2. Теорія літератури

Новела (іт. novella у від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіна­лом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Ознаки новели:

• лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів;

• строга й усталена конструкція;

• наявність строгої та згорненої композиції з яскраво вираженим компози­ційним осередком (переломний момент у сюжеті, кульмінаційний пункт дії, контраст чи паралелізм сюжетних мотивів і т.д.)\

• перевага сюжетної однолінійності, зведення до мінімуму кількості персо­нажів;

• персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини;

• автор у новелі концентрує увагу на змалюванні внутрішнього світу героїв, переживань і настроїв;

• сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки.

3. Робота з текстом твору

1. Прочитайте опис місцевості на початку твору. Які деталі свідчать, ще нещодавно тут була війна?

2. Охарактеризуйте настрій головного героя на початку твору.

3. На яких деталях акцентує увагу автор в описі жінки на полі?

4. Опишіть мить кохання між героями.

5. Як подає автор мить убивства? (Лаконічно, однією фразою «Пролунає постріл»)

6. Які наслідки для Сашка Діденка мав випадок на полі? Чи усвідомлює він їх ?

7. Як до вчинку Сашка ставляться його сослуживці? Прочитайте.

8. Чому, на вашу думку, такий жорстокий вирок призначено Сашку? Смерть за смерть — це ознака цивілізації?

9. Чому немає майбутнього в кохання головних героїв? (Закон цього не дозво­ляє. «Проти любові закон? Не може бути такого закону!»)

10. Прочитайте епізод побачення закоханих. Чи дійсно вони люблять? Як; деталі свідчать про це?

11. Чи каються герої в здійсненому? Обґрунтуйте.

12. У творі любов подається у двох вимірах: любов до Жінки й любов до Бать­ківщини. Що для героя ці почуття?

13. Перекажіть фінал твору. Чому подається два варіанти розв’язки?

Матеріал для вчителя

Творчі зусилля автора зосереджено на розкритті психології персонажів. Оповідач, теж фронтовик, тонко передає внутрішній стан Сашка Діденка, арти­лериста, котрий був добрим солдатом, «воював по-геройськи», як характери­зує його комбат. У його душі змагаються любов і смерть. Притлумивши голос смерті, яка в умовах війни надмірно активізувалася, Сашко живе передчуттям радості. У тому святковому настрої дисонансом прозвучало лише порівняння його гогокання з виттям степового вовка. Життєствердний настрій Діденка як переможця вибухає естетичним ставленням до світу («хміль сонця», «литво полукіпків ... виблискує золотом») і готовністю кохати. Але так сталося, що любов і смерть у житті Діденка трагічно стали поруч. Перші обійми жінки закінчилися пострілом у її чоловіка.

Прикметно, що й війна, й ця смерть на жнив’яному полі відсунені на мар- гінеси свідомості оповідача. Сашко лише мимохідь згадує фронт, пере­дній край, який «галасу не любить». Навіть у звістці про вирок трибуналу та в описі його виконання оминається слово смерть («Сталося те, що мало статись»). Водночас автор не приховує, як у свідомості солдатів деформується саме поняття цінності життя: «Бо чи таке воно й страшне, що він (Сашко) накоїв,— один постріл, а перед тим мільйони, мільярди пострілів було зро­блено по людині».

Суперечність в оцінці вчинку Діденка закладена в глибинах свідомості оповідача. З одного боку, він представляє Сашка як переможця, котрий відпо­відно діє: прилюдно на жнивному полі демонструє своє право на чужу жінку, обнімається-цілується з нею (двозначна деталь: «вона лежала горілиць») і вби­ває її чоловіка. «Преса на Заході» (у контексті твору це поняття має негатив­ний відтінок) так і витлумачила вчинок Діденка — як завойовника: радянські окупаційні війська «вбивають чесних католиків, ґвалтують їхніх дружин». З другого боку, після виконання вироку військового трибуналу оповідач, як уже цитувалося, стримано заявляє: «Сталося все, що мусило статись».

А як же шалене кохання Діденка й Лариси, що, ледь спалахнувши, було насильно погашене? Чи урівноважує воно наявну суперечність?

Два виміри лсиття Діденка, двоплановість образу Лариси, два варіанти фіналу новели — то знаки сум’яття автора перед складністю життя. Вра­ження від фактів, які довго жили в пам’яті, виявилися сильнішими за їхнє осмислення. Ось як подано код незвичайного стану солдата: «Що знав він досі, що бачив, чим жив? Вирви, та бруд, та сморід війни, снаряди одні тільки й умів фугувати, смерть одну тільки бачив, а вона, ця любов неспо­дівана, з’явилась, мов з неба, і сонячним духом снопів — подихом самого життя — тебе обдала».

Придивімось до цього уривка: від оповіді в третій особі однини автор переходить до улюбленої, 3 нотками сповідальності форми викладу в другій особі однини, що засвідчує входження чужого життя до внутрішнього світу автора, звідси йде ліризація трагічного часу, як специфічна гончарівська реакція на війну.