3. Незакінчене речення

• На уроці в розкритті образів-персонажів допомагало...

• На мою думку, виховна цінність роману «Дім на горі» полягає —

3. Оцінювання на уроці

Картка оцінювання

ПІБ учня

І навчальний модуль	II навчальний модуль	III навчальний модуль	IV наз~.ьхїдий модуль
Самооцінка	Оцінка експертів	Оцінка спікера	Оцінт.а і чигаєш

3. Підсумок уроку V Домашнє завдання

Першл жрушл. «Історія літератури». Довести, що творчість В. Шевчут-і — жххгтзе гву~: в українській літературі.

Лруга група. «Журналісти». Написати статтю «Досліл^гтап В. Шевчука».

Урок № 62

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ.

ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Клас:

Дата:

Мета: дослідити розвиток жанру історичної романістики в складних

історичних умовах; зробити огляд найвідоміших взірців укра­їнської історичної нрози; опрацювати біографію П. Загребель- ного, дати загальну характеристику його історичної прози; розвивати усне мовлення учнів, уміння працювати з додатко­вою інформацією; виховувати любов до художньої літератури, інтерес до національної романістики.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: виставка книжок історичної романістики, портретів П. Загре- бельного, Р. Іваничука, Ю. Мушкетика, І. Білика, епіграф.

.../сторичний роман, а тим паче для української літератури,— це особливий жанр, який формував національну свідомість, зберігав і утверджував історичну пам’ять, завжди відгукувався на найгостріиіі проблеми сучасності,

Роман Іваничук

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

2. Повідомлення теми й мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

3. Опрацювання навчального матеріалу

1. Лекція вчителя

Українська історична проза має свою давню традицію. Інтерес до минулого, осмислення подій з відстані часу завжди приваблювали не тільки науковців, але й майстрів художнього слова. Письменники постійно зверталися до важ­ливих, зламних періодів в історії України, створюючи силою свого таланту й творчої уяви яскраві образи минулих часів.

Серед тих, хто працював у жанрі історичної художньої прози, помітне місце посідають П. Куліш, М. Костомаров, І. Нечуй-Левицький, А. Чайков- ський, А. Кащенко, 3. Тулуб, Б. Лепкий, Ю. Косач тощо. Цей список продо­вжують письменники другої половини XX — початку XXI століть: І. Білик, М. Вінграновський, Л. Костенко, П. Загребельний, Р. Іваничук, В. Малик, Д. Міщенко, Ю. Мушкетик...

В українській літературі романне осягнення історичного минулого від­бувалося всупереч державній політиці. Політичним репресіям були піддані за радянської влади 3. Тулуб, В. Гжицький, Г. Хоткевич. У радянський період були заборонені історичні романи «Гетьман Іван Виговський» І. Нечуя- Левицького, «Молодість Мазепи», «Руїна» М. Старицького, «Людолови» Зіна- їди Тулуб, «Мальви» Р. Іваничука, «Меч Арея» І. Білика.

Творці історичного роману в літературі українського зарубіжжя Ю. Косач, М. Лазорський, Л. Полтава, С. Фостун писали про ті сторінки вітчизняної історії, на які було накладено табу радянською ідеологічною системою.

З 1919 р. й аж до 90-х рр. XX ст. існувала ціла низка обмежень і забо­рон, які стосувалися тематики українського історичного роману. Унаслідок зього, за спостереженням Ю. Мушкетика, наша «історична романістика роз- зивалася однобоко, переважно в рамках подій Київської Русі...». Але й при відтворенні цих подій передбачалося певне (канонізоване радянською ідеоло- йєю) їхнє потрактування. За таких обставин не випадково поза увагою укра- нських романістів залишилися й трагічні події Руїни, і події епохи Івана Дазепи, і все, що пов’язане з нетривалим гетьмануванням Павла Полуботка... Га й така, здавалося б, безневинна тема, як тема Хмельниччини, ще чекає іа всебічне, не позначене політичною кон’юнктурою, романне осмислення.

