1. Елементи народних пісень

У ч. IV (розділ XXIV) Чіпка в розмові з Галею зізнається, що батьки хо-

чуть видать її заміж за Сидора. На перешкоді до сімейного щастя став Сидір.

«Журба упряма» не покидала Чіпку. І Чіпка затяг:

Зелений байраче, на яр похилився: -

Молодий козаче, чого зажурився!

Для чого використав Мирний уривок з відомої народної пісні? Автор

уміло підкреслив одну з важливих рис його характеру: музично-пісенну об-

дарованість, любов до народної пісні. Ця риса вирізняє образ Чіпки, робить його ще більш привабливим.

2. Прислів’я і приказки в романі

Із певною ідейно-композиційною метою П. Мирний широко використо­вує в романі багатства народної мови. У прислів’ях і приказках, як відомо,

знайшла своє відображення народна мудрість, народна спостережливість над —

явищами суспільної дійсності. П. Мирний використовує тільки ті прислів’я і приказки, які допомагають йому реалістично відтворити становище трудя­щих за капіталізму. .,

Низку влучних прислів’їв Мирний вставляє на початку розділів та під­розділів, і вони часто відіграють роль епіграфів. Так, у розділі V «Тайна- -

невтайна» перед розповіддю про смерть баби, а потім про історію Чіпчиного батька автор вживає прислів’я: «Життя — це стерняста нива: не пройдеш,

ноги не вколовши».

або:

розділ X «Пани польські» (ч. II), автор починає прислів’ям: «Біда, ка- -

жуть, не сама ходить, а з дітками».

Розділ XIV (ч. III) починається прислів’ям: «Життя, кажуть, прожити —

не поле перейти. Життя — що погода». І далі в розділі розповідається, як

у Чіпки несправедливо відібрали землю. Чіпку виключають із земства.

На початку підрозділу, перед тим, як розповісти про смерть Максима,

автор вживає прислів’я: «Горе, кажуть, об горе чіпляється». Такий проду­маний добір прислів’їв посилює ідейний зміст роману «Хіба ревуть воли, як

ясла повні? »

3. «Тіньовий театр»

Упізнай героїв і героїнь роману за їх портретом.

1. Чорне кучеряве волосся, заквітчані польовими квітами, чудово вилося коло білого чола; тоненькі пасма того чорного, але полискуваного хмелю, спадали на біле, рум’яне личко; очі оксамитові, чорні... Дві чорні брови, мов дві чорні п’явки, повпивалися над очима...

2. «Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може до двадцятка до­биралося. Чорний шовковий пух тільки що висипав на верхні губи... Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; мені карі очі — теж гострі; лице довгообразне — козаче; ні високого, пі низенького зростку,— тільки плечі широкі та груди високі».

3. «...у село Піски вступив якийсь невідомий захожий. Видно — з далекої дороги. Сорочка на ньому чорна; штани вибійчані, підсукані аж до ко­лін; за спиною вірьовкою навхрест перев’язана одежа, через праве плече, на палиці перекинута торба... На взір — чоловік середніх літ».

4. «У царині нагледів Чіпка низенького, натоптуватого чоловіка з круглим, запухлим лицем, з рудими товстими вусами... Москаль — не москаль, а службою пахне».

5. «Високого зросту, статний, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й липкий, як заєць, співун, реготун... Хороший з лиця, пов- новидний, рум’янець на всю щоку, з чорними веселими очима, з чорним лискучим усом, він був перший красень на селі».

6. «...був широкоплечий парубок, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима. Здається, на йому й шкура говорила, такий балакучий».

7. «...худощавий, низенький, мишастий, справжній пацюк, такий і прудкий: говіркий, співучий, на селі перший співака».

8. «Борода йому була гладко виголена; голова трохи подалась назад; довга шия вип’ялась так, як у вола; на грудях одтопирилиеь верхні краї фор­меного сюртука».

9. «Піщани тільки побачили свою «молоду» ззаду — високу, суху, як в’ялу тараню,— коли вона вилазила з пишного ридвана та сунула в горниці».

10. «Який завтовшки, такий завбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив він на світі тільки горілку, дудлив її, як воду»