Глава. 15 Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю

§ 1. Загальна характеристика інституту комерційної таємниці

Закріплення комерційної таємниці як об'єкта права іите-. лектуальної власності є однією із новел ЦК України 2003 р. Необхідність правової охорони комерційної таємниці зумовлена потребами ринкової системи господарювання та забезпечення кон­курентного середовища у підприємницькій діяльності. Володіючи певною інформацію технічного, технологічного, організаційного чи іншого характеру, суб'єкт підприємницької діяльності може досягати відповідних переваг перед конкурентами. За таких умов вказаний суб'єкт заінтересований у тому, щоб зробити цю інфор­мацію недоступною для третіх осіб і в такий спосіб виключити * можливість несанкціонованого її використання. Тому, па відміну від винаходів, права на які охороняються на'основі їх державної реєстрації.за допомогою патентів, правова охорона комерційної таємниці побудована на основі забезпечення секретності відповід­ної інформації. У законодавстві 'зарубіжних країн відповідний інститут одержав назву «секрети виробництва» (trade secrets) або «ноу-хау» (know how). Саме термін «секрети виробництва» був закріплений у ст. 151 Основ цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік 1991 р. Проектом ЦК України пропопу-

¹ Постанова .Вищого господарського суду України від 7 червня 2005 р. Спра­ва.39/59 // Практика розгляду господарських спорів судами України: Дотдиик на 2006 р. — К.. Юридична практика, 2006. — С. 133—137.

валось відвести до об'єктів інтелектуальної власності, «перозкри- ту інформацію, у тому числі секрети виробництва (ноу-хау)»¹. Проте у прийнятому в остаточному варіанті ЦК України одержав закріплення термін «комерційна таємниця».

Слід звернути увагу на те, що в окремих актах законодавства України вживаються поняття, суміжні із комерційною таємницею: «ноу-хау» (ст. 1 Закону України від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»; ст. 1 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»), «конфі­денційна інформація» (ст. ЗО Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію»). Відповідно, в літературі висловлені різні погляди на питання щодо співвідношення цих категорій².

У структурі ЦК України норми, що стосуються комерційної таємниці як об'єкта права інтелектуальної власності, зосереджені у главі 46 «Право інтелектуальної власності на комерційну таєм­ницю».. До джерел правового регулювання відносин у цій сфері молена віднести також ГК України (ст. 162), закони України «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Варто зауважити, що сьогодні в Україні немає спеціального закону про право інтелектуальної власності на комерційну таєм­ницю, як це має місце щодо більшості об'єктів права інтелекту­альної власності. Втім, прийняття такого закону є доцільним і сприяло б більш ефективній охороні прав на комерційну таємни­цю. Наприклад, в Російській Федерації прийнято Федеральний Закон «Про комерційну таємницю» у 2004 р.

§ 2. Поняття та ознаки комерційної

таємниці

Визначення комерційної таємниці закріплене у ст. 505 ЦК України: комерційною таємницею є інформація, яка є секрет­ною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збе­реження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

1. Українське право. — 1996. — М? 2(4).

2. Гаврилов Э. П. Понятие секрета промысла («ноу-хаур) // Вестник Высшего арбитражного суда РФ. — 2001. — № 8. — С. 105—119; Сергеева О. Питання співвідношення ноу-хау та комерційної таємниці в праві України // Право Украї­ни. — 2000, — № 11. — С, 85; Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За рсд. розробників проекту Цивільного кодексу України. — К.: Істина, 2004. - С. 146.

Отже, українське законодавство визначає комерційну таємницю як певний вид інформації¹. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією розуміються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбу­ваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Згаданий Закон поділяє інформацію за режимом до­ступу до неї на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим Доступом (ст. 28). Усвою чергу, інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється па копфідепціальпу та таємну. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну чи іншу, передбачену заковом таємницю, розголошення якої завдає шкодп особі, суспільству і державі (ст. ЗО). Тобто з наведених положень Закону України «Про інформацію» випливає, що комерційна таємниця — це вид таємної інформації. Хоча ст. 505 ЦК України визначає комерціііну таємницю як секретну інформацію. Аналіз спеціального законо­давства дає змогу зробити висновок, ідо принципової різниці між поняттями «таємна інформація» та «секретна інформація» не проводиться (див., наприклад, визначення державної таємниці у ст. 1 Закону України «Про державну таємницю»).

Визначення комерційної таємниці як певної інформації пов'язане із вирішенням питання про співвідношення об'єктів права інте­лектуальної власності та інформації. Адже зі змісту статей 177, 199, 200 ЦК України випливає, що йдеться про два окремих види об'єктів цивільних прав. Водночас комерційна таємниця, з одно­го боку, є об'єктом права інтелектуальної власності (ст. 420 ЦК України), але з іншого — становить певну інформацію (ст. 505 ЦК України). Як зазначає О. В. Кохаповська, важливо розріз­няти правове регулювання названих вище (інформаційних. -­Прим. авт.) відносин із такими правовими інститутами, як службова або комерційна таємниця (ноу-хау). Різниця полягає в тому, що комерційна цінність службової або комерційної таємниці безпосередньо пов'язана з можливістю використання інформації, наприклад, для вдосконалення виробничого процесу, а набуття такої інформації здійснюється з метою досягнення завдяки їй певного результату. В інших випадках інформація має значення для тих, хто її набуває, сама по собі, поза зв'язком з можливістю реалізації процесу, який охоплюється цією інформацією².