Розквіт української історичної прози періоду 70-х — початку 80-х рр. £Х ст. був зумовлений необхідністю через уроки історії висвітлити день

нинішній. Тому до історичних творів пильно придивлялася критика, зокрема офіційна, вишукуючи там якоїсь «крамоли*.

Історична белетристика й сьогодні залишається найпопулярнішою cep^z творів, що висвітлюють минуле українського народу й держави.

Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 р. в Києві в сім’: юриста й відомого на той час російського поета Павла Тулуба.

У 1919-1921 pp. очолювала лекторську секцію в одній із частин Червоне: Армії. З 1921 р. працювала в різних радянських установах: завідувала літчас- тиною в Київському кінофотокомітеті, служила у відділі місцевого бюджету З 1926 р.— на творчій роботі.

Заарештували Зінаїду Тулуб 4 липня 1937 р. Б обвинуваченні, яке скхал співробітник IV відділу УДБ НКВС УРСР лейтенант Держбезпеки Хват зазначалося, що вона «є активною учасницею контрреволюційної органі: ції «Виборчий центр», котра здійснює підривну роботу перед наступника; виборами до Рад».

5. вересня того ж року Військова колегія Верховного Суду СРСР засу­дила письменницю до тюремного ув’язнення строком на 10 років (із порс­кою в політичних правах — на 5 років) і конфіскацією всього приналежн : - : їй майна.

Ув’язнення Зінаїда Тулуб відбувала в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р — на Колимі, де й була звільнена 4 липня 1947 р. у зв’язку з відбуттям стрскгг- Невдовзі через інвалідність вислали в Джамбульський район Алма-Атинсьх: області, де працювала шкільним бібліотекарем. 16 травня 1950 р. їй &уі оголошений новий вирок Особливої наради при міністрі Державної безгезз СРСР: «...за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької oprt^L зації зіслати на поселення в Кокчетавську область Казахської PCP*. Огж". друга тяжка покара за старим обвинуваченням.

Лише 23 червня 1956 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР у лила: «Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 вересня 1937 і постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10 лютого 1950 року Тулуб Зінаїди Павлівни скасувати за нововиявленими обставинами і сирілу про неї припинити за відсутністю складу злочину...».

Активну участь у громадській реабілітації письменниці взяли побрагтю по перу Максим Рильський, Леонід Смілянський, Іван Кологойда.

У 1947-1955 pp. була на засланні в Північному Казахстані. По реаагі­тації повернулася до Києва.

Померла 26 вересня 1964 р. в Ірпінському будинку творчості. Псхсаагаиі в Києві.

Літературну діяльність 3. Тулуб розпочала російською мовою: її повість «На перепутье» була надрукована в журналі «Вестник Евроньї » (І У.

За радянського часу перейшла на українську мову.

Найвизначніший твір Тулуб — історичний роман-дилогія «Люд:.: (1934-1937, у переробленому вигляді перевиданий 1958), у якому шж тому історичному матеріалі відтворено життя українського народу XVII ст. за гетьмана Петра Сагайдачного. Крім того, роман із життя Шевченка на засланні — «В степу безкраїм за Уралом» (1964), п’єсе рії тощо. Перекладала російською мовою твори українських та фраштуньгаж письменників.

Роман Іваничук народився 27 травня 1929 р. на Івано-Франк У Коломиї закінчив середню школу й працював учителем початкове : Закінчив філологічний факультет Львівського державного узівер:жттг-%, викладав мову й літературу, працював також у редакції журналу «Ж : гва*. Уперше почав друкувати свої твори 1954 p., а перша збірка оповілан- друком 1958 р. під назвою «Прут несе кригу». У 1960 р, прийнятий у Спілки письменників України. Двічі був нагороджений Державною ім. Т.Г. Шевченка за твори «Вода з каменю» й «Четвертий вимір»

Твори Іваничука — це мандрівка в далекі й близькі століття ківщини. На тих шляхах читач зустрічає знаних, славних осіб, zxz житимуть у людській пам’яті. Історичній прозі письменника щн

гостросюжетність, оригінальність стильових прийомів, поєднання елементів художньої фантастики, коріння якої — у фольклорних джерелах, з правдою факту, науковою достовірністю. Свої твори автор пише на основі документаль­ного матеріалу, який він збирав не тільки в Україні, але й в інших країнах, де присудом російського «правосудця» змушені жити засланці, герої його творів, наприклад, Петро Калнишевський («Журавлиний крик»), Микола Гулак-Артемовський, приятель Шевченка («Четвертий вимір»). Твори Романа Іваничука цікаві не тільки тематикою, але й стилем, бо автор завжди у твор­чому пошуку нових засобів вислову й творить «четвертий вимір».

