Глава б Патент та порядок його одержання

§ 1. Патентна форма охорони прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки

Система правової охорони винаходів, корисних моделей та промислових зразків формувалась протягом двохсот років. У процесі її становления виділяють три етапи:

1. привілеї;

2. національні патенти;

3. інтернаціоналізація¹,

Історично першою формою охорони прав па винаходи були привілеї. Дана система передбачала право монарха (короля, імператора тощо) видавати окремим особам привілеї, якими за­кріплювалось монопольне право на використання певної технічної розробки. Тобто, за словами О. О. Пиленка, діяв факультативний принцип¹ — видавати чи не видавати привілей вирішував мо­нарх на власний розсуд, керуючись, як правило, суб'єктивними міркуваннями. Тому система привілеїв не передбачала права винахідника на видачу привілею.

. Згодом привілеї були замінені патентами. Основна відмін­ність полягає в тому, що при патентній системі діє облігаторний

принцип — винахідник має право звернутися до компетентного державного органу із заявкою па видачу патенту, а цей орган зобов'язаний розглянути заявку, і в разі відповідності заявленого винаходу встановленим у законі вимогам — видати патент. Тобто з'являється таке поняття, як «право на патент». При цьому ви­дача патенту залежить не від суб'єктивних чинників, а від того, чи відповідає винахід встановленим у законі вимогам.

Сучасний етап називають етапом інтернаціоналізації. Від­бувається уніфікація патентних систем різних країн. Важливу роль починають відігравати регіональні патенти, які, на відміну від національних патентів, забезпечують охорону винаходу на території кількох держав. До таких належать патенти, іцо вида­ються в рамках Європейської конвенції про міжнародну патентну класифікацію від 1954 р., Євразійської патентної конвенції від 1994 р., Угоди про створення Африканської організації інтелек­туальної власності (ОАРІ), Угоди про створення Африканської регіональної організації промислової власності (АШРО) та ііі. Хоча системи, яка передбачала б видачу «загальносвітових» патентів, па сьогодні не існує.'

Нині в Україні діє патентна система охорони прав на винахо­ди, корисні моделі та промислові зразки. Право інтелектуальної власності па вказані об'єкти засвідчується виданим компетент­ним державним органом охоронним документом — патентом. За законодавством України, як і в більшості розвинених країн, патент є єдиною формою охорони прав па винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Патент забезпечує його володільцеві юридичну монополію на використання об'єкта — йому належить виключне право використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, а також дозволяти та забороняти таке ви­користання іншими особами.

Сучасна система охорони прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки в Україні відрізняється від тієї, що мала місце за часів існування СРСР. Союзне законодавство передбачало можливість правової охорони винаходів, на основі двох докумен­тів: авторського свідоцтва або патенту. На відміну від патенту, авторське свідоцтво не закріплювало за його володільцем юри­дичної монополії на використання винаходу, ним засвідчувалося лише авторство та право на одержання винагороди за використан­ня винаходу. Отже, якщо винахід охоронявся авторським свідоц­твом, то в цьому випадку будь-яке державне підприємство мало право використовувати цей винахід незалежно від волі володільця авторського свідоцтва, але з виплатою йому винагороди. Зрозумі­ло, що держава була заінтересована в тому, щоб винахідницькі прана оформлялися авторськими свідоцтвами, а не патентами. Тому па законодавчому рівні закріплювалась низка положень, які спонукали винахідників до одержання авторських свідоцтв, а пе патентів (для таких винахідників встановлювались додаткові пільги, передбачались об'єкти, які могли охоронятися виключно авторськими свідоцтвами тощо). Варто додати, що в умовах мо­нополії державної власності на засоби виробництва, яка існувала в той час, громадянин, який одержав патент на створений ним винахід, не міг самостійно його використовувати у виробничій діяльності, оскільки не міг мати у власності необхідних засобів виробництва. Тому, як підкреслювалось у цивілістичній літе­ратурі того часу, авторське свідоцтво є найбільш раціональною формою організації відносин між винахідником і соціалістичною державою, оскільки турботи щодо реалізації винаходу і виплати винагороди держава бере на себе¹.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. № 3769-ХІІ «Про введення в дію Закону Ук­раїни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» авторські свідоцтва СРСР на винаходи е чинними в Україні. Автори спільно із заявниками можуть клопотати про видачу патентів України на винаходи, що охороняються авторськими свідоцтвами СРСР. • У випадках видачі таких патентів дія відповідних авторських свідоцтв СРСР в Україні -припиняється. Строк дії зазначених патентів становить 20 років від дати подання заявки па видачу авторського свідоцтва.

Аналогічним чином вирішується питання щодо свідоцтв СРСР на промислові зразки. Згідно із Постановою Верховної Ради Ук­раїни від 23 грудня 1993 р. № 3770-ХІЇ «Про введення в дію Зако­ну України «Про охорону прав па промислові зразки» свідоцтва СРСР на промислові зразки є чинними в Україні. Автори спільно із заявниками можуть клопотати про видачу патентів України на промислові зразки, що охороняються свідоцтвами СРСР. У випадках видачі таких патентів дія відповідних свідоцтв СРСР в Україні припиняється. Строк дії зазначених патентів становить 15 років від дати подання заявки на видачу свідоцтва.