1. Варто звернути увагу на тс, що у законодавстві Російської Федерації закріплено дещо інший підхід ~ Ф3 «Про комерційну таємницю» розмежовує поняття «комер­ційна таємниця» і «інформація, що становить комерційну таємницю». При цьому комерційна таємниця — конфіденційність інформації, що дозволяє її володільцеві за існуючих чи можливих обставин збільшувати доходи, уникнути невиправданих витрат, зберегти положення па ринку товарів, робіт, послуг чи одержати іншу комерційну вигоду. Тобто російський законодавець під комерційною таємницею розуміє не саму інформацію, а таку її властивість, як конфіденційність.

2. Цивільний кодекс України: Постатейний коментар: У 2 ч. / Кср. авт. кол. і відп. рсд. проф. А. С. Довгерт, проф. Н. С. Кузнецова. — К.: Юстиніан, 2005. — Ч. 1. — С. 263.

і ч і і і mu і і h i< j111111 їй ч і .h мичці м< » м.і- Ovin д« и п it. широке кп.мо нидій інформації. Відповідно до ч. 2 ст. ЦК України це може бу ти технічна, комерційна, організаційна, виробнича чи будь-яка інша інформація. У зв'язку із цим в літературі звертається увага пате, що комерційна таємниця характеризується найбільшою уні­версальністю з-иоміж інших об'єктів інтелектуальної власності¹.

Водночас не є комерційною таємницею окремі види інформації, які визначені законом. Так, згідно зі ст. 36 ГК України не можуть бути комерційною таємницею відомості, ізіднесені до державної таємниці. Також є перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611. Відповідно до цієї Постанови не вважаються комерційною таємницею установчі документи, документи, що дозво­ляють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чи­сельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотри­мання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Для того, щоб тій чи іншій інформації надавався правовий режим охорони комерційної таємниці, вона має відповідати низці ознак, які передбачені у ч. 1 ст. 505 ЦК України. Варто зазначити, що сформульовані у ЦК України ознаки комерційної таємниці відповідають визначенню закритої інформації, закріпле­ному ст. 39 Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS), прийнятої у 1994 р. в рамках Всесвітньої торгової організації. При цьому йдеться про визначену сукуп­ність ознак, одночасна наявність яких дає змогу кваліфікувати конкретну інформацію як комерційну таємницю. Право інтелек­туальної власності на комерційну таємницю чинне доти, доки забезпечується наявність сукупності ознак, що характеризують комерційну таємницю (ст. 508 ЦК України).

Комерційна таємниця характеризується такою сукупністю ознак:

1) ця інформація є секретною, тобто вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових:

¹ Ссргее» А. ГІ. Право шгтеллектуалмюй собствениости в Российской Федерации. — С. 67G.

а) c невідомою для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить;

б) не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить;

' 2) ця інформація у зв'язку із тим, що є секретною, має ко­мерційну цінність. Комерційна цінність такої інформації може -полягати у її здатності підвищити ефективність виробництва чи будь-якої іншої доцільної суспільно корисної діяльності, зумовити будь-який інший позитивний ефект. Ця інформація з огляду па її зміст має певну реальну чи потенційну вартість, що робить її товаром;

3) особою, яка законно контролює що інформацію, вживались адекватні існуючим обставинам заходи щодо збереження її секрет­ності. Тобто володілець має вживати відповідних превентивних заходів для збереження секретності зазначеної інформації. Цс — необхідна умова правової охорони, адже за можливості розкриття сутності нерозкритої інформації вона втрачає здатність до охорони. Ними можуть бути заходи технічного (наприклад, технічний захист інформації в комп'ютерних мережах), організаційного (наприклад, запровадження чітко регламентованого порядку роботи працівни­ків із документами, що містять комерційну таємницю) чи іншого характеру, які мають відповідати існуючим обставинам.

Часто об'єктом комерційної таємниці є інформація технічного характеру. У цьому аспекті викликає інтерес розмежування такої комерційної таємниці і винаходів. Правова охорона винаходів передбачає закріплення юридичної монополії за суб'єктом щодо його використання. Права па винахід засвідчуються патентом, для одержання якого особа повинна розкрити сутність винаходу. Інша ситуація виникає у випадку з комерційною таємницею. В цьому разі не вимагається одержання охоронного документа (патенту, свідоцтва тощо). Для чинності майнових прав на комерційну таємницю особі потрібно забезпечувати дотримання сукупності ознак, названих вище. Тобто,, на відміну від винаходу, йдеться про так звану фактичну монополію, коли права на комерційну таємницю є чинними, бо особа вживає відповідних заходів щодо збереження секретності такої інформації.