Глава 2 Загальна характеристика законодавства України про інтелектуальну власність

В умовах незалежності України поняття «інтелектуальна власність» було вперше передбачено у Законі України від 7 лютого 1991 р. «Про власність», у ст. 41 якого визначалося, що об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.

Закон України від 13 грудня 1991 р. «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» передба­чив основні засади створення ринку науково-технічної діяльності. Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. № 477/93 було затверджено Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропо­зицій в Україні. Цей Указ заповнив правовий вакуум у сфері регулювання охорони об'єктів патентного права. Наступним етапом розвитку нормативної бази регулювання інтелектуальної

діяльності було прийняття Закону України від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію». Але визначальним факто­ром формування правової основи регулювання охорони об'єктів інтелектуальної власності було затвердження законів України від

15. грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції Закону від 1 червня 2000 p.), від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Водночас за­тверджено закони України від 15 грудня 1993 р. «Про племінну справу у тваринництві» (в редакції Закону від 21 грудня 1999 p.), від 5 листопада 1997 р. «Про охорону прав на топографії інтег­ральних мікросхем», від 21 квітня 1993 р. «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.) і від

16. червня 1999 р. «Про охорону прав на зазначення походження товарів», які становлять правову основу регулювання захисту об'єктів промислової власності. Згадані закони визначили пере­лік об'єктів промислової власності, обсяг прав авторів, строки їх захисту тощо.

У сфері охорони авторських і суміжних прав важливе місце займає Закон України від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 p.), спрямований на охорону особистих немайпових і майнових прав авторів та їх правонаступників, пов'язаних зі створенням та вико­ристанням творів науки, літератури і мистецтва, прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.

Певні аспекти інтелектуальної власності регулюються закона­ми України від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю» (в редакції Закону від 21 вересня 1999 p.), від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу».

У ЦК України 2003 р. питанням регламентування інтелек­туальної власності присвячена Книга четверта. Це підкреслює ту увагу, яку законодавець приділяє охороні інтелектуальної власності. У ЦК Української PCP 1963 p. також містилися положення, які регулювали відносини в галузі інтелектуальної власності, але після прийняття спеціальних законів 1993 р. в сфері авторського і патентного права відповідні розділи з ЦК Української PCP 1963 p. були виключені.

Згідно з ЦК України право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Крім спеціальних законів, ЦК України, право інтелекту­альної власності регулюється Господарським кодексом (далі — ГК) України. Глава 16 цього Кодексу закріплює особливості застосування прав інтелектуальної власності у господарській діяльності. Предмет регулювання ГК України становлять також інноваційні відносини, до яких належить інноваційна діяльність у сфері господарювання учасників господарських відносин, що і здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання

науково-тсхпічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. Отож ця сфера регулювання інтелектуальної діяльності більшою мірою стосуєть­ся промислової із л асі гості.

Водночас ГК України передбачено особливості укладення та змісту договору на створення та переданий науково-технічної інформації, під якою розуміють завершені науково-дослідні, про­ектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення цих робіт згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що викопуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково- дослідними , конструкторськими, проектно-коиструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-до­слідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій). Відносини, ідо виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються законодавством про інте­лектуальну власність. В частині, не врегульованій ГК України, застосовуються відповідні положения ЦК України.

Кпиі-а четверта ЦК України складається з глав, присвяче­них особливостям охорони окремих об'єктів інтелектуальної власності. Це стосується об'єктів авторських і суміжних .прав, винаходів, промислових зразків, корисних моделей. Виокремлено правові засади права інтелектуальної власності на раціоналіза­торську пропозицію.

Новелою є регулювання в ЦК України правової охорони комерційного найменування і права інтелектуальної власності па торговельну марку. Окрема глава присвячена охороні гео­графічного зазначення.

Одним із об'єктів інтелектуальної власності в умовах ринкової економіки с право па комерційну таємницю, тому позитивним с включення відповідних положень в ЦК України. Зокрема, запропоновано поняття «комерційна таємниця», зміст правової охорони такої інформації.

Отже, в Україні сформована правова основа охорони прав інтелектуальної власності. Вона складається із правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності. Ці відносини існують між суб'єктами, які незалежні один від одного і не підпорядковані один одному. Об'єктом цих відносин є результати інтелектуальної діяльності, що мають вартісно-матеріальний характер. Зміст правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності становлять права і обов'язки їхніх учасників, пов'язані з переданням та охороною прав інтелекту­альної власності.