперування психологічними фактами — достовірними знан­нями. Крім того, вони відкрили можливості для застосування кількісного аналізу — статистичних і математичних способів обробки даних. Усе це дало змогу перевіряти та накопичувати результати експериментальних досліджень, зіставляти їх між собою, влаштовувати наукові дискусії, інтер­претувати з позицій різних теорій. Психологія стала у шерег наук, що володіють об'єктивними методами пізнання дійсності, й цим утверджува­ла себе як академічна дисципліна.

Практична психологія також вдається до експерименту, проте не може обійтися без неекспериментальних методів — гнучких, нестандартизо-ваних процедур, спрямованих на конкретну людину, до того ж не лише з метою вивчення, а й з метою надання їй психологічної допомоги. Якщо експериментальні методи орієнтовані на виявлення закономірностей у перебігу психічних явищ, тобто на типове у психіці, то неексперимен-тальні — не лише на типове, а й на унікальне — неповторне. Вдаючись до неекспериментальних методів, дослідник підходить до психіки людини як до певної цілісності, яку потрібно зрозуміти, збагнути й відтворити у вигляді образу людини. Звичайно, такий підхід поступається експери­ментальному, бо значною мірою залежить від кваліфікації дослідника та способів якісного аналізу проявів психології людини, якими він володіє, а це не сприяє підвищенню вірогідності отриманого в результаті знання. Проте саме ці методи широко застосовуються на практиці, наприклад при різних формах психологічної допомоги [ІЗ].

З позицій принципу взаємної доповнюваності експериментальні і не-експериментальні методи слід не протиставляти, а шукати шляхів їх поєд­нання в межах однієї системи методологічних принципів та стосовно сфери, де їх використання буде свідченням реальних взаємопереходів між академічною і практичною психологією.

Необхідність такого поєднання зумовлена наявністю у психіці і типово­го, і унікального. Перше закономірно складається в процесі її філо- та істо-рюгенезу, і саме йому зобов'язане існування психології як науки. При цьому своїми типовими (найзагальнішими і найхарактернішими) ознаками психіка виявляє себе на рівнях організму та індивіда. Унікальне ж яскраво заявляє про себе передусім на рівні особистості. Воно виникає на базі законо­мірних та своєрідних рис індивідуальної психіки й існує у вигляді внутріш­нього світу людини. Тому унікальне можна розглядати як продовження типового, як форму його існування. У цьому зв'язку експериментальні ме-поди (як спосіб дослідження типового) і неекспериментальні (як спосіб Дослідження також і унікального) є різними шляхами пізнання психічної Реальності, які водночас взаємодоповнюють один одного.

78

Розділ І. Психологія як наука