4. Теорія літератури

Роман — великий за обсягом і складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені важливі й складні суспільні процеси, всебічно і в розвитку показані численні персонажі. У романі розвивається кілька сюжетних ліній, пов’язаних з долею головних героїв.

Види роману

За змістом:

• роман автобіографічний;

• роман біографічний;

• роман історичний;

• роман пригодницький;

• роман соціально-побутовий;

• соціально-психологічний роман;

• роман фантастичний;

• роман філософський;

• роман детективний.

За будовою:

• роман у віршах;

• роман у новелах.

Роман у новелах (поглиблення знань)

У новелах, об’єднаних у роман, зазвичай діє спільний головний герой, епізодичні персонажі також переходять з новели в новелу (ототожнюються). Цілісність твору досягається відсіканням кінцівки новели, сплутуванням мотивів (підготовка розв’язки однієї новели відбувається в межах іншої) і т.д. Шляхом такої обробки новела як самостійний твір перетворюється в новелу як сюжетний елемент роману (інакше — епізод).Типовий прийом зв’язування — це послідовний виклад новел, нанизується звичайно на одного героя, і що викладається в порядку хронологічної послідовності. Подібні романи будуються як біографія героя чи історія його подорожей.

Для того, щоб спостерігався поступальний рух у романі, необхідно, щоб кожен новий епізод чи розширював тематичний матеріал, чи кожна нова пригода повинна бути складніше попередньої, чи иовинні відкриватися нові сторони внутрішнього світу героя.

Роман такої побудови називається східчастим (ланцюговим).

Інший тип романічної побудови — кільцеве. Техніка його зводиться до того, що новела (яка обрамляє) розсовується. Виклад її розтягується на весь роман, і в неї впроваджуються як перєбуваючі епізоди всі інші новели.

Нарешті, третій тип — це рівнобіжна побудова. Персонажі поділяються на кілька самостійних груп. Історія козкноі групи, їхньої дії, район їхньої дії складають особливий «план». Оповідання ве ze-гь-гя багато планово. Герої од юго плану переходять у рівнобіжний потік — у глін. відбувається постій­

ний обмін персонажами й мотивами між cz : і Вільними планами. У таких романах варто розрізняти паралельність як схезчлсеість дії і паралельність як зіставлення й порівняння.

2. Узагальнення вивченого матергахг*

• Продовжіть висловлювання: «Нмеш •Звяйееб острів» мене змусила

задуматися над...*.

2. Висновки

3. Оголошення результатів на&чаяммск тчім шості школярів

4. Домашнє завдання

1. Опрацювати сторінки підручнзо^ь

2. Підготувати повідомлення іЗегїйіі гжіічис:.. І Г:згч=ра* або скласти

свій варіант фіналу твору чоа зт-çikll

Урок № 57

Учитель:

Клас:

Дата:

ГРИГІР ТЮТЮННИК.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА

Мета: зацікавити одинадцятикласників особою письменника та його

творчістю, дати загальну характеристику стилю письменника, перейняти душі дітей красою його слова, розвивати навички визначення теми твору, його жанру, аналізу образів, художніх засобів, особливостей композиції, виховувати в учнів доброту, уміння співчувати та співпереживати, вдячність письменнику за його чудові твори.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Обладнання: портрет Григора Тютюнника, твори письменника, епіграф.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Організація класу

2. Мотиваційний етап

3. Актуалізація класу

4. Визначення мети та планування роботи. Оголошення теми уроку

5. Опрацювання навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя

«Тепло й достовірність — ось мої літературні критерії», «Не святі горшки ліплять майстри, а майстрами стають люди. Я — людина. Я буду майстром!»,— читаємо в щоденнику письменника-новеліста Григора Тютюнника. Така самооцінка й вимогливість до себе заслуговують на повагу. І він дійсно став майстром художнього слова, точного, лаконічного, яскравого, теплого, тала­новитого. Безперечно, Тютюнник творив своєрідно. Саме творив, а не писав. Кожну новелу він спершу виношував, як мати дитя лід серцем. Не раз він говорив своїм друзям: «Мені здається, що спочатку йде робота душі. Часом напружена, інколи прихована. Але постійна робота душі. І колись настає мить, що вигострилась думка до краю, біль серця такий, що воно обкипає кров’ю, а напруга така, ніби кожен нерв, як напнута струна на скрипці, ледь- ледь торкни, і він застогне словом. Цей процес схожий, як ото лінза збирає сонячні промені в один пучок. Так і тут: думка, серце й нерви повинні скон­центруватися в слові». Знаходив таке слово, яке іншим не заміниш. Довгий шлях пошуку потрібного слова не зупиняв його, бо знав, що «у художнього слова одна-єдина функція. Ця функція зветься необхідністю». Його слова то ніжністю, то любов’ю, то ненавистю, то ганебністю влучали прямо в серце. Дивовижно правдиво змальовував життєві ситуації, умів повно, об’ємно роз­крити внутрішній світ героя, бо вважав, що «письменник повинен не просто стежити за вчинками героїв, а думати над ними».

Вивчати життя письменника ми будемо за допомогою нашого символічного щоденника, де кожна сторінка — певний етап життя письменника.

Тож відкриймо першу сторінку...