§ 3. Суб'єкти права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Суб'єктом, прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю є особа, яка правомірно визначила інформацію комер­ційною таємницею (ч. 2 ст. 506 ЦК України). Тобто суб'єкт, у якого є певна інформація, що відповідає визначеним у ч. 1 ст. 505 ЦК України ознакам, самостійно приймає рішення про визна­чення такої.інформації комерційною таємницею. Така позиція відобралсена і. в ГК України, ст. 36 якого передбачає, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю, спосіб

їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону. Наприклад, якщо мова йде про юридичну особу, то цс може бути наказ "(розпорядження) керівника про визнання певної інформації комерційною таємницею. Власне особа, яка правомірно визначила певну інформацію комерційною таємни­цею, і набуває майнових прав .інтелектуальної власності на неї.

У ЦК України сказано про «особу» як суб'єкта прав на комер­ційну таємницю. Водночас сама категорія «комерційна таємниця» передбачає використання такої інформації у сфері підприємництва. Сказане підкріплюється і такою ознакою комерційної таємниці, як комерційна цінність. Тому суб'єктами права інтелектуальної власності варто визнавати суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців).

Умовами договору може бути визначено, ідо майнові права на комерційну ■таємницю (чи окремі з цих прав) належать іншому суб'єкту. Наприклад, за договором комерційної концесії (ст. 1115 ЦІ< України) користувач може, набути майнове право на вико­ристання комерційної таємниці правоволодільця.

§ 4. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Зміст права інтелектуальної власності на комерційну таємницю визначається через сукупність певних майнових прав. Відповідно до ч. 1 ст. 506 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1. право на використання комерційної таємниці;

2. виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3. виключне право перешкоджати неправомірному розголо­шенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав належить право на використання комер­ційної таємниці. Тобто це право суб'єкта одержувати корисний ефект від застосування інформації, що є комерційною таємницею, у своїй діяльності. Способи використання можуть бути різно­манітними, але спрямовані на забезпечення конкурентних переваг суб'єкту господарської діяльності від використання інформації, яка невідома іншим особам.

Одним із майнових прав інтелектуальної власності на ко­мерційну таємницю є виключне право дозволяти використання комерційної таємниці іншим особам. Виключний характер даного суб'єктивного права полягає у тому, що тільки суб'єкт права інтелектуальної власності на комерційну таємницю має право надавати іншим особам дозвіл на ЇЇ використання. Надання такого дозволу опосередковується договором. При цьому варто звернути' увагу на те, що комерційна таємниця є секретною інформацією.

Тому договір про надання іншій особі дозволу па використання комерційної таємниці повинен передбачати умову щодо падання (розкриття) інформації, яка є комерційною таємницею, особі, яка одержує дозвіл на її використання. Крім того, такий договір повинен також закріплювати обов'язок особи, яка одержала дозвіл на використання комерційної таємниці, щодо збереження її секретності. Зразок ліцензійного договору про надання доз­волу на використання комерційної таємниці затверджено нака­зом Міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2004 р. № 986 (має рекомендаційний характер).

З попереднім майновим правом пов'язане і виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці. Неправомірне розголошення комерційної таємниці — це ознайомлення без дозволу суб'єкта права на комерційну таємницю інших осіб з інформацією, що становить комерційну таємницю, особою, якій ця інформація була довірена (наприклад, користувачем за договором комерційної концесії), або стала відома у зв'язку із виконанням службових обов'язків. Неправомірним збиранням комерційної таємниці є добування протиправним способом відомостей, що становлять комерційну таємницю (наприклад, таємне заволодінпя доку­ментами, які містять комерційну таємницю, одержання несанк­ціонованого доступу до інформації через комп'ютерну мережу тощо). Суб'єкт права на комерційну таємницю має виключне право перешкоджати неправомірному використанню комерційної таємниці, яке може полягати у впровадженні у виробництво або врахуванні під час планування чи здійснення підприємницької діяльності інформації, що є комерційною таємницею, без дозволу суб'єкта права на комерційну таємницю. Дії щодо неправомірного збирання, розголошення і використання комерційної таємниці визнаються недобросовісною конкуренцією відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

У статті 507 ЦК України закріплено обов'язки щодо охорони комерційної таємниці органами державної влади. Положення цієї статті відповідають ст. 39 Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS). Йде гься про випадки, коли інформація, що є комерційною таємницею, та створення якої потребує значних зусиль, надана органам державної влади для отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану із фармацевтичними, сільськогосподарськими, хіміч­ними продуктами, які містять нові хімічні сполуки. Необхідність одержання таких дозволів передбачена, наприклад, законами України від 4 квітня 1996 р. «Про лікарські засоби», від 2 бе­резня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати». У цих випадках відповідний орган державної влади зобов'язаний охороняти від недобросовісного комерційного використання надану йому інфор­мацію, яка становить комерційну таємницю. У цьому ж випадку відповідний державний орган повинен охороняти таку інформацію від розголошення, крім випадків,, коли розголошення необхідне

! І ! . • і і - I . И і ' • ' I ' t I 1 Ї I I t ' •• I IP I 11 I I I II ' I I II > t'M I ¹ I ' • II 1 I > I P t I , I > , I

< t I|U< Ih III ) I' I I III' j И I III I H Ml t !U П'. I ) \ I IK I , H I 11 ' 1 * >< M )l\' 'I. It) l\ и j ) I ,111111 JU ■ j >

жанпої влади охоронити комерційну таємницю закріплено також й іншим vi законами (ст. 13 Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.), ст. 12 Закону України від 26 січня 1993 р. «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»).

Особливістю правового регулювання строку чинності прав на комерційну таємницю є те, що ЦК України не закріплює конк­ретної тривалості такого строку у роках, як це має місце щодо більшості об'єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 50Н ЦК України строк чинності права інтелектуальної влас­ності па комерційну таємницю обмежується строком існування су куші ості ознак комерційної таємниці, визначених ч. 1 ст. 505 ЦК України. Коли перестає існувати хоча б одна із цих ознак (наприклад, в результаті розголошення інформації, що становить комерційну таємницю, втрачається така її ознака, як секретність), чинність прав на комерційну таємницю припиняється. З цього випливає, що комерційна таємниця у разі забезпечення сукупності ознак, вказаних у ст. 505 ЦК України, може охоронятися досить тривалий час, який законом заздалегідь не обмежений. Прикладом є відомий напій «Coca-Cola». Він готується на основі особливого сиропу, рецепт якого протягом кількох десятків років до сьогодні зберігається у вигляді нерозкритої інформації. Якби компанія « Coca Cola» свого часу запатентувала його, розкривши рецепт цьо­го сиропу, строк чинності патенту вже давно минув би, і будь-яка особа змогла б безперешкодно виготовляти цей напій.