Перший історичний роман «Яничари» («Мальви») присвячений одній із найскладніших, але найблагородніших тем, які звучать актуально й сьо­годні — тема патріотизму та збереження людської гідності. Лише така людина повноцінна, лише вона може мати сьогодні статус справжнього громадянина й брати на себе відповідальність за те, що відбувається і в його власній душі, і в його власному домі, і в державі, і в усьому світі.

Іван Білик — український письменник, історичний романіст, перекладач болгарської літератури, лауреат Шевченківської премії 1991 р.

1950-ті рр.— вчителював у сільській школі, безуспішно намагався посту­пити на архітектурний та історичний факультети, до театрального інституту.

1961 р.— закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях газет. Друкується з 1956 р. Член Спілки письменни­ків України з 1967 р.

Автор найсенсаційніших українських історичних романів радянських часів — «Меч Арея« (1972) й «Похорон богів» (1986).

Відразу після видання обидві книги стали бестселерами. Утім, «Меч Арея» 1972 р. заборонили та вилучили з бібліотек, а нерозпродані примір­ники з книгарень (однак устигли знищити 5 тисяч примірників із 65 тисяч накладу). Письменника примусили звільнитися з роботи в редакції «Літера­турна Україна» (3,5 роки був безробітним, лише 1976 р. вдалося влаштува­тися в редакцію часопису «Всесвіт» на посаду «секретар-друкарка»), позба­вили права друкуватися, піддали цькуванню в пресі.

Після того книжка в СРСР поширювалася «з рук у руки», але була пере­видана за кордоном — у Канаді, Америці, Великобританії та інших країнах. На теперішній час витримала 15 перевидань (в т.ч. 9 — за кордоном).

Відомий також як перекладач творів сучасних болгарських письменників. Лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка, Всеукраїнської літературної премії за найкращий роман року (за роман «Не дратуйте грифонів», 1993).

Юрій Мушкетик народився 21 березня 1929 р. в с. Вертіївці на Чернігів­щині.

1953 р. закінчив Київський університет, потім навчався в аспірантурі при кафедрі української літератури. У 1954 р. у видавництві «Радянський письменник» з’являється його перший твір — повість «Семен Палій», а зго­дом — історичний роман «Гайдамаки» (1957).

Починаючи з 1956 р., Ю. Мушкетик упродовж двох десятків років пра­цював у редакції журналу «Дніпро» відповідальним секретарем, а згодом і головним редактором.

У трактуванні історичних подій письменник був змушений дотримуватися офіційної точки зору. 1957 р. вийшов роман «Гайдамаки», який відзначається широким епічним розмахом у відтворенні історичної доби.

Початок 60-х рр. XX ст. був для Мушкетика дуже плідним. Письменник змінив тематику творчості, перейшовши до зображення образу сучасника, і захопився дослідженням внутрішнього світу людини. Заслуговує на увагу роман «Яса», який є великим епічним полотном, де чітко простежується вбо­лівання письменника за долю рідної землі.

Перу Юрія Мушкетика належить низка творів, які відбивають історичний розвиток держави й роль особистості в ньому. Автор створює глибокі образи, шукає нові форм й засоби вираження важливих проблем сучасності, зробивши основним об’єктом дослідження людину. Письменник прагне відбити різні періоди життя суспільства, розглядає різноманітні життєві ситуації, показує

117

ІН

різні соціальні верстви населення. Він пильно спостерігає за дій герої його творів такі реальні, а проблеми, яких він торкається, так:

Письменник живе й працює в Києві.