4. Рефлексивно-оцінювальний етап

5. Домашнє завдання

Прочитати новелу «Три зозулі з поклонозс*.

Диференційоване домашнє завдання

1. Написати відгук на одну із теми:

• Яке враження склалося у вас про Григора Тютюнника як громадського

діяча та письменника-новеліста

• Чи можна вважати життя письменника подззгом?

• У чому, на думку письменника, полягає призначення людина на землі?

2. Прочитати народні пісні, у яких використано образ зозулі, слово «три».

Урок № 58

Учитель:

Клас:

Дата:

ГРИГІР ТЮТЮННИК. «ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ».

ОБРАЗ ЛЮБОВІ ЯК ВТІЛЕННЯ ВИСОКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЦІННОСТІ

Мета: познайомити учнів з новелою Григора Тютюнника «Три зозулі

з поклоном»; виробляти в учнів уміння аналізувати літератур­ний образ, проводити філософське дослідження на матеріалі прочитаного твору, продовжуючи навчати школярів працювати в парах, у групі; розвивати творчу уяву й аналітичне мислення; навчати висловлювати власну думку про прочитане, вихову­вати повагу до людини, прагнення пізнати самого себе.

Тип уроку: комбінований.

Обладиання: портрет Григора Тютюнника, твори письменника, епіграф.

Любові Всевишній присвячується Г. Тютюнник

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань

3. Повідомлення теми, мети уроку

4. Мотивація навчальної діяльності учнів

5. Вивчення нового матеріалу

1. Вступне слово вчителя

2. Історія створенпя новели (матеріал для вчителя)

3. Робота з текстом (робота в групах)

Перша група

Перша група досліджує художню майстерність Григора Тютюнника, пока­зує вміння використовувати тільки необхідні слова, влучні художні засоби.

• «А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої

шість кіп, і вітер сушить — не висушить сльози у її очах».

• «Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі».

• «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору...».

• «Карпо (чоловік Марфи) тьопає (їсть) як за себе кидає...».

• «Товстопикий був, товстоногий. І рудий,., як стара солома. Марфа проти

нього перепілочка,., а сльози в очах — наче дві свічечки голубі ...»

тощо.

Отже, автор уміє добирати тільки необхідні слова, влучні художні засоби (порівняння, епітети, метафори).

Друга група. Розповідь від імені Марфи

Любий Михайло! Як я кохаю тебе. Я відчуваю кожний твій крок, рух, твоє дихання. Усе моє єство, кожна моя клітинка належить тобі, хоч знаю, що не мою ніякої надії на своє кохання, бо ти чоловік іншої жінки, батько рідного сина. Та впевнена в тому, що ніхто тебе так не відчуває, як я. Страж­даю, мучусь, але я щаслива, що кохаю тебе. Не можу передати словами, що я відчуваю, знаючи, що ми в далекому Сибіру. Так хочеться полегшити твоє життя, тож думкою, душею я завжди поруч з тобою. Я з нетерпінням чекаю твоїх листів, хоч вони не для мене. Щодня бігаю до пошти, щоб першою дізна­тись, чи є від тебе лист. А тоді благаю листоношу, щоб дозволив потримати в руках твого довгожданого листа. Я ніби відчуваю тепло твоїх рук, плачу від радості, пригортаю листа до грудей, цілую зворотну адресу — і мені стає легше, бо це надає мені сили для життя й любові. Дякую тобі, любий, за те, що відчуваєш, як ходить коло тебе моя душа.

Третя група. Твір-розповідь від імені Михайла

Мене тридцятирічного чоловіка сильно, пристрасно, жагуче, безнадійно покохала молода, «тонесенька, тендітна» ланка Марфа Яркова. У селі за малень-

Матеріал для вчителя

Дві жінки, Софія і Марфа, кохають одного чоловіка, та такого, що й справді не дивина покохати: вродливий і сильний, мужній і стриманий, як то нале­жить справжньому чоловікові, однаково вдатний до праці і до пісні. Вони сходяться сім’ями, по-сусідськи, повечеряти, поговорити, поспівати. Марфин Карно «тьопає» галушки чи будь-що інше наминає, а бідолашна Марфа, «яку за маленький зріст називали «Марфою маленькою» — тоне в Михайлових очах, у його чудовому пісенному голосі. Софія — «законна» дружина Михай- лова — усе бачить, все розуміє. І мовчить. І всі вони мовчать про потаємне. Хіба що про життя розмовляють та співають. Нема взаємних образ, нема жалю чи нарікання. Бо так склалося життя. Бо Михайло та Софія — родина, у них маленький син, і ніхто нічого не може допомогти нещасливій у шлюбі Марфі. Але обоє розуміють, наскільки справжнє її почуття, наскільки воно самоцінне для неї. А коли запроторили Михайла у «Сибір несходиму», Марфа завжди швидше від Софії вгадувала, коли приходив лист від далекого коханого. При­біжить під пошту, випросить у сільського поштаря того найдорожчого листа, в руках потримає, сльозами обіллє — і віддасть. І знову — бігом до роботи, до буденності, до своїх сірих днів і ночей, освітлених хіба лиш сяйвом тих поодиноких листів. Софія і це знала. Але не могла ні сердитися, ні ревнувати. Бо поважала Марфині біль і тугу. Та й сам Михайло за сотні кілометрів від рідного села відчував її гаряче почуття, биття її вірного, люблячого серця, яке тільки ним і жило.

Тож у тому останньому листі до дружини, після якого вже не було від нього вістки, Михайло, ніби відчуваючи, що більше ніколи цього не скаже, зізнається Соні, що кожного дня коло нього «ходить Марфина душа нещасна» і просить навідати її та передати від нього «три зозулі з поклоном». Останнє вітання. Останнє «прости». Михайлів син через довгі роки слухає цю істо­рію — і відчуває повагу перед мудрістю цих двох жінок, що обоє любили його тата і обоє знали: любов —неосудна, але що Бог раз з’єднав — людина хай не розлучає...

• Зачитати рядки на підтвердження.

• Що відчував до Марфи Михайло?

• Якими рисами наділив його автор?

• Що розповідав Михайло про своє життя в «Сибірі неісходимій»?

• Хто в новелі наділений милосердям, здатністю розділити чужий біль, як власний?

• Який біографічний момент у новелі? (Батька Григорія Тютюнника як ворога народу було заарештовано в 1937 р. Із Сибіру батько так і не повернувся. Родина не отримала навіть відомостей про дату смерті й місце поховання.)

• Які символи використані у творі? (Група учнів мала домашнє завдання: прочитати народні пісні, у яких використано образ зозулі, слово «три»).